Ухвала суду № 59813201, 10.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року м. Київ К/800/16205/16

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Бовкуна В.В.,

та представників сторін:

позивача - Васильцова В.М.,

відповідача - Перепелюка О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСТ ГРУПП ЛІМІТЕД" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016

у справі № 826/8589/15

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2014 № 0006722208, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 5 379 677 грн. за основним платежем та 1 344 919 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2015 позов задоволено з тих мотивів, що подані платником первинні документи підтверджують фактичне виконання операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у задекларованого постачальника - товариства з обмеженою відповідальністю «Лоранік» (далі - ТОВ «Лоранік»); за відсутності ж вироку, постановленого за вчинення передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України злочину, власне наявність кримінального провадження не є належним доказом фіктивного характеру діяльності ТОВ «Лоранік».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що недостатність поданих платником первинних документів для встановлення дійсного переміщення активів між учасниками спірних операцій у процесі їх виконання, а також нелегальний характер діяльності ТОВ «Лоранік» підтверджують штучне документування спірних операцій з метою одержання платником (позивачем у справі) недобросовісної податкової вигоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати ПДВ за період з 01.09.2011 по 31.09.2014 та податку на прибуток за період з 01.09.2011 по 31.12.2013 при взаємовідносинах з ТОВ «Лоранік».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 31.10.2014 № 36/26-58-22-08-11/38050901, в якому відображено висновок Інспекції про безтоварний характер операцій з поставки названим постачальником товарно-матеріальних цінностей в адресу позивача за договором від 01.02.2014 № 01/02.

При цьому відповідач посилається на неправомірність формування платником податкового кредиту за податковими накладними, підписаними від імені цього постачальниками невстановленою особою, оскільки директор ТОВ «Лоранік» ОСОБА_4, будучи допитаним у рамках кримінального провадження, порушеного за статтею 205 Кримінального кодексу України, заперечив свою причетність до фінансово-господарської діяльності очолюваної ним юридичної особи та до підписання від імені останньої будь-яких первинних документів.

Також Інспекція зазначила про недостатність поданих платником первинних документів для дослідження дійсного руху активів у процесі виконання спірних операцій в силу відсутності доказів транспортування товару, його відвантаження, прийняття за кількістю та якістю уповноваженими представниками Товариства.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій сформували обґрунтовану правову позицію відносно того, що чинне податкове законодавство (зокрема, пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) пов'язують податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку з реальним виконанням господарської операції та з її підтвердженням належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

Застосовуючи зазначену правову позицію до обставин цієї справи, суд першої інстанції визнав належними доказами дотримання платником наведених умов формування податкового кредиту подані Товариством договір поставки, акти прийому-передачі товару, виставлені постачальником рахунки на його оплату, податкові накладні.

Втім, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, зазначені документи не є достатніми для встановлення даних про існування активу, про його рух на шляху до платника податків - набувача (порядок транспортування, зберігання, прийняття за кількістю та якістю), а також для перевірки факту подальшого використання платником придбаної продукції у господарській діяльності.

Згідно ж з пунктом 201.1 статті 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді;б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За правилами пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Пунктом 16 цього Порядку передбачено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа № 21-421а11) викладена правова позиція (що неодноразово була продубльована Судом, зокрема, у його постановах від 01.12.2015 у справі № 21-1661а15, від 02.12.2015 у справі № 21-3849а15), відповідно до якої податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення неуповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Наведене підтверджує правильність висновку апеляційного суду про те, що податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Лоранік» невстановленою особою, не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

Слід також зазначити, що докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди повинні розцінюватися у сукупності та взаємозв'язку, причому оцінці підлягає також і діяльність усіх учасників господарських операцій.

Як вірно зазначив апеляційний суд, статус фіктивного, нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу) несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Натомість суд першої інстанції безпідставно відхилив як доказ наявності у ТОВ «Лоранік» ознак фіктивного суб'єкта господарювання матеріали кримінального провадження, порушеного за статтею 205 Кримінального кодексу України, до часу постановлення судового вироку. При цьому суд не з'ясував, яким чином ТОВ «Лоранік» виступало учасником господарських відносин за умови, коли фізична особа, яка його зареєструвала, заявляє, що не вона була ініціатором і активним учасником його створення, а також повідомляє про непричетність до фінансово-господарської діяльності цього суб'єкта господарювання.

У той же час норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного суду про необґрунтованість податкової вигоди, на яку претендує платника за операціями з ТОВ «Лоранік».

Норми матеріального права застосовані апеляційний судом правильно, вимоги процесуального законодавства дотримані.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСТ ГРУПП ЛІМІТЕД" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 у справі № 826/8589/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько