Ухвала суду № 59813120, 08.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" серпня 2016 р. м. Київ К/800/31413/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Костенка М.І., Островича С.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року

у справі № 826/17011/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року у справі № 826/17011/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вілік Буд» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за вересень, жовтень 2012 року, відповідачем складено акт від 18.04.2013 року № 1804/1530/33693145, яким встановлено порушення: - п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3, 200.4, 200.6, 200.7, 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, пп. 4.6.5 п. 4.6 ст. 4 розділу 5, п. 1 розділу 9 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на суму 1 770 627, 00 грн., в тому числі за вересень 2012 року на суму 1 700 344, 00 грн., за жовтень 2012 року в розмірі 70 283, 00 грн. та зменшена сума бюджетного відшкодування за вересень 2012 року в розмірі 1 455 481, 00 грн., що враховується у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, а саме за серпень 2012 року в розмірі 1 455 481, 00 грн.; - п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підлягає відшкодуванню заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів в розмірі 238 385, 00 грн., в тому числі у розмірі 149 700, 00 грн. за вересень 2012 року, в розмірі 88 685, 00 грн. за жовтень 2012 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 року: - № 0000311530, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 770 627, 00 грн.; - № 0000321530, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1 455 481, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем порушено вимоги Податкового кодексу України, оскільки подано уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість за вересень 2012 року та жовтень 2012 року без урахування уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість за липень - жовтень 2012 року. Крім того, погодилися із доводами позицією податкового органу про необхідність завищення позивачу суми бюджетного відшкодування, оскільки суми від'ємного значення, які не були заявлені як від'ємне значення податку на додану вартість, були обліковані як переплата.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав та обов'язків сторін у цих правовідносинах, з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що платник податку у випадку, якщо сума податку на додану вартість має від'ємне значення, приймає рішення або про віднесення цієї суми до бюджетного відшкодування, або про включення суми від'ємного значення з ПДВ до податкового кредиту. Зазначене рішення платника податку відображається останнім у відповідній податковій декларації.

При цьому законодавчо установлений порядок повернення з бюджету сум бюджетного відшкодування не передбачає автоматичного погашення сум бюджетного відшкодування у разі, якщо такі суми не були своєчасно заявлені до відшкодування.

Наведене стосується і залишків від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту податкових періодів, що передували попередньому періоду, та у яких сформувалися суми, що підлягали відшкодуванню в наступному податковому періоді, але не заявлялися до відшкодування у наступних податкових періодах, за якими вони виникли.

Отже, жодна норма Податкового кодексу України не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами відповідного податкового періоду, та не ставить право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості, за винятком строку, який визначений у п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України.

За таких обставин, відмова платникові у бюджетному відшкодуванні лише на тій підставі, що таке відшкодування не було заявлене у наступних податкових періодах, за якими вони виникли, є незаконною.

Поряд із викладеним, слід зазначити, що відповідно до п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

З наведеної норми вбачається, що вона застосовується тільки у разі коли податковий орган за результатами перевірки виявляє суму бюджетного відшкодування, яка не заявлялась.

За приписами абзацу 1 п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 був затверджений Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок) (у разі якщо у майбутніх податкових періодах з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 розділу II Кодексу, платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених статтею 50 розділу II Кодексу)) передбачено пунктом 50.1 статті 50 розділу II Кодексу.

Пунктом 2 розділу IV Порядку передбачено, що внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 розділу II Кодексу.

Згідно із положеннями пп. 4.6.3 п. 4 розділу V Порядку якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту (заповнено рядок 19 декларації), така сума враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу (що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду (відображається у рядку 20.1 декларації)), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 20.2 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Висновки у відповідній справі судами зроблено лише на підставі відомостей акта перевірки, у якому зазначено про те, що позивачем у 2013 році подано уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість за вересень 2012 року та за жовтень 2012 року без врахування уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість за липень - жовтень 2012 року, які подано у 2012 році та якими зменшено значення рядка 20.2 відповідних декларацій.

При цьому уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість за липень - жовтень 2012 року в матеріалах справи відсутні. Судами не встановлено який вплив вони мали на податкові зобов'язання позивача.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного та достовірного з'ясування фактичних обставин та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року у справі № 826/17011/13-а скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді М.І.Костенко

С.Е.Острович