Рішення № 59805961, 18.08.2016, Перемишлянський районний суд Львівської області

Справа № 449/766/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2016 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді: Гуняк О.Я.,

з участю секретаря судових засідань: Сторожинської О.М.

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

представника третьої особи: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Перемишляни цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 до Боршівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області, третіх осіб: Реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції, Перемишлянської районної ради Львівської області, Перемишлянської державної нотаріальної контори та ОСОБА_7 про визнання недійсним акту про право власності на присадибну земельну ділянку та про визнання права власності на спадкове нерухоме майно,-

встановив:

Представник позивач ОСОБА_5 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про:

- визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку, Серії НОМЕР_1 від 16.10.1997 року, площею 02627 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд і ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_1, виданого на ім'я - ОСОБА_8 ;

- визнання за ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом від померлої ОСОБА_9 право власності на спадкове нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 та земельної ділянки для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, площею 0,25 га за вказаною адресою.

Позов мотивує тим, що 18 березня 2004 року померла тітка ОСОБА_5 - ОСОБА_9, якій на праві власності належало нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку площею 0,25 га. Вважає, що в силу вимог ст.ст. 1217,1223,1234,1261,1268 ЦК України має право на спадщину за заповітом на майно, що належало померлій тітці ОСОБА_9, оскільки є спадкоємицею за заповітом. В 2004 році звернулась до Перемишлянської державної нотаріальної контори про оформлення спадщини на майно померлої ОСОБА_9, частину майна прийняла, однак в решті їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, що посвідчують право власності померлої тітки ОСОБА_9 на житловий будинок АДРЕСА_2 та на присадибну земельну ділянку площею 0.25 га в с. Боршів Перемишлянського району. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_9 22 жовтня 1947 року через політичні репресії була виселена на спецпоселення з конфіскацією всього майна, а на початку 1991 року реабілітована з поновленням всіх прав і повернення конфіскованого майна чи його вартості. Вказаний житловий будинок був наданий лише для тимчасового проживання іншій особі - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 року. Вважає, що відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_5, вступила у фактичне володіння та управління спадковим майном - житловим будинком АДРЕСА_2 та присадибною земельною ділянкою, загальною площею 0,25 га в с. Боршів Перемишлянського району.

Крім цього зазначає, що земельна ділянка, яка належала ОСОБА_9, всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно оформлено на ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку, згідно Державного акту №ЛВ-508 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд і ведення особистого селянського господарства, площею 0.2627га. Вважає рішення №45 від 16 жовтня 1997 року Боршівської сільської ради є частково незаконним, а саме: суперечить нормам Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки в назві вказаного рішення не зазначено адреси за якою знаходиться присадибна земельна ділянка; ОСОБА_8 згідно даного рішення виконкому передано в приватну власність лише земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0.2627 га, а не земельну ділянку для ОЖБ, площею 0.25 га (обслуговування житлового будинку); цільове призначення земельної ділянки та площа, що зазначені в Державному акті не відповідають даним рішення виконкому №45 щодо ОСОБА_8 Звертає увагу суду на те, що такі грубі порушення та суперечності прямо суперечать вимогам п.6 ст. 118 ЗК України. Вважає, що виконком Боршівської сільської ради не приймав жодного рішення з приводу передачі ОСОБА_8 у користування чи приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 в с. Боршів, яке би слугувало підставою для видачі їй Державного акту про право власності на вказану земельну ділянку. Покликається на те, що померла ОСОБА_8 не мала законних підстав для отримання у власність присадибної земельної ділянки та до Боршівської сільської ради нею був поданий недостовірний документ-неправомірне рішення №45 від 01.12.1994 року

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в ньому, просив його задовольнити.

Представник відповідача - Боршівської сільської ради Перемишлянського району позов заперечив та пояснив, що йому не відомо про рішення комісії з питань реабілітованих Перемишлянської районної ради народних депутатів щодо повернення житлового будинку в с. Боршів, який належав на праві особистої власності ОСОБА_10, реабілітованого посмертно, спадкоємцям, оскільки жодні документи в сільській раді не збереглися. В Боршівській сільській раді відсутні відомості і щодо виконання рішень комісії з питань поновлення прав реабілітованих, а саме щодо відшкодування вартості господарських будівель ОСОБА_9 і щодо повернення житлового будинку. Однак, вказує на те, що в АДРЕСА_2 постійно проживала, до дня смерті ОСОБА_8 Покликається на те, що рішення Ради ССП ім. Лесі Українки щодо надання ОСОБА_8 для постійного проживання місця у ветеринарному будинку, який знаходиться на фермі с. Боршів не виконано, адже в зазначеному будинку були поселенні та проживали інші особи.

Окрім цього, вважає, що Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий Боршівською сільською радою жительці с. Боршів - ОСОБА_8 правомірно. В сільській раді немає жодних відомостей щодо перебування у користуванні даної земельної ділянки в сім'ї ОСОБА_9. Просить в задоволенні позову в частині визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку відмовити, щодо визнання за ОСОБА_5 право власності на спадкове нерухоме майно покладається на розсуд суду.

