Ухвала суду № 59844970, 14.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/7903/15 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/783/3920/16 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

за участі секретаря: Куцика І.Б.,

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ПАТ "Універсал Банк" - Бучковського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа ОСОБА_5 про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до п. 1.3 кредитного договору цільовим призначенням кредиту є придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 тобто на споживчі потреби., а тому до даних правовідносин застосовується законодавство про захист прав споживачів.

п. 3.3 Кредитного договору про зобов'язання позивача укладати договір страхування з акредитованою банком страховою компанією є несправедливою та суперечить п.2 ч. 5 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів". Твердження суду про те, що такі умови (страхування в акредитованій банком установі) погоджені позивачем та є наслідком її вільного волевиявлення, не заслуговують на увагу та є неправомірними.

Банк не надав позивачу повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим міг ввести в оману позивача щодо реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту. Вважає, що відповідно до ст. 230 ЦК України даний правочин слід визнати недійсним.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, заперечення представника ПАТ "Універсал Банк" - Бучковського С.В., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Встановлено, що ОСОБА_6 звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), в якому просила визнати недійсним кредитний договір №015-2008-1579 від 20.05.2008 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Універсал Банк».

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 20 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та нею укладено кредитний договір №015-2008-1579. Відповідно до умов вказаного кредитного договору, ПАТ «Універсал Банк» надало кредитні кошти в сумі 94 000 доларів США, які вона зобов'язалась повернути у повному обсязі не пізніше 10 травня 2038 року та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених договором. Відповідно до договору цільовим призначенням кредиту є придбання майна, а саме двокімнатної квартири.

З метою забезпечення вказаних зобов'язань, між ОСОБА_5 та ПАТ «Універсал Банк» був укладений договір поруки від 20 травня 2008 року.

Вважала, що вказаний кредитний договір не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, суперечить чинному законодавству та укладений з порушенням прав позивача як споживача фінансових послуг. Зокрема зазначала, що банком при укладенні кредитного договору було порушено Закон України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, що полягає в тому, що при укладенні кредитного договору, банк не проінформував її в письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; тип відсоткової ставки (фіксована, плаваюча тощо); валютні ризики, які несе споживач; методику, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Відповідач не надав їй застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти основного договору, тобто банк не надав позичальнику інформацію відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту. Вважає, що умови кредитного договору є дискримінаційними та несправедливими по відношенню до неї, оскільки всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Вказане полягає в тому, що відповідно до п.2.12 кредитного договору кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у п.1.1 договору, у разу зміни Національним Банком України розміру чинної облікової ставки та/або у разі запровадження адміністративного та/або в інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку LIBOR, EURIBOR, та/або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора. Крім того, вважає що п.3.3. кредитного договору, яким закріплено обов'язок позичальника здійснювати щорічне страхування предмету іпотеки на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, є несправедливим та суперечить п.2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Також вказувала, що кредитним договором передбачена лише відповідальність позичальника, натомість не передбачено відповідальності банку, що ставить позичальника у невигідне становище. Тому просила задовольнити позов.

Встановлено, що 20.05.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №015-2008-1579, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 94 000 доларів США на строк до 10.05.2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі (а.с.17-20).

В подальшому в оспорюваний договір вносились зміни додатковими угодами б/н до кредитного договору №015-2008-1579 від 20.05.2008 року, а саме від 10 квітня 2009 року, від 06 травня 2009 року, від 10 січня 2010 року та від 29 січня 2010 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідачем дотримано вимоги Закону щодо не перевищення граничного, встановленого законом, розміру компенсації (винагороди) за надану відповідачем позивачу кредитну послугу, така умова не є дискримінаційною, та є справедливою.

Суд також вказав, що не відповідають також дійсності доводи позивача про порушення банком вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ознайомлення позичальника з інформацією щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, податковий режим сплати відсотків, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, оскільки відповідно до п.8.5 кредитного договору позичальник підтвердив, що розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти, і що до укладення ним цього договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

З врахуванням наведеного, суд прийшов до правильного висновку про те, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов цього договору, про що свідчить підписання договору сторонами та його виконання. Банк ознайомив позивача в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, попередив про те, що позивач несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором, позивачу було надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості позичальника за кредитом та процентами за користування ним, а позивач підтвердив це своїм підписом, та відповідно погодився зі всіма умовами кредитного договору, підписавши його та додаткові угоди до такого. Договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду з виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зокрема, за положеннями ст. 203 ЦК України, суд при розгляді справи має перевірити, чи не суперечить зміст правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, чи має особа, яка вчиняє правочин, необхідний обсяг цивільної дієздатності, чи є волевиявлення учасника правочину вільним і відповідає його внутрішній волі, чи вчинений правочин у формі, встановленій законом, чи спрямований правочин на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Судовою колегією встановлено, що вказані вимоги закону при укладенні оспорюваного договору дотримано.

При цьому враховано, що в момент підписання договору про надання про надання кредиту позивач була ознайомлена з усіма умовами договору, тому немає підстав вважати, що банк не надав їй, як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування, повної інформації про умови кредитування та детальний розпис загальної вартості кредиту.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія виходить з того, що сторони, підписавши спірний кредитний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і зовнішній вираз волі відповідає внутрішній, позичальнику було надано повну інформацію щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту.

Таким чином вказаний договір є справедливим, не суперечать принципу добросовісності, немає істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища позивача.

Оскільки спірний договір є справедливим, його зміст не суперечить вимогам законодавства, а тому його умови відповідають ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Позивач добровільно погодилася на укладення спірного правочину, як і уклала додаткові угоди, сплачувала періодичні платежі, не оскаржувала й не порушувала питання про його розірвання, а отже, не вважала його несправедливим.

З врахуванням того, що в момент укладення спірного кредитного договору було доведено до відома графік погашення кредиту і він з цим погодився та протягом тривалого часу дотримувався при сплаті коштів, судова колегія прийшла до висновку, що з сторони банку для позивача було належно доведено інформацію про сукупну вартість кредиту

Таким чином судова колегія вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що банк не надав позивачу повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів в оману позивача щодо реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.