Ухвала суду № 59802162, 18.08.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14823/16-к

провадження № 1-кп/753/737/16

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2016 р. м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді Домарєва О.В.,

при секретарі Ткачі А.Г.,

за участю прокурора Білого Є.В.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22016000000000308 від 10.08.2016 р. по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Рівне, українця, громадянина України, непрацюючого, одруженого, з вищою освітою, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України з угодою про визнання винуватості від 10.08.2016 р., -

ВСТАНОВИВ:

11.08.2016 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості від 10.08.2016 р. у кримінальному провадженні № 22016000000000309 від 10.08.2016 р. за звинуваченням ОСОБА_3у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України.

В судовому засіданні прокурор вважав за можливе затвердити угоду, укладену між ним та обвинуваченим, продовжити строк запобіжного заходу, а також ухвалити вирок на підставі угоди з призначенням обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Захисник ОСОБА_2 підтримав позицію прокурора та просив затвердити угоду, укладену між прокурором та обвинуваченими та ухвалити вирок на підставі угоди з призначенням узгодженої міри покарання,

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та зміст угоди про визнання винуватості, також матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст. 474 КПК України - суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди з мотивів, якщо :

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

Відповідно до ч.8 ст. 474 КПК України - повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

Як передбачено ст. 475 КПК України - якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, що повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, з урахуванням передбачених ч.3 цієї статті особливостей, із призначенням узгодженої сторонами міри покарання.

Відповідно до положень п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 р. - угода про визнання винуватості укладається між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим за ініціативою будь-кого із цих осіб. Участь захисника у разі укладення такої угоди згідно з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК є обов'язковою та забезпечується з моменту ініціювання укладення угоди про визнання винуватості.

Зі змісту угоди про визнання винуватості вбачається, що зазначена угода укладена всупереч вимогам КПК України в частині забезпечення захисника обвинуваченого, участь якого згідно з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України є обов'язковою з моменту ініціювання такої угоди, та який не брав участі при укладенні вищезазначеної угоди.

Відповідно до ст. 65 КК України- при призначенні покаранні особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Судом враховується, що санкцією ч. 1 ст.263 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Відповідно до положень ч. 1 ст.314 КПК України та роз'яснень, викладених в п. 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 р., судом були витребувані матеріали досудового розслідування, які досліджені у повному обсязі.

Аналізуючи наведені вимоги закону та зміст угоди про визнання винуватості, судом враховується тяжкість інкримінованого злочину за ч.1 ст. 263 КК України, який відповідно до ч.4 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до семи років.

Дослідженням угоди встановлено, що сторони узгодили покарання, яке повинен понести ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 р. «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» - домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи:

- положення пунктів 1-2 ч. 1 ст. 65 КК, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК, та 2) відповідно до положень Загальної частини КК.

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК мають право, використовуючи положення ст. 69 КК, узгоджувати: а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або б) інше основне покарання, більш м'який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин; в) не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК.

Разом з тим, узгоджене сторонами в угоді покарання є нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст. 263 КК України,при цьому в тексті угоди відсутнє посилання на ст. 69 КК України, а також на наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Також враховується багатоепізодність дій, інкримінованих обвинуваченому та кількість та різноманітність вилучених предметів злочину, а саме: пістолетів, пістолетів-кулеметів, гранатометів, гранат, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку скоєного злочину.

Крім того, суд враховує відсутність обґрунтування в угоді наявності справжнього суспільного інтересу в укладенні угоди з ОСОБА_3 та взагалі відсутність жодного обґрунтування наявності пом'якшуючої обставини щодо активного сприяння розкриттю злочину. Вищезазначене дозволяє суду зробити висновок про те, що угода про визнання винуватості від 10.08.2016 р. спрямована лише винятково на задоволення приватного інтересу в частині призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.1 ст. 263 КК України, а відтак у суду відсутні належні правові підстави вважати, що умови угоди відповідають суспільним інтересам держави.

Таким чином, визначене в угоді між прокурором та ОСОБА_3 покарання у вигляді одного року позбавлення волі як умова угоди, на думку суду, не відповідає вимогам ч.2 ст.65 КК України, що обмежує суд в ухваленні законного та обґрунтованого вироку за наслідками угоди.

Разом з тим, узгоджуючи у п. 5 угоди про визнання винуватості право прокурора у разі невиконання угоди упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутись до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку, в тексті угоди відсутні посилання на відповідні домовленості щодо певних обов'язків обвинуваченого, які б дали право у разі їх невиконання звернутись із клопотанням про скасування вироку на підставі угоди.

Крім того, дослідженням змісту обвинувального акту, на підставі якого було укладено угоду про визнання винуватості, встановлено невідповідність обвинувального акту вимогам ч.1 ст. 91, ч.5 ст. 291 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 91 КПК України - у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до п. 5 ч.2 ст. 291 КПК України - обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так, всупереч вищевказаним вимогам закону, в обвинувальному акті відсутні відомості про обставини, при яких у обвинувачених по всім епізодам обвинувачення було вилучено вогнепальну зброю та боєприпаси, які в подальшому були направлені для дослідження до експертного закладу.

