Постанова № 59843621, 12.08.2016, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/10922/15-а

Категорія 3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.08.2016 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова

у складі :

головуючого Юрківа О.Р.

при секретарі Аніловській-Буалю Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за адміністративним позовом Департаменту містобудування Львівської міської ради до Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування ухвали, -

В С Т А Н О В И В :

позивач Департамент містобудування Львівської міської ради звернувся до суду із позовом до Львівської міської ради, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просить визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 19.06.2015 року № 4862 «Про погодження гр. гр. ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1».

В обґрунтування позову покликається на те, що ухвалою Львівської міської ради від 19.06.2015 року № 4862 погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1. Вважає вказану ухвалу протиправною та такою, що прийнята Львівською міською радою з порушенням норм земельного законодавства, так як згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_1 входить в межі земельної ділянки площею 0,1600 га на АДРЕСА_2, яка знаходиться в користуванні МПВТ «Ігал» для обслуговування автостоянки без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування та частково відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування землекористувачів та землевласників Галицького району м. Львова. Серед документів, що стали основою для підготовки проекту оскаржуваної ухвали відсутня письмова нотаріально засвідчена згода МПВТ «Ігал» на вилучення земельної ділянки на АДРЕСА_2. Ухвалою від 19.06.2015 року надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1545 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що перевищує дозволений розмір, встановлений ст. 121 Земельного кодексу України, не більше 0,10 га, при безоплатній передачі громадянам земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Також позивач вказує на суперечність даної ухвали містобудівній документації, оскільки частково дана земельна ділянка знаходиться в межах червоних ліній вулиць та в межах історичного ареалу міста.

Вважає, що оскаржувана ухвала порушує інтереси Департаменту містобудування Львівської міської ради, оскільки саме на цей Департамент покладено повноваження щодо: здійснення контролю за дотриманням, зокрема, земельного, екологічного, природоохоронного законодавства; створення умов для раціонального та економічно обґрунтованого використання земель міста, здійснення заходів щодо розвитку ринку земель міста; підготовка проектів рішень ради щодо передачі землі у власність, користування, погодження місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок, надання дозволу на зміну цільового призначення.

З цих підстав позивач просить скасувати вказану ухвалу. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, дав пояснення аналогічні мотивам позовної заяви.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог не заперечив, мотиви позовної заяви визнав, покликаючись на її обґрунтованість, рішення просить постановити на погляд суду.

Представники третіх осіб в судовому засіданні проти позову заперечили, покликаючись на те, що ухвала від 19.06.2015 року № 4862, прийнята з дотриманням усіх необхідних вимог законодавства, що регулює порядок погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На виконання ухвали спеціалізованою ліцензованою організацією було виготовлено дану землевпорядну документацію - проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, який в подальшому, ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2015 року було затверджено, а відтак оскаржуваний позивачем акт органу місцевого самоврядування, який є актом одноразового застосування, вичерпав свою дію фактом його виконання.

Вважають, що нотаріально завіреної згоди від МПВТ «Ігал» на вилучення земельної ділянки на АДРЕСА_2 не потрібно, так як Львівська міська рада ухвалою № 3127 від 26.01.2006 року погодила МПВТ «Ігал» місце розташування іншої земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Круглій взамін земельної ділянки на АДРЕСА_2. Крім того, земельна ділянка розташована в зоні житлової та садибної забудови, тому проект ухвали відповідає вимогам закону та містобудівної документації. Непогоджена частина земельної ділянки площею 0,0315 га в оскаржуваній ухвалі не врахована.

Покликання позивача на перевищення наданого розміру земельної ділянки, порівняно з дозволеним розміром, встановленим ст.121 ЗК України, є необґрунтованим, оскільки дана норма встановлює порядок передачі землі у власність, а звернення ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стосуються передачі землі в оренду.

