Постанова № 59845875, 01.08.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 серпня 2016 р. № 820/3801/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Самігулліній К.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Новикова В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними рішення комісії Харківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби від 29.02.201б року та бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, викладену у відповіді №673/ВОС від 24.03.2016 року, щодо відмови ОСОБА_1 у видачі дубліката посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 01.10.1996року;

- зобов'язати Харківській обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 дублікат посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 01.10.1996 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 25 грудня 2016 року він звернувся із заявою до Харківського обласного військового комісаріату про видачу йому дубліката посвідчення учасника бойових дій, у зв'язку з непридатним станом та неможливістю користування оригіналом посвідчення, виданим у 1996 році Первомайським РВК Харківської області. Проте, відповідачем йому було відмовлено у видачі дублікату такого посвідчення та роз'яснено, що у зв'язку із змінами у законодавстві вони не можуть видати дублікат з підстав відсутності відповідних повноважень. Також, позивачу було роз'яснено, що йому потрібно звернутися для отримання нового посвідчення в Управлінні праці та соціального захисту населення за його місцем реєстрації.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у позові, наполягав на задоволені позову та наголосив, що він не звертався до відповідача із заявою про зміну його статусу з "учасника бойових дій" на статус «жертва нацистських переслідувань», а лише просив відновити посвідчення учасника бойових дій, котре втратило зовнішній вигляд (було пошкоджене). Крім того позивач уточнив, що він просив у своїй заяві до відповідача видати йому нове посвідчення, у зв'язку з його втратою а не вирішувати його статус.

Представник відповідача - Харківського обласного військового комісаріату, позов не визнав. У письмових запереченнях на позов вказав, що ОСОБА_1 у 1996 році встановлено статус "учасника бойових дій" відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. та видано посвідчення. У зв'язку із змінами у законодавстві ч.2 ст. 6 вищезазначеного Закону виключено, а ст. 4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 визначено осіб, які належать до числа жертв нацистських переслідувань. У зв'язку з цим відповідач вважає, що статтею 5 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. З огляду на вказане, позивачу було відмовлено та рекомендовано звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем його реєстрації для отримання нового посвідчення, як то передбачено чинним законодавством. На думку представника відповідача, позивач не належить до жодної категорії осіб, які відповідно до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасниками бойових дій" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), мають право на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до норм чинного законодавства. Відтак, на час звернення позивача з заявою про видачу посвідчення учасника бойових дій, на останнього норми положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасниками бойових дій" не розповсюджуються, та він не відноситься до категорії осіб, яким вказані посвідчення видаються Комісіями МО України, зокрема і Комісією Харківського обласного військового комісаріату. За таких підстав, позов є таким, що не підлягає до задоволенню.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав письмові заперечення на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вислухавши позивача, представника відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав та мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_1, 25 лютого 2016 року звернувся до т.в.о. військового комісара Харківського обласного військового комісаріату з заявою про відновлення посвідчення учасника бойових дій, серія АБ № 412886, у зв'язку із непридатним станом та неможливістю ним користуватись (а.с.5).

29 лютого 2016 року комісія Харківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби, рішенням, оформленим протоколом № 2, відмовила у видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій за особистим зверненням, з посиланням на пункт 9 Положення про комісію Міністерства оборони України з питань учасника бойових дій за статтею 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасниками бойових дій", у зв'язку з тим, що заявник не проходив військову службу та не відповідає категорії громадян, на яких розповсюджується дія Закону (а.с.7).

Крім того, відповідачем, при направленні ОСОБА_1 витягу з протоколу № 2 від 29.02.2016, в листі за вих. № 673/Вос від 24.03.2016р. рекомендовано звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації останнього для отримання посвідчення на підставі ст. 5 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (а.с.5).

Отже, спір у справі виник з приводу отримання позивачем дублікату посвідчення учасника бойових дій.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено перелік осіб, котрі мають право вимагати встановлення статусу учасників бойових дій, та порядок надання такого статусу.

Пунктом 7 Положення «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», затвердженого Постановою КМ України від 12.05.1994 р. № 302 (надалі - Положення) зазначено, що посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак видаються органами Міноборони, МВС, МНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПтС, Управління державної охорони, ДПС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, Держтехногенбезпеки, а також Держспецтрансслужбою за місцем реєстрації ветерана.

Пунктом 11 вищезазначеного Положення зазначено, якщо посвідчення стало непридатним або було втрачене, то за заявою ветерана війни чи іншої особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видається нове посвідчення у порядку, визначеному пунктом 7 цього Положення.

В редакції ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» (що діяла на час прийняття рішення) визначено, що прирівняними до учасників бойових дій вважаються колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилось 16 років) в'язні концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у 1996 році встановлено статус учасника бойових дій (а.с.5).

Згідно ксерокопії посвідчення, позивачу надано такий статус безстроково (а.с. 5).

Позивач в судовому засіданні наполягав на відновленні посвідчення учасника бойових дій, яке прийшло у непридатність та не вимагав підтвердження такого статусу.

Судом також встановлено, що присвоєний ОСОБА_1 статус "ветеран війни - учасник бойових дій" на даний час ніким не скасовано і відповідного рішення уповноваженого органу з цього питання немає.

Однак, під час розгляду справи, ОСОБА_1 не довів, що при зверненні до відповідача із заявою про приведення у відповідність посвідчення учасника бойових дій, він просив видати саме дублікат посвідчення.

Таким чином слід дійти висновку, що збоку відповідача допущена бездіяльність у вирішення поставленого позивачем питання по суті.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під такими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Враховуючи те, що Харківський обласний військовий комісаріат не розглянув заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, а лише з формальних підстав відмовив у задоволенні його заяви щодо відновлення посвідчення учасника бойових дій, яке прийшло у непридатність, у суду немає підстав для зобов'язання останнього видати дублікат посвідчення учасника бойових дій.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідно до ст. 11, 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішені справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування , їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Водночас, частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи положення ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про відновлення посвідчення учасника бойових дій, яке прийшло у непридатність.

Отже, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 частково, з урахуванням викладеного вище.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.8 та 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Харківській обласний військовий комісаріат повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 дублікату посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 01.10.1996 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 08 серпня 2016 року.

Суддя О.В. Панченко