Також зі змісту обвинувачення вбачається, що покупцем вогнепальної зброї та боєприпасів по всім епізодам звинуваченням є ОСОБА_4, в діях якого також містяться ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. Разом з тим, процесуальний статус цієї особи згідно КПК України під час досудового слідства не був визначений та не зазначений у тексті обвинувачення.

Крім того, дослідженням змісту обвинувального акту було встановлено, що обвинувальний акт не відповідає положенням ст. 217 КПК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 217 КПК України - у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.4 ст. 217 КПК України - матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Таким чином, на думку суду, повністю відсутні підстави, які б свідчили про те, що виділення провадження стосовно ОСОБА_3 в окреме та необ' єднання кримінального провадження з провадженнями стосовно інших учасників організованої групи, які встановлені досудовим розслідуванням, може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

А тому, суд вважає, що для повного та об'єктивного розслідування кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 підлягає об'єднанню з кримінальними провадженнями стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в одне провадження.

Крім того органом досудового слідства не зазначені передбачені законом підстави кваліфікації дій обвинуваченого за кваліфікуючою ознакою - скоєння злочинів у складі організованої групи, з урахуванням тієї обставини, що така кваліфікуюча ознака не передбачена диспозицією ч.1 ст.263 КК України.

Відповідно до п.п. «б» п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 р. «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» - за наслідками розгляду угоди в судовому засіданні суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність, врахувавши доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, має відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, та: повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження у порядку, передбаченому розділом ІІІ КПК.

Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє суду зробити висновок про те, що, умови угоди не відповідають суспільним інтересам, а узгоджене покарання призначене всупереч вимогам КК України, а тому у суду відсутні підстави для затвердження угоди про визнання винуватості та наявні передбачені КПК України підстави для відмови у затвердженні угоди та повернення обвинувального акту прокурору для продовження досудового розслідування.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 315 КПК України - під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів досудового розслідування, відносно обвинуваченого ОСОБА_3 ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 22.06.2016 р. був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком застосування до 21.08.2016 р.

Вирішуючи питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді "тримання під вартою" відносно обвинуваченого ОСОБА_3, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Врахована також і практика Європейського суду з прав людини, за якою зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованості підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до свободи особистості. (Рішення Європейського Суду «Марченко проти України» від 10.02.2011 р., п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України»).

Згідно зі змістом ст.ст. 131-132 КПК України - запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали суду.

Відповідно до положень ст. 183 ч.1 КПК України - запобіжний захід - "тримання під вартою" є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден из більш м 'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього кодексу.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу що до обвинуваченої судом повністю враховуються обставини, визначені ст. 178 КПК України.

Вислухавши позиціїї учасників судового провадження, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про причетність до вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ч.4 ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років; вік та стан здоров'я обвинуваченого, суд приходить до висновку про те , що прокурор повністю довів, що жоден із більш м 'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього кодеку та відносно ОСОБА_3 слід продовжити запобіжний захід у вигляді "тримання під вартою", а тому суд вважає що клопотання прокурора підлягає задоволенню.

На підставі вимог ч. 3 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Окрім того, обвинуваченому підлягають роз'ясненню обов'язки, передбачені ст.ст. 182, 194 КПК України які будуть покладені на нього, у разі внесення застави, наслідки їх невиконання.

Враховуючи наведені обставини та тяжкість злочинів, у скоєнні яких обвинувачуються ОСОБА_3, а також відомості про його особу, суд вважає можливим залишити обвинуваченому заставу, визначену ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 22.06.2016 року- 300 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто в розмірі 413 400 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177- 178, 182, 183, 184, 194, 196, 197, п. 1 ч. 3 ст. 314, ч.3 ст. 315, ч.7 ст. 474 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В затвердженні угоди про визнання винуватості від 10.08.2016 р., укладеної між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 - відмовити.

Кримінальне провадження № 22016000000000308 від 10.08.2016 р.за звинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України- повернути прокурору для продовження досудового розслідування.

Продовжити відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту винесення ухвали, а саме до 16-00 год. 16 жовтня 2016 р.

Визначити розмір застави у даному кримінальному провадженні 300 розмірів мінімальної заробітної плати у сумі 413400 \ чотириста тринадцять чотириста\ гривень обвинуваченому та негайно звільнити ОСОБА_3з під варти, якщо протягом дії цієї ухвали обвинуваченим або заставодавцями буде внесено заставу на Депозитний рахунок Дарницького районного суду м. Києва (код ЄДРПОУ 02896704, банк одержувач: УДКСУ у Дарницькому районі м. Києва, МФО 820019, рахунок № 37317001003844).

Розяснити ОСОБА_3, що в разі внесення застави на нього покладаються обов'язки прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду, не відлучатися за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора та суду, повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання. В разі невиконання покладених обов'язків застава буде звернута в дохід держави.

Ухвалу направити для виконання начальнику Київського слідчого ізолятора № 13 УДПтСУ в м. Києві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Домарєв