Також, на думку третіх осіб позивач - Департамент містобудування Львівської міської ради є неналежним позивачем у даній справі, його законні права та інтереси оскаржуваною ухвалою абсолютно не порушуються у відповідності до п.8 ч.1 ст.8, ст. 6 КАС України. Департамент є виконавчим органом Львівської міської ради, утвореним відповідно до ухвали міської ради від 06.07.2006 року № 94 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання», є підзвітним і підконтрольним міській раді та у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та Положенням про Департамент містобудування Львівської міської ради. У зв'язку з цим на позивача відповідно до ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» покладається обов'язок щодо виконання відповідних ухвал Львівської міської ради, тому Департамент в даному випадку не є належним суб'єктом владних повноважень з правом звернення до суду з вказаним позовом.

Вважають, що позов поданий позивачем в порушення вимог ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ухвали № 2647 від 18.07.2013 року «Про затвердження Порядку надання повноважень посадовим особам виконавчих органів міської ради на представництво інтересів міської ради у судових справах з питань, які стосуються виключної компетенції міської ради», просять в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши інші матеріали справи, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з договором купівлі-продажу від 06.10.2014 року ОСОБА_3 купив 3/5 частини обєкта незавершеного будівництва, готовністю 22%, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Згідно з договором купівлі-продажу від 24.11.2014 року ОСОБА_3 купив ? частину гаража, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14.07.2007 року ОСОБА_4 купив 1/5 частину обєкта незавершеного будівництва - нежитлові приміщення готовністю 22%, що розташовані за адресою АДРЕСА_2.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14.07.2007 року ОСОБА_5 купила 1/5 частину обєкта незавершеного будівництва - нежитлові приміщення готовністю 22%, що розташовані за адресою АДРЕСА_2.

Згідно з договором купівлі-продажу від 18.11.2014 року ОСОБА_5 купила ? частину гаража, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Право власності на зазначені обєкти не оспорюється позивачем.

ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до Львівської міської ради із заявою від 22.12.2014 року про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на АДРЕСА_1.

19.06.2015 року сесією Львівської міської ради прийнято ухвалу № 4862, якою погоджено громадянам ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 місце розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1545 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок частини земель, що не надані у власність або користування, та частини земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На виконання вимог ухвали від 19.06.2015 року № 4862 спеціалізованою ліцензованою організацією було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,1545 га на АДРЕСА_1. Проектом ухвали Львівської міської ради від 30.09.2015 року затверджено ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказаний проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування житлового будинку, перевівши із земель, що ненадані у власність або користування, та земель промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови. Також припинено ПП «Ігал» право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2.

02.10.2015 року міським головою м.Львова було внесено ряд зауважень до ухвали від 30.09.2015 року. Перше стосувалось того, що згідно з довідкою відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 15.12.2014року № 40/01-14/6734, згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_1 входить в межі земельної ділянки площею 0,1600 га на АДРЕСА_2, яка знаходиться в користуванні ПП «Ігал» для обслуговування автостоянки без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування та частково відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування землекористувачів та землевласників Галицького району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998 року за № 51 «Про інвентаризацію земель м. Львова». Відсутня також нотаріально засвідчена письмова згода ПП «Ігал» на вилучення земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2.

По-друге, погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1545 га, що є більше ніж 0,10 га, дозволених ЗК України. По-третє, зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. З листа Управління архітектури від 31.01.2015 року № 2401-107 вбачається, що відповідно до плану зонування території Сихівського району м. Львова, дана земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-1 (садибної забудови). Тому відведення частини земельної ділянки площею 0,0315 га в межах червоних ліній вулиць Управління архітектури не погоджує.

Таким чином, спір заявлено щодо правомірності ухвали Львівської міської ради на предмет дотримання законодавства, що регулює порядок надання, відведення громадянам земельної ділянки в користування. Проте з огляду на повноваження органу місцевого самоврядування самостійно приймати рішення та повноваження виконавчого органу місцевого самоврядування - Департаменту містобудування Львівської міської ради вимагати скасування такого рішення, дане питання потребує вирішення судом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у ст. 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Стаття 17 КАС України встановлює види спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ. Так, зокрема, згідно ч. 1 вказаної статті, юрисдикція адміністративного суду поширюється на спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у ст. 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

В ч. 6 ст.3 КАС України зазначено, що адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто, з урахуванням всього вищенаведеного, випливає, що публічно правовий спір виникає із публічно-правових відносин між суб'єктом владних повноважень з приводу прийняття ним рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності і саме в тих правовідносинах, учасником яких є фізична або юридична особа.

