Рішення № 59832373, 08.08.2016, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4331/15-ц

Провадження № 2/752/307/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 серпня 2016 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарі Мархотко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про стягнення компенсації за порушення авторського права, -

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з відповідача ТОВ «ЕКО» компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 50 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на час ухвалення судового рішення.

У квітні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з відповідача ТОВ «ЕКО» компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на час ухвалення судового рішення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.06.2015 року, вказані позови об'єднано в одне провадження.

Мотивуючи позовні вимоги зазначила про те, що у 1979 році позивач ОСОБА_1 створила літературний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1» та однойменний літературний персонаж, авторські майнові права на фільм належать кіностудії «Укранімафільм», а позивачу належать авторське немайнове право та виключні майнові авторські права на літературний твір, літературний персонаж та його оригінальну назву «ІНФОРМАЦІЯ_1) (рос.) та «ІНФОРМАЦІЯ_1» (укр.). Позивач зареєстрував свої авторські права у Державному департаменті інтелектуальної власності і отримав свідоцтво від 11.05.2004р. НОМЕР_1 про державну реєстрацію авторського права на літературний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1». Також, 07.04.2014 року позивач отримала свідоцтво НОМЕР_2 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Однак, позивачу стало відомо про неправомірне використання ТОВ «ЕКО» в мережі супермаркетів «ЕКО Маркет» оригінальної назви твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», шляхом маркування вказаною назвою печива власного виробництва та здійснення розповсюдження такого печива у мережі супермаркетів за адресами: м. Київ, Привокзальна площа, 1; м. Рівне, вул. Соборна, 17, а також м. Київ, вул. Жилянська, 107. Оскільки відповідач порушив майнове право позивача на використання оригінальної назви літературного твору та ім`я головного персонажа з нього «ІНФОРМАЦІЯ_1» шляхом її відтворення - маркування упаковки печива власного виробництва, а також здійснив розповсюдження, шляхом продажу у мережі супермаркетів, позивач вважає, що за вчинення порушення майнових авторських прав та незаконне використання об`єктів інтелектуальної власності відповідач повинен сплатити позивачу компенсацію за відтворення об`єкта авторських прав «ІНФОРМАЦІЯ_1» та розповсюдження у трьох супермаркетах «ЕКО Маркет», що належать ТОВ «ЕКО» у загальному розмірі, що становить 60 мінімальних заробітних плат, та складає 87 120 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Вислухавши пояснення та заперечення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд надходить до наступного.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 11.05.2004 року за ОСОБА_1 зареєстровано авторське право на твір «ІНФОРМАЦІЯ_1», про що Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України видано свідоцтво №9967 (т. 1 а.с. 7).

07.04.2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано авторське право на твір літератури «ІНФОРМАЦІЯ_2» («ІНФОРМАЦІЯ_1» та/або «ІНФОРМАЦІЯ_1»), про що Державною службою інтелектуальної власності видано свідоцтво НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 8).

У 2014 році представником позивача в мережі супермаркетів «ЕКО Маркет», що належить ТОВ «ЕКО», та розташовані за адресами: м. Рівне, вул. Соборна, 17, м. Київ, вул. Жилянська, 107, та м. Київ, Привокзальна площа, 1, придбано печиво під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується копіями фіскальних чеків від (т. 1 а.с.17-19, 207).

Згідно маркування, нанесеного на упаковці з придбаним печивом, продукція - печиво «ІНФОРМАЦІЯ_1» ваговий виріб, виробник - ТОВ «ЕКО», місце виготовлення - м. Київ, вул. В. Гетьмана, 16б (т. 1 а.с.20,21, 208).

Звертаючись до суду з даними позовом, позивач стверджує, що відповідач використовує оригінальну словесну назву літературного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», шляхом розміщення такого твору на товарах (печиві) власного виробництва, та розповсюджує товари, на етикетках яких розміщено твір позивача по території України, шляхом їх продажу, в порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Згідно ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права» захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Згідно ст. 9 Закону, частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Верховний Суд України в постанові Пленуму №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010р. в пункті 11 роз`яснює про те, що належним відповідачем у справі про захист авторського права є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб`єкта авторського права. При цьому, види порушень авторського права наведені, зокрема, в статтях 50 і 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Відповідно до положень ст.ст. 435, 437 ЦК України, ст.ст.1,7,11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Судом встановлено, що предметом спору є виключні права на самостійну частину літературного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» - його оригінальну назву - а позивач, будучи автором права на літературний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1», має право на захист належних їй авторських прав відповідно до положень Закону України «Про авторське право і суміжні права".

Статтею 50 Закону передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Відповідно до п.46 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 04 червня 2010 року, під контрафактними примірниками твору, фонограми, відеограми, програм організацій мовлення розуміються примірники об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, які виготовлені, відтворені, опубліковані і (або) розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав (особистих немайнових і (або) майнових), у тому числі примірники захищених в Україні зазначених об'єктів, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, у яких ці об'єкти ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 04.06.2010 року, належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до п.44 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 04 червня 2010 року, Відповідно до пункту "б" статті 50 Закону N 3792-XII (3792-12) розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту. Особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.

Згідно зі ст.ст. 440, 443 ЦК України, ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора належить виключне право на використання твору, а також виключне право надавати дозвіл або забороняти використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами іншими особами.

Стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що розповсюдження об'єктів авторського права - будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці.

Відповідно до п.2, 7 ч.1, ч.2 ст. 441 ЦК України, використанням твору є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, продаж тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Факт розповсюдження печива, виробництва ТОВ «ЕКО» у мережі супермаркетів «ЕКО Маркет» з використанням оригінальної назви літературного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», право на який належить позивачу, підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що станом на дату розповсюдження контрафактної продукції (печива) літературний твір та ІНФОРМАЦІЯ_2» вже були відомим в Україні, що є загальновідомим та не потребує підтвердження, а матеріали справи,зокрема висновки експертиз, беззаперечно вказують на те, що назва літературного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" є оригінальною та може використовуватися самостійно.

Положенням ст. 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом, а розповсюдження контрафактної продукції, навіть якщо така отримана за договором з третіми особами, визнається порушенням авторського права, що дає законні підстави для стягнення компенсації.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» у розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою.

Відповідно до п. п. „а", „д" ст.50 Закону № 3792-XII порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтею 14 Закону № 3792-XII, та їх майнові права, визначені статтею 15 Закону № 3792-XII, а також вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно п. „г" ч.2 ст.52 Закону № 3792-XII суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та наміри відповідача.

Розмір компенсації позивачем визначено з урахуванням п. 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04.06. 2010 року „Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав", де вказано, що відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону № 3792-ХІІ суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків.

Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

При цьому слід враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦКУ, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені у судовому рішенні.

Розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 й не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (пункт «г» частини другої статті 52 Закону № 3792-ХІІ), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

З огляду на вказане вище, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача, на користь позивача компенсацію у розмірі 60 мінімальних заробітних плат, що згідно закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» становить 87 120 гривень.

Судом не приймаються заперечення відповідача, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами цивільної справи.

Питання про розподіл судових витрат вирішити в порядку ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 1,7,8,9,15,17,50,51,52 Закону України «Про авторське і суміжні права», ст.ст. 440, 443 ЦК України, ст.ст. 10,60,88,212,213,215,218,292,294 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення авторського права у розмірі 87 120 грн., 2 251 грн. 20 коп. витрать на проведення експертизи, та 852,6 грн. сплаченого судового збору, а всього - 90 223 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя