Рішення № 59828744, 16.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/4510/16 Головуючий 1 інстанції: Харченко А.М.

Справа № 643/15971/15-ц Доповідач: Коровін С.Г.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Коровіна С.Г.

суддів Бездітко В.М., Овсяннікової А.І..,

при секретарях Муц Ю.Ю.,Чабан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення суми, зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним договір від 06.02.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, внаслідок нікчемності даного правочину, застосувати наслідки нікчемності правочину та стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошові кошти у розмірі 24000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на ті обставини, що в березні 2013 року працівники Агенції з нерухомості «Перша Столиця» та ОСОБА_3 запропонували ОСОБА_1 придбати у власність квартиру АДРЕСА_1. При цьому, ОСОБА_3 запевнила про наявність повного пакету документів, необхідних для складання договору купівлі-продажу, а також про відсутність будь-яких перешкод по здійсненню вказаного правочину, в тому числі прав інших осіб на вказане житло. При цьому вони домовилися про складання попереднього договору про взяття на себе зобовязання укласти договір купівлі-продажу квартири. ОСОБА_3 та працівники АН «Перша Столиця» наполягли на тому, що Попередній договір повинен бути складеним у письмовій формі без нотаріального посвідчення. ОСОБА_1 погодилася на складання Попереднього договору без нотаріального посвідчення. Так, 06.02.2013 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір про взяття на себе зобовязання укласти договір купівлі-продажу. Відповідно до п.3.2. Договору, для виконання зобовязань, взятих на себе продавцем за даним договором (сплата заборгованості по комунальних платежах, сплата витрат по оформленню документів, необхідних для укладення договору, зняття з реєстрації всіх осіб, які проживають в зазначеному обєкті нерухомості та інше), Покупець в момент укладення даного Договору передає Продавцю грошові кошти в сумі двадцять чотири тисячі гривень, що в еквіваленті становить 3000 доларів США. При укладенні договору купівлі-продажу обєкту нерухомості зазначена сума зараховується в рахунок суми, сплаченої Покупцем Продавцю за проданий обєкт. Згідно з п.5.3. Договору, у разі, якщо Продавець не є власником обєкта нерухомості або не має правовстановлюючих документів на цей обєкт нерухомості, вказаний в п.п.1.1. даного договору, або діє не тільки від свого імені, але і від імені інших власників, то даний факт не звільняє його від відповідальності, що передбачена за невиконання даного договору. Зазначена сума грошових коштів в розмірі 24000 грн. 06.02.2013 року була передана позивачкою ОСОБА_3 01.03.2013 ОСОБА_1 зявилася до приватного нотаріуса ОСОБА_4 за адресою, зазначеною у договорі від 06.02.2013 року, та готова була укласти договір купівлі-продажу квартири, але Продавець (відповідач) ОСОБА_3 з невідомих причин відмовилася продавати квартиру, чим порушила умови п.2.5. Договору. Крім того, при перевірці наданих продавцем правовстановлюючих документів було встановлено перешкоди для здійснення правочину з відчуження обєкту нерухомого майна, а саме про наявність прав чоловіка ОСОБА_3 на вказане житло, а також необхідність отримання від нього згоди на продаж квартири АДРЕСА_2, чим відповідач порушила умови п.5.3. Договору. В подальшому ОСОБА_1 протягом березня-серпня 2013 року неодноразово зверталася до ОСОБА_3 та працівників АН «Перша Столиця» з вимогою привести у відповідність пакет документів, необхідних для здійснення купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, однак останніми ці вимоги проігноровані. До цього часу відповідач вказані гроші позивачу не повернула. Після цього інциденту АН «Перша Столиця» змінили свою назву на АН «Перша Столиця Плюс». Оскільки предметом договору купівлі-продажу між сторонами виступала квартира АДРЕСА_4, то як оформлення безпосередньо цього правочину, так і складання попереднього договору про купівлю-продаж квартири потребує обовязковому нотаріальному посвідченню. Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

16 грудня 2015 р. відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила визнати дійсним договір про взяття на себе зобовязань укласти договір купівлі-продажу від 06 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп. В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилалася на ті обставини, що 06 лютого 2013 року між сторонами було укладено договір про взяття на себе зобовязань укласти договір купівлі-продажу. На виконання п.2.2. цього Договору позивачкою було погашено в повному обсязі заборгованість за комунальними платежами по квартирі АДРЕСА_5. На виконання п. 2.3. Договору позивачкою за зустрічним позовом було надано довідку дільниці № 33 КП «Жилкомсервіс» про відсутність зареєстрованих осіб в квартирі АДРЕСА_6.

На виконання п.2.5. Договору ОСОБА_3 1 березня 2015 року у визначений в Договорі час прибула до приміщенні АДРЕСА_7, яке є робочим місцем нотаріуса ОСОБА_4, з метою укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 з ОСОБА_1 Однак 01.03.2013 в приміщенні 38 буд. № 18 по вул. Блюхера в м. Харкові, яке є робочим місцем нотаріуса ОСОБА_4, ОСОБА_3 стверджувала, що ОСОБА_1 в її присутності та присутності нотаріуса відмовилася від укладання договору купівлі-продажу спірної квартири з посиланням на те, що остання перебуває в шлюбі з ОСОБА_5 і існують майнові права ОСОБА_5 на зазначену квартиру.