Третя особа - ОСОБА_7 та його представник позов заперечили. Пояснив, що жодного документу на підтвердження права власності на житловий будинок в АДРЕСА_2 та присадибну земельну ділянку ОСОБА_9 не надано. Звертає увагу суду на те, що в даному будинку в с. Боршів проживала з 1957 року його бабця - ОСОБА_8, про що свідчать запис в погосподарській книзі Боршівської сільської ради і їй видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Вважає, голослівними покликання позивача щодо прийняття спадщини ОСОБА_9, оскільки в 2004 році, після смерті ОСОБА_8 в даному будинку проживав її син ОСОБА_12, який шляхом фактичного користування прийняв спадщину матері, проживав в згаданому будинку та користувався земельною ділянкою, що належала матері на праві приватної власності. Після його смерті, він - ОСОБА_7, як належний спадкоємець в 2014 році звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті останнього. Звертає увагу суду на те, що позивачем не надано жодного доказу про те, що вона зверталась з заявою до нотаріуса в 2004 році про прийняття спадщини після померлої тітки ОСОБА_9 Вважає, що позивачу ще з 2004 року було відомо про спадкове майно ОСОБА_9 будинок і земельну ділянку, однак лише в 2014 році вона звернулась з даним позовом до суду, тобто пропустила строк на звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

Покликається на те, що з 1992 року ніхто не виселяв ОСОБА_8 з спірного будинку і в ньому вона проживала, аж до моменту смерті до 2002 року, і сама ОСОБА_9, згодом ОСОБА_5, не пред'явили жодних прав впродовж більше 20 років на будинок в АДРЕСА_2. Звертає увагу суду на те, оскільки позивач багато років не піднімала питання щодо повернення будинку, їй було відшкодовано грошовою компенсацією вартість будинку, або натомість виділено інше житло. Просить в задоволенні позову відмовити.

В судове засідання не з'явились представники третіх осіб: Реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції, Перемишлянської районної ради Львівської області, Перемишлянської державної нотаріальної контори, хоча повідомлялись належним чином про час та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомили. Від представника Перемишлянської районної ради Львівської області надійшла заява про розгляд справи без їх участі (а.с.100).

Тому суд, вважав за можливе проводити розгляд справи, відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у відсутності представника третіх осіб на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких мотивів.

З копії свідоцтва про смерть ОСОБА_9, Серія НОМЕР_2 від 20.03.2004 року, вбачається, що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_8 року у м. Львові, про що зроблено відповідний актовий запис № 1948 (а.с.9).

ІІ спадкоємцем, як вбачається з заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Перемишлянського районного нотаріального округу - Юзвою В.Я. 25.02.2004 року (а.с.85), спадкової справи №75 від 22.03.2004 року (а.с.84), паспорта (а.с.7), свідоцтва про народження ОСОБА_14, серії НОМЕР_5 від 04.02.1955р. (а.с.10), свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_3 від 27.06.1974 року (а.с.11), свідоцтва про народження ОСОБА_15, серії НОМЕР_6 від 09.11.1977 р.(а.с.12), свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_4 від 28.12.1977 року (а.с.12), свідоцтва про смерть ОСОБА_16, серії НОМЕР_7 (а.с.13) є, зокрема, ОСОБА_5 - позивач по справі.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

А відповідно до вимог ст.ст.1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має право протягом шестимісячного строку подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 р. вказано, що лише у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Окрім того, згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. визнання права власності в судовому порядку є винятковим способом захисту. Без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням Свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав інших осіб, спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину.

З довідки інформаційного центру виконавчого комітету народних депутатів Львівської обласної ради № 4/5-6386 від 16.08.1991 року вбачається, що ОСОБА_17,ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_10, які 22.10.1947 року були виселені із АДРЕСА_1, на основі ст. 3 Закону Української ССР від 17.04.1991 року про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні, реабілітовані з поновленням всіх прав і компенсацією конфіскованого майна або його вартості (а.с.14)

Згідно довідки від 06.09.1991 р. №555 виданої виконкомом Боршівської сільської Ради народних депутатів, з сім'ї реабілітованих гр. ОСОБА_10 в АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_20 - ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_23 - ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_16, -ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_6; померли: ОСОБА_10, ОСОБА_21 та ОСОБА_19. В наявності в с. Боршів знаходиться жилий будинок, який стоїть на балансі колгоспу імені Лесі Українки. Відсутні: стайня, стодола, комора,підвал, які були власністю гр. ОСОБА_10 (а.с.96)

Рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Перемишлянської районної Ради народних депутатів від 26.01.1993 року вирішила: відшкодувати вартість конфіскованого майна з місцевого бюджету спадкоємцю ОСОБА_9 в сумі 413550 крб. Майно належало батькам реабілітованих посмертно; рекомендувати селянській спілці пайовиків ім. Л. Українки відшкодувати вартість господарських будівель ОСОБА_9 в сумі 28836 крб. (а.с.94).

Рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Перемишлянської районної Ради народних депутатів №13 від 31.03.1993 року вирішила: зобов'язати селянську спілку пайовиків ім. Лесі Українки повернути житловий будинок в с. Боршів, який належав на праві особистої власності ОСОБА_10, реабілітованого посмертно, спадкоємцям; відмінити рішення від 26.10.1991 року (а.с.95).

Згідно виписки із засідання Ради спілки ССП ім. Лесі Українки від 13.04.1992 року вирішила: на основі ст.3 Закону Української РСР від 17.04.1991 року повернути конфіскований жилий будинок в якому проживає ОСОБА_8 реабілітованій ОСОБА_22; зобов'язати ОСОБА_8 в місячний термін звільнити даний жилий будинок (а.с.97)

Згідно виписки із рішення засідання Ради спілки ССП ім. Лесі Українки від 27.04.1993 року вирішила: у зв'язку з вимушеним виселенням жительки с. Боршів ОСОБА_8 звільнити даний будинок і передати у власність реабілітованій ОСОБА_9; Рада ССП ім. Лесі Українки надає місце для постійного проживання гр. ОСОБА_8 у ветеринарному будинку, який знаходиться на фермі с. Боршів (а.с.93)

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України" вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів.

В разі неможливості повернення будівель чи майна у натурі реабілітованому (його спадкоємцям першої черги) їх вартість відшкодовується установами, організаціями та їх правонаступниками громадянам та їх спадкоємцям, а якщо ці фізичні та юридичні особи та їх правонаступники невідомі - фінансовими органами з коштів місцевого бюджету у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 9 Постанови ВРУ Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" N 3812-XII від 24.12.1993, можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо). Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно, знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.

В судовому засіданні встановлено, що на момент прийняття рішень комісії з питань поновлення прав реабілітованих щодо повернення майна реабілітованим, будинок в АДРЕСА_3 був зайнятий, оскільки там проживала ОСОБА_8 до дня смерті, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно по господарських книг 2001-2014 років являється головою погосподарського двору (а.с.25,150,151)

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним та гарантується.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Не заслуговують на увагу суду, покликання представника третьої особи - ОСОБА_7 щодо передачі у власність ОСОБА_9, як реабілітованій квартири АДРЕСА_1, або матеріального відшкодування, оскільки такі не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, а саме Рішенням виконавчого комітету Перемишлянської міської ради народних депутатів №159 від 26.08.1994 року "Про дозвіл на приватизацію квартири", яким передано у власність громадян квартири, зокрема ОСОБА_9, згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (а.с.112).

Доказів неправомірного набуття спадкоємцями реабілітованого права власності на спірне майно та порушення прав осіб, що проживали у спірних об»єктах нерухомості, не надано, тому оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 підлягає задоволенню.

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю, Серії НОМЕР_1 від 16.10.1997 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_8, виданого на підставі рішення виконкому Боршівської сільської Ради народних депутатів №45 від 01.12.1994 року, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0.2627 га, яка розташована на території Боршівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд і ведення особистого підсобного господарства (а.с.24).

За змістом ст.17 ЗК 1990 року (в редакції, яка була чинною на час прийняття рішення виконкомом Боршівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області) передача земельних ділянок у приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), проводиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Відповідно до ст.22 ЗК 1990 року (в редакції, яка була чинною на час видачі спірного державного акта) право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст.23 ЗК 1990 року в редакції, яка була чинною на час видачі спірного державного акта), та виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Частина 1 ст.15 ЦК закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті грунтуються на нормах Конституції, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст.13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч.1 ст.55).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Боршівської сільської ради №45 від 01.12.1994 року "Про приватизацію земельних ділянок громадян ", передано у приватну власність громадянам Боршівської сільської Ради народних депутатів безкоштовно земельні ділянки в межах населеного пункту, зокрема, ОСОБА_8 надано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,44 га, що включає в себе присадибну земельну ділянку та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, відповідно до списку громадян на приватизацію земельних ділянок по Боршівській сільській раді (а.с.28)

Не заслуговують на увагу суду, покликання представника позивача щодо відсутності адреси в рішення про приватизацію земельних ділянок громадян, оскільки земля приватизовувалась за списками громадян, де включались земельні ділянки: присадиба, ОПГ, по деяких особах вказувалась загальна площа земельної ділянки, тобто для обслуговування житлового будинку та паї - разом, адреси не зазначені в усіх громадян по списку (а.с.29).

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.

Постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 09.12.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до Боршівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області про визнання незаконним рішення Боршівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області (а.с.117-120).

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_9 належала земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд і ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 - суду не надано.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_5 в частині визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку та визнання за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га в АДРЕСА_2 Перемишлянського району Львівської області.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що залишився після смерті ОСОБА_9.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Перемишлянський районний суд Львівської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О. Я. Гуняк