З матеріалів справи вбачається, що публічно-правові відносини у зв'язку із погодженням Львівською міською радою фізичним особам ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, виникли саме між суб'єктом владних повноважень - відповідачем - та третіми особами - ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Позивач Департамент містобудування Львівської міської ради, не є учасником вказаних правовідносин у публічно-правовій сфері, оскільки не приймає самостійно рішення щодо передачі землі у власність, користування, погодження місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок, надання дозволу на зміну цільового призначення, а лише готує проекти рішень ради. Відповідно, Львівська міська рада здійснювала владні управлінські функції лише щодо третіх осіб.

Здійснення суб'єктом владних повноважень - Львівською міською радою - прийняття ухвали від 19.06.2015 року про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичним особам, не зачіпає прав, свобод чи інтересів позивача - Департаменту містобудування Львівської міської ради в сфері публічно-правових відносин.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Встановлений ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення. .

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 50 КАС України встановлено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Суб'єкти владних повноважень, згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України, мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 2 ст. 6 КАС України).

З вищевказаних норм КАС України випливає, що до адміністративної юрисдикції також відносяться спори, позивачем у яких є суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява у випадках, встановлених законом.

Позивач звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень, оскільки у спірних правовідносинах з приводу погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, що виникли між Львівською міською радою та ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, участі не брав. Проте жодних рішень щодо позивача Львівська міська рада не приймала, а, отже, у даній справі відповідач не є по відношенню до позивача суб'єктом владних повноважень.

Водночас, відповідно до ст.11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ст. 18-1 цього Закону орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.4 ст.71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Отже, підстав для звернення виконавчого органу місцевого самоврядування до самого органу місцевого самоврядування - міської ради щодо визнання незаконними її рішень Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено.

Водночас, беручи до уваги і те, що предметом спору є законність ухвали органу місцевого самоврядування, суд відзначає таке. В Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, йдеться про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Оскільки на підставі ухвали Львівської міської ради від 19.06.2015 року № 4862 вже виникли певні правовідносини щодо права користування землею та вони вже породили певні правові наслідки, орган місцевого самоврядування не може його скасовувати самостійно, а тим більше його виконавчий орган - Департамент містобудування Львівської міської ради.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, і лише в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається відповідно до ч.2 ст.71 КАС України на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Одночасно, обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність прийнятого ним рішення, вчиненої дії або допущеної бездіяльності не звільняє фізичну або юридичну особу, яка звернулась з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав від обов'язку подати суду докази на підтвердження факту порушення таких.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В ході розгляду справи Департамент містобудування Львівської міської ради доводів про те, яким чином ухвала Львівської міської ради від 19.06.2015, № 4862, прийнята в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, обмежує права територіальної громади чи повноваження органів чи посадових осіб місцевого самоврядування, не навів, не вказав, якими нормами діючого законодавства передбачено його право звертатися до суду з даним позовом про скасування виданої відповідачем третій особі ухвали.

Відтак, не довів своє право на звернення з таким позовом до суду.

Разом з тим, згідно Постанови Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 06.10.2015 року, Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Враховуючи наведене вище, а саме те, що ухвала від 19.06.2015 року № 4862 є актом одноразової дії та вже вичерпала свою силу, не має до позивача жодного відношення, оскільки він не є учасником цих публічно-правових відносин, позивачем належними і допустимими доказами не доведено його порушеного права та, відповідно права звернення до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 7-12, 86, 160,161,162, 167 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову Департаменту містобудування Львівської міської ради до Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування ухвали, відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня отримання копії постанови.

Суддя О.Р. Юрків