Ухвала суду № 59813330, 17.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року м. Київ К/800/30274/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Ємельянової В.І.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях, Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати дії УПФУ в м.Чернівцях, які полягають у направленні вимоги від 14 травня 2011 року №Ф-3834у та заяви про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги на адресу Шевченківського ВДВС; зобов'язати УПФУ в м. Чернівцях відкликати з Шевченівського ВДВС вимогу №Ф-3834у від 14 травня 2011 року; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Шевченівського ВДВС Юзефовича Е.Е. під час відкриття виконавчого провадження №1807/20, внесеного до ЄДРВП під №45532414 та винесення постанови від 21 листопада 2014 року; визнати неправомірною бездіяльність начальника Шевченківського ВДВС Ватаманюка В.М. допущену при перевірці законності дій головного державного Шевченківського ВДВС Юзефовича Е.Е. під час відкриття виконавчого провадження №1807/20, внесеного до ЄДРВП №45532414 та внесення останнім постанови від 21 листопада 2014 року; скасувати постанову державного виконавця Шевченівського ВДВС Юзефовича Е.Е. від 21 листопада 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП №45532414 з примусового виконання вимоги УПФУ в м. Чернівцях №Ф-3834у від 14 травня 2011 року про стягнення боргу зі сплати страхових внесків з ОСОБА_3 у сумі 1771 грн 20 коп.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що в березні 2011 року ОСОБА_3 подала до УПФУ у Шевченківському районі м. Чернівці звіт «Про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за 2010 рік, в якому самостійно визначила зобов'язання перед Пенсійним фондом України в розмірі 1814 грн 40 коп, від суми сплати фіксованого податку надійшло 43 грн 20 коп, заборгованість позивача склала 1771 грн 20 коп.

У травні 2011 року УПФУ у Шевченківському районі м. Чернівці сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-3834у на загальну суму 1771 грн 20 коп.

Позивач оскаржила дану вимогу до УПФУ в Шевченківському районі м.Чернівці, до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

3 червня 2011 року УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці надіслало на адресу позивача рішення про результати розгляду заяви приватного підприємця. Зазначеним рішенням вимогу про сплату боргу №Ф-3834у від 4 травня 2011 року залишено без змін, а заяву позивача без задоволення.

1 липня 2011 року ГУ ПФУ в Чернівецькій області надіслало на адресу позивача рішення про результати розгляду скарги позивача, яким її скаргу залишено без задоволення, а рішення УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці від 3 червня 2011 року №5891/08 та вимогу про сплату боргу №Ф-3834у від 4 травня 2011 року залишено без змін.

18 липня 2011 року ОСОБА_3 надіслала на адресу голови Правління Пенсійного фонду України скаргу в якій просила скасувати вимогу про сплату боргу від 4 травня 2011 року №Ф-3834у, рішення №5891/08 від 3 червня 2011 року та рішення від 1 липня 2011 року №5487/09.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року у справі №2а/2470/2353/11 за позовом ОСОБА_3 до УПФУ в м.Чернівцях про визнання дій протиправними, визнання вимоги про сплату боргу недійсною, відмовлено у задоволенні позову.

УПФУ у м. Чернівцях листом від 17 жовтня 2014 року повідомило позивача про закінчення процедури узгодження та необхідності сплати боргу, у зв'язку з набранням законної сили ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року у справі №2а/2470/2353/11. Лист отримано позивачем 23 жовтня 2014 року, що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого поштового відправлення.

13 листопада 2014 року УПФУ в м. Чернівцях звернулось до Шевченківського ВДВС з заявою про примусове виконання вимоги про сплату боргу №Ф-3834у.

21 листопада 2014 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС Юзифовичем Е.Е. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №45532414 з примусового виконання вимоги про сплату боргу від 14 травня 2011 року №Ф-3834у про стягнення боргу в сумі 1771 грн 20 коп. Постанова отримана позивачем 25 листопада 2014 року, що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Пунктом 6 частини другої статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) встановлено, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до підпункту 4 пункту 8 Розділу XV Закону №1058-IV фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Частиною другою статті 106 Закону №1058-IV встановлено, що суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених статтею 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно з частиною третьою вказаної статті територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Відповідно до пункту 8.2 Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за №64/8663 (далі - Інструкція), органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. У цьому випадку вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом.

Суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що вимога про сплату боргу є узгодженою, оскільки позивач у добровільному порядку не сплатив суму наявної заборгованості, як наслідок, УПФУ у м. Чернівцях правомірно звернулося до Шевченківського ВДВС для примусового виконання вказаної вимоги.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 17 Закону №606-XIV державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Вимоги до виконавчого документа встановлено статтею 18 Закону №606-XIV.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до cтатті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Судами встановлено, що після спливу 10 робочих днів з дня узгодження в судовому порядку вимоги про сплату боргу УПФУ в м.Чернівцях звернулось до Шевченківського ВДВС із заявою про стягнення боргу з позивача.

Вимога про сплату боргу відповідала вимогам виконавчого документа встановленим статтею 18 Закону №606-ХІV та у зв'язку з тим, що були відсутності підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, державний виконавець правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу.

Таким чином, суди дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

В.І. Ємельянова

О.П. Стародуб