Постанова № 59820215, 16.08.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 року м.Чернігів Справа № 825/1335/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_11,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Климіши І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_11 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

20.07.2016 ОСОБА_11 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - УДМС України в Чернігівській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_11 від 05.05.2015 № 74.01/05-7624.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення УДМС України в Чернігівській області від 05.05.2015 № 74.01/05-7624 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_11 є таким, що створює перепони для реалізації позивачем своїх конституційних прав та свобод і підлягає скасуванню.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що в ході перевірки матеріалів справ про продовження позивачу строку перебування на території України встановлено, що посадовою особою Cектору громадянства і реєстрації фізичних осіб Чернігівського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області при підготовці матеріалів було допущено порушення підпунктів 2.3., 2.4., 2.7. та підпункту 2.9.2. пункту 2.9. Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.08.2011 № 601. У зв'язку з чим, відповідачем скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_11. Враховуючи викладене, стверджує про те, що Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_11 є громадянином Соціалістичної Республіки Вєтнам, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_2, виданого 21.04.2011, та перекладом паспорту, зробленим перекладачем центру іноземних мов «London», справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. (зареєстровано у реєстрі за № 438) (а.с.43,44).

06.03.2012 та 18.04.2012 позивач звернувся до Відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області із заявами про оформлення дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання в Україні (а.с.65,81).

Рішенням Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 18.04.2012 № 6/2126 позивачу, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 (а.с.66,71).

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, посадовою особою Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області була проведена перевірка матеріалів справ про продовження строку перебування на території України громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11.

За результатами вищевказаної перевірки складено висновок від 15.12.2014, яким встановлено, що 10.12.2014 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області з Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві надійшов запит від 29.11.2014 № 4/7104 про проведення перевірки щодо підстав законності надання дозволу на імміграцію, документування посвідкою на постійне проживання в Україні від 18.04.2012 серії НОМЕР_3 громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11, у зв'язку із зверненням останнього із заявою про обмін посвідки на постійне проживання (а.с.77). В ході перевірки наявних матеріалів справи встановлено, що 08.02.2012 позивач звернувся до СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області із заявою про продовження терміну перебування на території України, у зв'язку із народженням його дитини на території України. Цього ж дня, начальником СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_8 прийнято рішення про продовження громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 терміну перебування на території України до 08.03.2012. Однак, при прийнятті вищевказаного рішення начальником СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_8 (з перевищенням посадових повноважень) було допущено порушення вимог підпунктів 2.3., 2.4., 2.7. та підпункту 2.9.2. пункту 2.9. Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.08.2011 №601, а саме: обґрунтована підстава: має родинні відносини з громадянином України, не підтверджена документально - у матеріалах справи відсутня довідка про реєстрацію дитини громадянином України; не встановлена дата останнього в'їзду іноземця в Україну: відсутня віза, відсутній, у матеріалах справи, дата-штамп перетину кордону іноземцем або довідка Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо підтвердження фактів законного перетину кордону України іноземцем. У зв'язку із порушенням процедури прийняття рішень про продовження терміну перебування на території України громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 посадовою особою СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області рекомендовано рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну скасувати, а посвідку на постійне проживання - визнати недійною (а.с.73-76).

05.05.2015 начальником відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальній міграції УДМС України в Чернігівській області Шалем Г.О. складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 (а.с.85-88).

Рішенням начальника УДМС України в Чернігівській області від 05.05.2015 № 74.01/05-7624 громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11, на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.89).

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

У відповідності до статті 3 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання (стаття 4 Закону № 3773-VI).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини 1 статті 4 Закону № 2491-ІІІ).

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.

Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 2491-ІІІ вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 18.04.2012 № 6/2126 позивачу, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 (а.с.66,71).

Отже, відповідач, при прийнятті 18.04.2012 рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та, керуючись Законом № 2491-ІІІ, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивача не виявив.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону № 2491-III, а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Отже, Законом № 2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, підставою для скасування дозволу громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 на імміграцію в Україну було те, що при прийнятті начальником СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_8 рішення про продовження громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 терміну перебування на території України, за заявою позивача від 08.02.2012, останнім допущено порушення вимог підпунктів 2.3., 2.4., 2.7. та підпункту 2.9.2. пункту 2.9. Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.08.2011 № 601.

Тобто, підставою для скасування відповідачем дозволу на імміграцію в Україну позивача є винні дії посадової особи СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, а не позивача.

При цьому, у матеріалах справи відсутні жодні докази щодо притягнення до відповідальності начальника СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_8

Також, як вбачається з оскаржуваного рішення, дозвіл на імміграцію в Україну скасовано згідно пунктів 1, 6 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що такої підстави для скасування дозволу на імміграцію як порушення процедури посадовою особою (з перевищенням повноважень), при підготовці документів на продовження строку перебування позивача в Україні, ані пунктом 1 , ані пунктом 6 частини 2 вищевказаної статті не передбачено.

Крім того, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку № 1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону № 2491-III.

З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем, у порушення вищевказаних приписів, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

Крім того, при прийнятті рішення, суд враховує, що у позивача, за час проживання в Україні, народилось дві дитини, що підтверджується свідоцтвами про народження від 10.07.2010 серії НОМЕР_4 та від 19.08.2014 серії НОМЕР_5(а.с.19,20), одна з яких є громадянином України за народженням (довідка про реєстрацію особи громадянином України від 01.03.2012 №48 (а.с.10).

При цьому, згідно приписів частин 2, 3 статті 13 Закону № 2491-III особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Відтак, вимушений виїзд громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 з території України може позбавити дітей батька, що відповідно свідчить про те, що оскаржуване позивачем рішення тягне за собою порушення, у тому числі, інтересів і неповнолітніх дітей.

У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, визначено Законом України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», відповідно до статей 8, 11, 14 якого, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

При цьому, відповідачем при винесенні 05.05.2015 висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11, та прийнятті за його результатами оскаржуваного рішення, взагалі не враховувався факт наявності у позивача двох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та їх законні права на проживання разом з батьком.

За таких обставин та з урахуванням того, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_11 від 05.05.2015 № 74.01/05-7624 прийнято Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а відтак позовні вимоги громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачає частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

У свою чергу, судом, при вирішенні цього спору, застосовано закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип «належного урядування», який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy[GC]), заява №33202/96, пункт 120, ECHR 2000-І; «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-ХІІ; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, пункт 72, від 08.04.2008 і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 51, від 15.09.2009).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73).

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovd and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovd and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від 13.12.2007 та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

Крім того, при вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин та з урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Так, згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне присудити громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_11 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_11 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_11 від 05.05.2015 №74.01/05-7624.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 37804450) на користь ОСОБА_11 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя В.В. Падій