Нотаріусу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 нею були надані копія рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.01.2011 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та довідку приватного нотаріуса ОСОБА_6 про відсутність у ОСОБА_5 прав на квартиру АДРЕСА_9 та про те, що зазначена квартири придбана 08.12.2007 року ОСОБА_3 за особисті кошти. Однак ОСОБА_1 в порушення вимог п.3.1. Договору від 06.02.2013 року, в присутності свідків та нотаріуса ОСОБА_4 відмовилась укладати договір купівлі-продажу зазначеної квартири. Відповідно до п.5.2 Договору за наявності порушень умом договору з боку покупця ОСОБА_1 сума в розмірі 24000 грн., що зазначена в п.3.2 Договору та на передачу якої ОСОБА_3 у якості «завдатку» посилається ОСОБА_1 повинна перейти продавцю, тобто ОСОБА_3 Приймаючи до уваги, що сторони Договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, відбулося його виконання обома сторонами, вважала необхідним визнання договору про взяття на себе зобовязань укласти договір купівлі-продажу від 06.02.2013 року дійсним на підставі вимог ст.220 ЦК України.

В судовому засіданні представники позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які діяли на підставі виданих довіреностей, підтримали позовні вимоги позивачки за первісним позовом та просили їх задовольнити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 просили відмовити.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги за зустрічним позовом, посилаючись на вищенаведене, та просила позов задовольнити. В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просила відмовити. Також зазначила, що оскільки ОСОБА_1 01 березня 2013 року відмовилася укласти з нею договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10 за надуманими причинами, то вона продала цю квартиру через кілька місяців іншому покупцю.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2016 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала на нього апеляціну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким визнати недійсним договір від 06 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 24000 грн. 00 коп.

В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції не було враховане фактичне визнання ОСОБА_3 факту отримання грошових коштів, які вона просить повернути. При розгляді справи, на думку апелянта порушені вимоги матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір (а.с.13). згідно зазначеного договору «Про взяття на себе зобовязання про укладення договору купівлі-продажу». Згідно зазначеного договору продавець ОСОБА_3 зобовязався до 01 березня 2013 року оформити усі документи для відчуження квартири АДРЕСА_10, погасити заборгованість по комунальним платежам і звільнити квартиру. Покупець ОСОБА_1 зобовязалася до 01 березня 2013 року укласти і підписати договір купівлі продажу квартири зазначеної квартири. Сторони оговорили вартість квартири 336000 грн. В момент укладення цього договору покупець передав продавцю 24000 грн., що передбачено п.3.2 договору. Зазначені обставини сторони у суді не заперечували. Як вбачається з тексту договору він виготовлений у простій письмовій формі, підписаний сторонами і не посвідчений нотаріусом. У п.5.2 договору зазначено, що у разі невиконання зобовязання, взятого на себе покупцем, сума, зазначена у п.3.2 переходить продавцю.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що у визначений сторонами строк договір купівлі-продажу квартири укладено не було з вини ОСОБА_1 і сума 24000 грн. яка, на думку суду є авансом і поверненню не підлягає.

Також судом першої інстанції зазначено, що відсутні підстави до визнання договору про взяття на себе зобовязань про укладення договору купівлі-продажу недійсним. Обидві сторони наполягали на укладені такого договору, і не уклали договір тільки у звязку із відмовою ОСОБА_1 від його укладення.

З такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитися неможливо.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобовязуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобовязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобовязання може мати місце лише в разі наявності зобовязання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку або квартири.

Оскільки договори купівлі-продажу квартири, які б за своєю формою та змістом відповідал вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана ОСОБА_1 ОСОБА_3 грошова сума в розмірі 24 000 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим.

У відповідності до вимог ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню. Сторони у справі мали намір укласти договір купівлі-продажу квартири і складання попереднього договору про купівлю-продаж квартири потребує обовязкового нотаріального посвідчення..

Відповідно до ч.1 ст215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оспорений ОСОБА_1 договір є нікчемним, оскільки він не посвідчений нотаріально і додатково визнавати його недійсним підстав немає.

При таких обставинах колегія суддів скасовує рішення суду в частині відмови ОСОБА_1 у стягнення з ОСОБА_3 на її користь 24000 грн. отриманих як аванс і стягує вказану суму на користь ОСОБА_1

В іншій часині зазначене рішення суду залишається без змін.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при звернення до суду з позовом і при подачі апеляційної скарги сплачено судові витрати у розмірі 1030 грн. 12 коп., які підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 травня 2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_3 24000 (двадцять чотири тисячі) грн. скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 24000 (двадцять чотири тисячі) грн. та судові витрати у розмірі 1030 (одна тисяча тридцять) грн. 12 коп.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді -