Ухвала суду № 59813447, 17.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" серпня 2016 р. К/800/45410/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року по справі №802/1662/15-а

за позовом ОСОБА_4

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної

виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області

(далі - ВДВС)

про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування

постанови,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ВДВС про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови. Просила суд визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 25 травня 2015 року ВП№43151074 про закінчення виконавчого провадження та скасувати вказану постанову.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За результатами розгляду справи 2-а-4236/08, голову Бершадської районної державної адміністрації у визначений законом строк зобов'язано розглянути заяву ОСОБА_4 про виділення єдиним масивом на полі №2 сівозміни №3 земельної ділянки (паю) розміром 1,97 умовних кадастрових гектарів землі, котра перебувала в колективній власності КСП «Агрофірма «Війтівська» та прийняти відповідно до вимог чинного законодавства рішення.

З метою виконання вказаного судового рішення Вінницьким окружним адміністративним судом 5 березня 2014 року видано виконавчий лист.

За заявою ОСОБА_4, 28 квітня 2014 року державним виконавцем ВДВС постановою від 5 травня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП№43151074.

У зв'язку із несвоєчасним одержанням вказаної постанови боржником, постановою державного виконавця від 16 травня 2014 року ВП№43151074 відкладено провадження виконавчих дій.

На підставі листа Бершадської районної державної адміністрації, в якому зазначено, що згідно відомостей електронного реєстру «Лотос» впродовж 2014 року заява ОСОБА_4 про виділення їй земельної ділянки не надходила, державним виконавцем 27 травня 2014 року повторно прийнято постанову про відкладення провадження виконавчих дій та заявниці запропоновано подати відповідачу відповідну заяву.

Постановами ВДВС від 23 червня 2014 року та від 20 грудня 2014 року виконавче провадження було зупинено на час розгляду Вінницьким окружним адміністративним судом та Київським апеляційним адміністративним судом питання про роз'яснення судового рішення.

Після розгляду питання щодо роз'яснення судового рішення, постановою державного виконавця від 20 березня 2015 року ВП№43151074 виконавче провадження було поновлено.

20 березня 2015 року на адресу Бершадської районної державної адміністрації направлено вимогу про виконання судового рішення із встановленням строку виконання до 27 березня 2015 року.

У зв'язку з невиконанням вказаної вимоги, державним виконавцем постановами від 15 травня 2015 року та від 21 травня 2015 року на боржника у виконавчому провадженні накладено штраф у сумі 680 грн. та 1360 грн.

В подальшому, у відповідності до частини 2 статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем внесено подання від 22 травня 2015 року до правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судових рішень.

Оскільки боржником рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, в добровільному порядку не виконано, а після здійснення передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового характеру виконати рішення без участі боржника неможливо, постановою державного виконавця від ВП№43151074 відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вважаючи, що постанова про закінчення виконавчих дій порушує її права, ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що державним виконавцем вчинені відповідні виконавчі дії, а тому його дії та рішення є правомірними та вчинені на підставі, в межах та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Суд касаційної інстанції не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Права й обов'язки державного виконавця при виконанні судового рішення встановлено статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин 1-3 статті 75 вказаного Закону після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Отже, накладення штрафу за невиконання судового рішення є заходом примусу майнового характеру, який спрямовано на стимулювання боржника до вчинення активних дій щодо виконання судового рішення.

Тобто, накладення штрафу є видом відповідальності за невиконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання та за його невиконання без поважних причин, але не є самостійною виконавчою дією.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не встановили, чи проводились державним виконавцем всі допустимі виконавчі дії, право на проведення яких надано Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, за приписами частини 4 статті 82 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділи примусового виконання рішень Управлінь державної виконавчої служби, відділи примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не є органами державної виконавчої служби, що виключає можливість їх участі як сторони в адміністративному процесі.

З огляду на викладене, в разі подання позовних заяв до структурних підрозділів органів державної виконавчої служби судам першої інстанції, згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний орган державної виконавчої служби, або ж, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, залучати цю особу як другого відповідача.

Питання заміни неналежного відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області (структурного підрозділу обласного управління юстиції) судом першої інстанції відповідно до вимог статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України не розглядалось.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті за недостатньо з'ясованими і перевіреними обставинами справи, що мають значення для її правильного та обґрунтованого вирішення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статей 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.