Ухвала суду № 59813227, 10.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року м. Київ К/800/11635/16

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Бовкуна В.В.,

та представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016

у справі № 810/3557/15

за позовом ФОП ОСОБА_2

до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області (далі - Інспекція)

про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги про сплату недоїмки.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування:

податкового повідомлення-рішення від 21.01.2015 № 0001391702, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 100 008,23 грн. за основним платежем та 25002,06 грн. за штрафними санкціями;

податкового повідомлення-рішення від 21.01.2015 № 0001401702 про збільшення ФОП ОСОБА_2 грошового зобов'язання з ПДВ на 133 344,32 грн. за основним платежем та на 33336,08 грн. за штрафними санкціями;

рішення від 21.01.2015 № 0001381702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, за яким платника зобов'язано сплатити штраф у розмірі 11567,62 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.01.2015 № Ф-0001371702, за якою позивача зобов'язано погасити недоїмку зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальній сумі 231 352,38 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016, позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано: податкове повідомлення-рішення від 21.01.2015 № 0001391702 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 39142,43 грн. за основним платежем та 9785,61 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення від 21.01.2015 № 0001401702 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 52189,90 грн. за основним платежем та на 13047,48 грн. за штрафними санкціями; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.01.2015 № Ф-0001371702; рішення від 21.01.2015 № 0001381702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску; в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ФОП ОСОБА_2 просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю задовольнити даний позов, посилаючись на невідповідність окремих висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що оспорювані акти індивідуальної дії були прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, оформленої актом від 29.12.2014 № 514/173/НОМЕР_4.

Перевіркою встановлено, зокрема, факт завищення платником витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного доходу, на 666 721,50 грн.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, врегульований статтею 177 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Згідно з пунктом 177.2 цієї статті ПК об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За правилами пункту 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

При цьому в силу підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, обов'язковими умовами врахування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) при визначенні оподатковуваного доходу платника є документальна підтвердженість витрат та спрямованість таких операцій на одержання доходу (економічної вигоди). Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбані поза межами економічної діяльності платника не підлягають відображенню у податковому обліку.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди цілком обґрунтовано погодилися з аргументами Інспекції про неправомірне відображення позивачем у податковому обліку витрат у сумі 18833,33 грн. на придбання у товариства з обмеженою відповідальністю «Аркадія Плюс» путівки «Моршин курорт» з огляду на непідтвердженість господарського характеру цих витрат. Адже витрати на придбання путівки на санаторно-курортне лікування спрямовані на задоволення особистих потреб позивача, а не на одержання ним економічного ефекту у рамках провадження підприємницької діяльності.

З цих самих мотивів ПДВ, сплачене у складі вартості путівки, не підлягає віднесенню до податкового кредиту, позаяк в силу вимог пункту 198.3 статті 198 ПК умовою такого віднесення є придбання товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Доводи касаційної скарги щодо проведення повної оплати за путівку та підтвердження факту її надання актами наданих послуг не спростовують вказаних висновків попередніх судових інстанцій, оскільки власне придбання та одержання послуги не є підтвердженням господарського характеру операції з її придбання.

Також під час перевірки Інспекція виключила з податкового обліку платника витрати (у тому числі зі сплати ПДВ) на придбання дизельного пального, використаного для випалювання (довипалювання) вогнетривкої цегли з огляду на непідтвердження позивачем норм таких витрат.

Аналізуючи наведені доводи податкового органу, суди встановили, що у власній господарській діяльності з виробництва та реалізації цегли позивач використовує власноруч спроектований та змонтований пристрій - випалювач цегли для підвищення термостійкості придбаної цегли. При цьому у платника відсутня будь-яка технічна документація на вказаний пристрій для визначення його технічних характеристик та встановлення дійсних норм споживання дизельного пального під час експлуатації цього пристрою. Належних і допустимих доказів на підтвердження фактичного обсягу дизельного пального, об'єктивно необхідного для випалювання цегли у розглядуваному пристрої, платником також не представлено. А тому суди вмотивовано погодилися з висновком Інспекції про невідповідність витрат платника, пов'язаних зі списанням дизельного пального у заявлених обсягах при його використанні у випалювачі цегли, критерію документальної підтвердженості, та правомірно відмовили у задоволенні позову по цьому епізоду.

Правильною є і надана судами правова оцінка по епізодам, пов'язаним з виключенням з податкового обліку ФОП ОСОБА_2 витрат на оплату транспортних і транспортно-експедиційних послуг за операціями у рамках господарських взаємовідносин з приватним підприємством «Нива» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськ Логістик».

Так, суди встановили, що на підтвердження реальності поставки позивачеві транспортно-експедиційних послуг за договором від 01.04.2013 № 0427, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськ Логістик», позивачем подано акт здачі-приймання послуг, податкову накладну, виписку з банківського рахунку про оплату придбаних послуг у безготівковому порядку.

Слід зазначити, що законодавець свідомо відмовився від встановлення конкретного переліку документів, які мають слугувати підставою для формування даних податкового обліку, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування. Відповідність задекларованих платником витрат критерію документальної підтвердженості вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників. Втім документи, якими має оформлюватися господарська операція, визначаються з урахуванням законодавчих вимог та звичаєвої практики щодо оформлення певного виду господарської операції.

З огляду на визначення транспортно-експедиторської послуги як роботи, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність») під час виконання експедиторських послуг окрім договору транспортної експедиції, акта здачі-приймання наданих послуг та експедиторських документів, повинні оформлятися, зокрема, довіреність на право укладення договору перевезення від імені клієнта, договір перевезення, довіреність, видана експедитором організації-перевізнику на право отримання вантажу (у разі, якщо транспортування виконується третьою особою), перевізні документи. Наведене обумовлюється тим, що договір транспортної експедиції містить елементи договору перевезення.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В силу вимог пунктів 11.1, 11.5 названих Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для обліку транспортної роботи та проведення розрахунків за договором перевезення (виконання якого передбачає й договір транспортної експедиції).

З урахуванням викладеного суди об'єктивно погодилися з доводами податкової інспекції про те, що позивач не підтвердив належними і достатніми доказами реальності виконання операцій з поставки транспортно-експедиційних послуг у рамках правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськ Логістик».

З аналогічних мотивів суди правомірно не визнали достатнім доказом виконання операцій з поставки позивачеві транспортних послуг приватним підприємством «Нива» подані платником акт здачі-прийняття робіт, банківську виписку та податкову накладну.

За таких обставин касаційна колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, покладеними в основу рішення про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 у відповідній частині, у зв'язку з чим підстави для задоволення розглядуваних касаційних вимог відсутні.

В частині задоволення позову судові акти зі спору не є предметом даного касаційного провадження, а тому не підлягають правовому аналізу під час розгляду даної справи касаційним судом.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 у справі № 810/3557/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько