Ухвала суду № 59822748, 28.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10994/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

28 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Куцина М. М.,

суддів - Власова С.О., Павліченка С.В.,

при секретарі Рогач О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії Закарпатське регіональне управління про захист права власності шляхом зобовязання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

02 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії Закарпатське регіональне управління про захист права власності шляхом зобовязання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що 08.06.2007 року та 31.03.2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", у подальшому - ПАТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_2 укладено договори застави автотранспорту, відповідно до яких позивач надав ПАТ КБ ПриватБанк у заставу транспортні засоби, а саме: сідловий тягач «DAF 85CF 380» реєстраційний номер: АО 3056 АІ та сідловий тягач «DAF TE 95 XF 430» реєстраційний номер: АО 4156 АМ. Вказані договори застави укладені на забезпечення виконання позивачем своїх договірних зобовязань за укладеними з банком кредитними договорами.

У звязку з утворенням заборгованості за такими кредитними договорами, позивач передав згадані сідлові тягачі у володіння банку з метою їх реалізації самим заставодержателем та погашення заборгованості за кредитними договорами.

Крім того, для досягнення зазначеної мети позивач видав банку нотаріально посвідчені довіреності, якими уповноважив його лише розпоряджатися зазначеними тягачами (укладати правочин), а не володіти і користуватися ними.

Однак , банк належні позивачу сідлові тягачі так і не реалізував.

Між тим, строк дії однієї з виданих банку довіреностей вже сплив, що у будь-якому випадку унеможливлює у даний час розпорядитися (реалізувати) сідловим тягачем «DAF TE 95 XF 430 » реєстраційний номер: АО 4156 АМ.

Пунктом 7 укладених договорів застави автотранспорту встановлено, що на строк дії договорів предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця, тобто ОСОБА_2.

ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника звернувся до ПАТ КБ ПриватБанк з вимогою повернути транспортні засоби. Листом від 10.07.2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150706/3115 відповідач відмовився виконати дане зобов'язання.

Позивач, посилаючись на зазначені обставини, просив суд першої інстанції зобов'язати ПАТ КБ ПриватБанк повернути ОСОБА_2 сідловий тягач «DAF 85CF 380» реєстраційний номер: АО 3056 АІ та сідловий тягач «DAF TE 95 XF 430» реєстраційний номер: АО 4156 АМ.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приват Банк» в особі філії Закарпатське регіональне управління про захист права власності шляхом зобовязання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року представник ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке є незаконним, не обєктивним, не обґрунтованим, винесеним із грубим порушенням норм матеріального права та не повним зясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов помилкових та необґрунтованих висновків про існування у позивача заборгованості перед банком. Зазначає, що транспортні засоби передані банку у тимчасове володіння з метою їх реалізації самим заставодержателем третій особі. Позивач вправі володіти і користуватися сідловими тягачами, які у даний час передані банку і перебувають у його володінні. Крім того, в порушення процесуального строку, суд першої інстанції прийняв і приєднав до матеріалів справи копії судових рішень про стягнення з позивача на користь банку грошових коштів, на які в подальшому послався у оскаржуваному рішенні.

Представник позивача ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з мотивів, викладених в ній.

Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та розяснень Верховного Суду України, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством та умовами договору передбачено обовязок ОСОБА_2 передати предмет застави в заклад заставодержателя, а саме ПАТ КБ Приват Банк, що і було здійснено заставодавцем добровільно, на підставі актів прийому передачі та відповідних довіреностей.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який розглядаючи заявлений по справі позов, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Встановлено, що 08.06.2007 року між позивачем ОСОБА_2 та ПАТ КБ Приват Банк було укладено кредитний договір №160Є/V-U, згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 54000,00 Евро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07.06.2012 року.

В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором позивачем ОСОБА_2 в заставу ПАТ КБ Приват Банк було передано сідловий тягач В, марка DAF85CF380, реєстраційний номер АО 3056АІ; сідловий тягач В, марка DAF85CF380, реєстраційний номер АО 3054АІ.

31.03.2008 року між позивачем ОСОБА_2 та ПАТ КБ Приват Банк було укладено ще один кредитний договір №017Є/V-U, згідно якого позивач отримав кредит у розмірі 50000,00 Евро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.03.2013 року.

В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором позивачем ОСОБА_2 в заставу ПАТ КБ Приват Банк було передано сідловий тягач Е, марка DAFTE95XF430, реєстраційний номер АО 4156АМ; сідловий тягач Е, марка DAFTE95XF430, реєстраційний номер АО 4157АМ.

Позивач ОСОБА_2 взяті на себе зобовязання за вказаними кредитними договорами належним чином не виконав, у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед ПАТ КБ Приват Банк.

Відповідач ПАТ КБ Приват Банк неодноразово звертався до суду з метою захисту своїх прав та інтересів в результаті чого було ухвалено ряд рішень, а саме: рішення Ужгородського міськрайонного суду по справі № 2п-3645/09 від 03.12.2009 р. про звернення стягнення на предмет застави та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ по справі № 2-4599/11 від 21.02.2012 р. про стягнення заборгованості.

Згідно ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).

Через невиконання зобовязань за кредитними договорами ОСОБА_2 передав предмети застави в заклад банку на підставі акту прийому-передачі від 01.12.2009 року - сідловий тягач Е, марка DAFTE95XF430, реєстраційний номер АО 4156АМ, а також акту прийому-передачі від 23.10.2012 року - сідловий тягач В, марка DAF85CF380, реєстраційний номер АО 3056АІ.

Згідно ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до п. 22 Договору застави, за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу заставодержателю права власності на предмет застави в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку»; право заставодержателя від імені заставодавця продати предмет застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобовязання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано (ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом, або договором застави (ч. 6 ст. 20 ЗУ «Про заставу»).

Договором застави передбачено, що у випадку порушення Заставодавцем/Позичальником зобовязань за кредитним договором, або за договором застави, Заставодавець зобовязаний передати предмет застави Заставодержателю в заклад за актом прийому-передачі, що підписується сторонами (п. 17.10 Договору застави від 08.06.2007 року та п. 17.12 Договору застави від 31.03.2008 року).

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.2 ст. 575 ЦК України закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Пунктами 17.14 та 17.12 договорів застави передбачено, що при переході предметів застави у заклад умови цих договорів зберігають чинність для сторін, за винятком права користування предметами застави (а. с. 7, 10).

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те, що відсутні правові підстави для повернення ОСОБА_2 спірних сідлових тягачів, оскільки такі, як предмет застави, були добровілно передані заставодавцем в заклад заставодержателя, а саме ПАТ КБ "ПриватБанк", як це передбачено чинним законодавством та умовами договору.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно зясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист права власності шляхом зобовязання вчинити певні дії.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються й не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене та на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 слід відхилити як необгрунтовану та безпідставну й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: