Постанова № 59845481, 15.08.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2016 року м. Житомир справа № 806/1063/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М.,

секретар судового засідання Коваль О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку та відшкодування моральної шкоди

встановив:

21 червня 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (далі - УДСУНС у Житомирській області) про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що відповідно до Указу виконуючого обовязки Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року 9 березня 2015 року його було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації. До мобілізації ОСОБА_1 працював в УДСУНС у Житомирській області на посаді командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини м. Житомир у званні старшого сержанта цивільного захисту. У період з квітня 2015 року до березня 2016 року середньомісячне грошове забезпечення позивачу не виплачувалась, також він не знав чи являється працівником УДСУНС у Житомирській області. Після звільнення з лав Збройних Сил України у квітні 2016 року позивач звернувся до УДСУНС у Житомирській області, розраховуючи на збережене робоче місце, для повернення на службу та виплати середньомісячного грошового забезпечення у період з квітня 2015 року до березня 2016 року, що є гарантованим державою. Однак з листа-відповіді №01-17/2223 від 12 квітня 2016 року, позивачу стало відомо про те, що 26 березня 2015 року наказом УДСУНС у Житомирській області №244 його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби та наказом №246 УДСУНС у Житомирській області від 26 березня 2015 року було звільнено. Просить скасувати наказ УДСЗНСУ у Житомирський області №244 від 26 березня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. Скасувати наказ УДСУНС у Житомирській області №246 від 26 березня 2015 року про звільнення з посади командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини м.Житомира у званні старшого сержанта цивільного захисту ОСОБА_1 Поновити на посаді командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини м.Житомира у званні старшого сержанта цивільного захисту ОСОБА_1 в УДСЗНСУ у Житомирській області. Стягнути з УДСУНС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату у сумі 26400 грн 00 коп. у період з квітня 2015 року до березня 2016 року. Відшкодувати моральну шкоду у сумі 1000 грн 00 коп.

Ухвалами судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив адміністративний позов задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві. У судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог пояснив, що він дійсно у період з 20 червня 2015 року до 29 серпня 2015 року, з 7 вересня 2015 року до 8 листопада 2015 року, з 17 січня 2016 року до 3 лютого 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її та проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у районах проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. На думку позивача, за ним, як за працівником, що був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається місце роботи, посада та компенсується із бюджету середній заробіток УДСУНС у Житомирській області. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ дію, зокрема частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України поширено на громадян, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Представники відповідача у судовому засіданні проти заявлених вимог заперечували з підстав, що викладені у письмових запереченнях на позов (а.с.23-29). У запереченнях зазначили та у судовому засіданні пояснили, що твердження позивача про те, що УДСУНС у Житомирській області звільнило позивача зі служби всупереч вимогам Кодексу законів про працю України є безпідставними. ОСОБА_1 дійсно з 19 березня 2004 року до 26 березня 2015 року проходив службу в органах та підрозділах МНС України та служби цивільного захисту. З 1 червня 2013 року позивач був зарахований у кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій та призначений на посаду командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини (м.Житомир) УДСУНС у Житомирській області. Перебував у спеціальному званні «старший сержант служби цивільного захисту». Позивач був особою начальницького складу, яка проходила службу цивільного захисту за контрактом. У той же час, посилання позивача на невідповідність дій УДСУНС у Житомирській області Кодексу законів про працю України, Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» є безпідставними, у звязку із тим, що особи рядового і начальницького складу не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу цивільного захисту на контрактних умовах. У даному випадку, на думку представників відповідача, правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються Кодексом цивільного захисту, Положенням, Дисциплінарним статутом служби цивільного захисту та іншими спеціалізованими нормативно-правовими актами, а не Кодексом законів про працю України, оскільки проходження служби особами рядового і начальницького складу відрізняється від трудових відносин працівників. Законодавством про працю регулюються лише трудові відносини працівників органів і підрозділів цивільного захисту, тобто тих, яким не присвоєні спеціальні звання. Окрім того представники відповідача у судовому засіданні заперечували, що факт мобілізації позивача відбувся правомірно без порушення нормативно-правових актів регламентуючих порядок проходження служби в органах та підрозділах цивільного захисту. Так, відповідно до наказу (по особовому складу) Житомирського міського відділу від 31 січня 2015 року №16 старший сержант служби цивільного захисту ОСОБА_1 з 6 лютого 2015 року до 13 березня 2015 року перебував у щорічній основній відпустці за 2015 рік за місцем проживання (с.Іванків Андрушівського району). По закінченню основної щорічної відпустки 14 березня 2015 року ОСОБА_1 не вийшов на службу. Про факт невиходу на службу ОСОБА_1 начальник 1 ДПРЧ (м.Житомир) майор служби цивільного захисту ОСОБА_4 рапортом доповів, що 14 березня 2015 року він спілкувався по телефону з ОСОБА_1 який йому повідомив, що 9 березня 2015 року він мобілізований до Збройних Сил України Андрушівсько-Попільнянським ОМВК та що за ним на його думку повинно зберігатись його посада та йому повинно виплачуватись середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) та на даний час він знаходиться на 37 військовому полігоні ВДВ Житомирського військового гарнізону. 15 березня 2015 року та 16 березня 2015 року ОСОБА_1 також не зявлявся на службу про що складено відповідні акти. 16 березня 2015 року наказом начальника Житомирського міського відділу №88 призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу ОСОБА_1 Того ж дня підполковник служби цивільного захисту ОСОБА_5 начальник Житомирського міського відділу УДСЗНСУ у Житомирській області прибув до 37 військовому полігоні ВДВ Житомирського військового гарнізону, де відбулась зустріч та розмова з ОСОБА_1 під час якої ОСОБА_1 було запропоновано надати письмове пояснення про всі обставини даної справи, проте він відмовився від написання пояснень та ознайомлення з будь якими актами та документами і не бажав далі спілкуватись. Про відмову від надання пояснень був складений акт від 16 березня 2015 року. 16 березня 2015 року ОСОБА_5 було підготовлено та направлено запит до Андрушівсько-Попільнянського ОМВК про надання інформації стосовно призову до лав Збройних Сил України ОСОБА_1 17 березня 2015 року від військового комісару Андрушівсько-Попільнянського ОМВК надійшов лист-відповідь з якого стало відомо, що 12 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Андрушівсько-Попільнянського ОМВК з проханням про зарахування його на добровільній основі до лав Збройних Сил України. Наказом військового комісару Андрушівсько-Попільнянського ОМВК №66 від 9 березня 2015 року «Про призов військовозобовязаних за частковою мобілізацією» ОСОБА_1 був призваний та направлений для проходження військової служби у розпорядження військового комісара Житомирського ОВК. У ході розслідування стало відомо, що ОСОБА_1 2 березня 2015 року звернувся до відділу персоналу Управління з проханням про надання довідки про перебування його на службі цивільного захисту та видачі військового квитка для надання зазначених документів до Андрушівсько-Попільнянського ОМВК з метою уточнення даних та у звязку з отриманням повістки з військомату. Того ж дня ОСОБА_1 була надана довідка №6/74 від 2 березня 2015 року та військовий квиток був виданий під розписку. Від ОСОБА_1 інформація про бажання вступити на військову службу до Збройних Сил України до працівників відділу персоналу відповідача не надходила. На підставі отриманої інформації від військомату, 18 березня 2015 року співробітниками Управління здійснено виїзд до військового полігону де перебував ОСОБА_1 У ході розмови ОСОБА_1 підтвердив факт написання заяви до Андрушівсько-Попільнянського ОМВК із проханням про зарахування його на добровільній основі до ЗСУ та подальше небажання проходити службу цивільного захисту. У стройовій частини 37 військового полігону ЗСУ (В/ч 0339) підполковнику служби цивільного захисту ОСОБА_6 надали для ознайомлення військовий квиток ОСОБА_1 в якому зазначено, що 10 жовтня 2000 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік Іванківською сільською радою та 11 серпня 2004 року він був знятий з військового обліку в Андрушівському РВК з поміткою «МВС». 9 березня 2015 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік Андрушівським РВК та цього ж дня він був знятий з військового обліку. Представники відповідача пояснили також, що відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» зняттю з військового обліку призовників та військовозобовязаних у військових комісаріатах (військовозобовязаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України з військового обліку військовозобовязаних - які після проходження строкової військової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу до Національної поліції, податкової міліції, в органи і підрозділи цивільного захисту, в Державну службу спеціального звязку та захисту інформації України та в Державну кримінально-виконавчу службу України.

Представники відповідача заперечували також проти задоволення вимог позивача щодо виплати йому середнього заробітку, тому, що поняття «місце роботи» і «середній заробіток на підприємстві, в установі, організації» не є тотожними з поняттями «місце служби» та «грошове забезпечення». Додали також, що громадянин не може перебувати на службі і отримувати грошове забезпечення у двох відомствах одночасно. Оскільки позивач порушив службову дисципліну, вважають, що до нього правомірно було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди представники відповідача зазначили, що позивач на її обґрунтування не надав жодних допустимих чи належних доказів, тому така вимога також не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, зясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 19 березня 2004 року до 26 березня 2015 року проходив службу в органах та підрозділах МНС України та служби цивільного захисту (а.с.16-17, 125).

З 1 червня 2013 року позивач був зарахований до кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та призначений на посаду командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини (м.Житомир) УДСУНС у Житомирській області у спеціальному званні «старший сержант служби цивільного захисту».

Відповідно до наказу (по особовому складу) Житомирського міського відділу від 31 січня 2015 року №16 старший сержант служби цивільного захисту ОСОБА_1 з 6 лютого 2015 року до 13 березня 2015 року перебував у щорічній основній відпустці за 2015 рік за місцем проживання (с.Іванків Андрушівського району) (а.с.69, 71-72).

Після закінчення основної щорічної відпустки 14 березня 2015 року ОСОБА_1 не вийшов на службу.

За даним фактом було призначене та проведене службове розслідування (а.с.30-127), на підставі результатів якого 26 березня 2015 року УДСУНС у Житомирській області було видано наказ о/с №244 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 (а.с.11) та наказ о/с №246 про звільнення ОСОБА_1 (а.с.12).

Згідно наказу о/с №244 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, підставами для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали: самовільне залишення служби цивільного захисту, втрата службового посвідчення. Представники відповідача у судовому засіданні також повідомили, що позивач не повідомив про своє місце перебування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 17 Конституції України задекларований обовязок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові відноси між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обовязок і військову службу» (далі - Закон України №2232-XII).

За змістом частини 1 статті 1 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України.

Військовий обовязок включає, зокрема, проходження військової служби (частина 3 статті 1 Закону України №2232-ХІІ).

Частиною 7 статті 1 Закону України №2232-ХІІ визначено, що виконання військового обовязку громадянами України забезпечують, державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (обєднані районні), міські (обєднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015, затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року №113-VIII, оголошено проведення протягом 2015 року часткової мобілізації. Пункт 5 зазначеного Указу зобовязує Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь ПОВНА ГОТОВНІСТЬ.

Указом Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» від 17 лютого 2015 року №88/2015 в редакції, яка існувала на час виникнення спірних відносин, визначені строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу на 2015 рік: 1) квітень - травень; 2) жовтень - листопад.

Зазначений Указ №88/2015 виданий Президентом України після оголошення Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» №15/2015 ступені ПОВНА ГОТОВНІСТЬ підприємств, установ та організацій, які забезпечують потреби Збройних Сил України, та переведення національної економіки України на функціонування в умовах особливого періоду.

Позивач повісткою Андрушівсько-Попільнянського ОМВК призваний на строкову військову службу 9 березня 2015 року (а.с.123-124).

У судовому засіданні позивач пояснив, що повістка була предявлена безпосередньому начальнику та відділу персоналу УДСУНС у Житомирській області.

Звернення до відділу персоналу УДСУНС у Житомирській області у звязку з отриманням повістки зафіксоване в акті службового розслідування (а.с. 33), копія повістки міститься в матеріалах службового розслідування (а.с. 123-124).

Отже, факту неповідомлення про своє місце перебування з боку ОСОБА_1 не було, оскільки він предявляв повістку до УДСУНС у Житомирській області і повідомляв про необхідність зявитися у військовий комісаріат.

Притягаючи ОСОБА_1 до відповідальності за самовільне залишення служби цивільного захисту, УДСУНС у Житомирській області упускає той факт, що позивач був призваний на військову службу, отже не міг допустити самовільного залишення служби.

Щодо втрати службового посвідчення судом встановлено, що службове посвідчення ОСОБА_1 не втрачене. Оригінал посвідчення оглянутий судом у судовому засіданні, а його копія долучена до матеріалів справи (а.с. 163). Окрім того, посвідчення було видане 21 серпня 2008 року та вважається не дійсним з 21 грудня 2012 року. Отже, УДСУНС у Житомирській області, притягнуло ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності також за втрату посвідчення, яке не було втрачене та не є дійсним з 22 грудня 2012 року.

Як вбачається з довідки Андрушівсько-Попільнянського ОМВК №938 від 3 квітня 2015 року відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію» починаючи з 9 березня 2015 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу (а.с.8, 141-146).

Відповідно до довідки №1109 від 11 травня 2016 року військової частини 2010 позивач дійсно у період з 20 червня 2015 року до 29 серпня 2015 року, з 7 вересня 2015 року до 8 листопада 2015 року, з 17 січня 2016 року до 3 лютого 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.9, 10).

12 серпня 2016 року на запит суду Андрушівським районним військовим комісаріатом були направлені документи щодо громадянина ОСОБА_1, серед яких міститься заява, подана ОСОБА_1 12 лютого 2015 року Військовому комісару Андрушівсько-Попільнянського ОМВК про зарахування його на добровільній основі до лав Збройних Сил України (а.с.158).

Згідно із витягом з наказу Військового комісара Андрушівсько-Попільнянського обєднаного міського військового комісаріату №66 рядового ОСОБА_1 9 березня 2015 року вважати призваним та направленим для проходження військової служби у розпорядження військового комісара Житомирського ОВК (а.с.160).

Згідно довідки Андрушівського районного військового комісаріату від 8 серпня 2016 року №1848 на виконання Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію» відповідно до наказу військового комісара Андрушівсько-Попільнянського ОМВК Житомирської області, громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 9 березня 2015 року призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та у подальшому направлений для проходження військової служби до військової частини В 6054. 5 квітня 2016 року згідно Указу Президента України від 25 березня 2016 року №115/2016 звільнений з лав Збройних Сил України (а.с.159).

Таким чином судом встановлено, що позивач дійсно був призваний до лав Збройних Сил України для проходження служби в зоні АТО відповідно до Указу Президента України.

Доводи представників відповідача щодо неправомірного призову ОСОБА_1 на військову службу військовим комісаром не приймаються судом до уваги, оскільки не є предметом розгляду даної справи.

В силу частини 2 статті 39 Закону України №2232-ХІІ, яка набрала чинності 8 лютого 2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Закон України №2232-ХІІ є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на військову службу в особливий період, та є пріоритетним перед іншими законодавчими актами України. І саме цей Закон визначає гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Частина 2 статті 39 Закону України №2232-ХІІ передбачає гарантію збереження робочого місця та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за усіма громадянами України, у тому числі і за службовцями, а не тільки за робітниками як стверджують представники відповідача.

Отже, якщо особа вже призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, що має місце в даному випадку, вказана особа, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи), не може бути звільнена з посади у строк раніше ніж через рік, незалежно від виникнення після мобілізації підстав для звільнення, що є додатковою конституційною гарантією військовослужбовцям при виконанні конституційного обовязку при проходженні державної служби особливого характеру, і ця гарантія не може бути обмежена в силу наведених норм Конституції України.

Суд також відзначає, що законодавцем не робиться виняток для осіб, які добровільно виявили бажання виконати свій конституційний обовязок щодо проходження військової служби під час мобілізації на особливий період

Частина 2 статті 39 Закону України №2232-ХІІ надає громадянину України взяті на себе державою зобовязання зі збереження робочого місця незалежно від призову його на військову службу на добровільній чи не на добровільній основі.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 39 Закону України №2232-ХІІ за позивачем, призваним на строкову військову службу в особливий період, оголошений Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, повинно було зберігатися місце роботи (посада командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини м. Житомира у званні старшого сержанта цивільного захисту) та середній заробіток.

Вирішуючи питання щодо звільнення позивача із займаної посади відповідач повинен був в першу чергу керуватись частиною 2 статті 39 Закону України №2232-ХІІ, який передбачав збереження за позивачем займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року.

Доводи представників відповідача про непоширення норм Закону України №2232-ХІІ на спірні правовідносини через проходження служби в органах цивільного захисту згідно контракту і регулювання умов його служби нормами Кодексу цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року, Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту та іншими спеціалізованими нормативно-правовими актами, суд вважає безпідставними, адже цими нормами не врегульовано питання проходження військової служби мобілізованих осіб під час особливого періоду, яке регламентоване нормами Закону України №116-VIII.

Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних наказів від 26 березня 2016 року №244 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та №246 про звільнення ОСОБА_1, а відтак такі накази є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час перебування позивача на строковій військовій службі у розмірі 26400 грн 00 коп., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з довідки УДСУНС у Житомирській області від 15 серпня 2016 року №01-4/1735 середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 січня 2015 року до 28 лютого 2015 року становить 2302 грн 48 коп. (а.с.164).

Позивач просив стягнути середньомісячний заробіток за період з квітня 2015 року до березня 2016 року. Отже, в силу положень частини 2 статті 39 Закону України №2232-ХІІ, суд стягує на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за період з квітня 2015 року до березня 2016 року виходячи із наступного розрахунку 2302 грн 48 коп. х 11 місяців = 25327 грн 28 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення середньомісячного грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню.

Стосовно відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Про можливе звільнення позивач дізнався перед відправленням в зону АТО, внаслідок чого весь час перебуваючи у зоні АТО зазнавав моральних страждань, оскільки не знав чи може розраховувати на те, що на час виконання обовязку із захисту вітчизни за ним буде збережене робоче місце, постійно усвідомлював те, що він може бути звільнений та не матиме робочого місця, після повернення зі служби.

Через порушення УДСУНС у Житомирський області конституційного права на працю, позивач поніс моральні страждання, оскільки був звільнений після призову на військову службу не зважаючи на гарантоване державою кожному громадянинові збереження робочого місця на час призову, і не отримуючи належних йому сум, на які розраховував, одночасно із виконанням обовязків мобілізованого військовослужбовця, змушений був докладати додаткових зусиль для судового захисту порушених прав і їх відновлення. Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує характер, обєм, тривалість страждань позивача, а також розмір заборгованості, тому вважає, що вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими, тому розмір завданої позивачу моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню становить 1000 гривень.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Керуючись статтями 71, 86, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати наказ Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області №244 від 26 березня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1.

Скасувати наказ Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області №246 від 26 березня 2015 року про звільнення з посади командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини м. Житомира у званні старшого сержанта цивільного захисту ОСОБА_1.

Поновити на посаді командира відділення 1 державної пожежно-рятувальної частини м. Житомира у званні старшого сержанта цивільного захисту ОСОБА_1 в Управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області.

Стягнути з Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на користь ОСОБА_1 25327 грн 28 коп. середньомісячного грошового забезпечення за період з квітня 2015 року до березня 2016 року.

Стягнути з Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на користь ОСОБА_1 1000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Гурін

Повний текст постанови виготовлено: 18 серпня 2016 р.