Ухвала суду № 59801393, 13.05.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/269/16 Справа № 703/6281/15-к Категорія: ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинувачених ОСОБА_7,

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_10 на вирок Смілянського місцевого суду Черкаської області від 05 січня 2016 року, яким

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимого вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06.05.2015 року за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України,

та

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, жителя ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше судимого вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.02.2015 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186 КК України на 3 роки позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України,

визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Органом досудового розслідування ОСОБА_11 та ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що вони 03.06.2015 року близько 22 години 30 хвилин повторно, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, за попередньою змовою між собою, з метою вчинення крадіжки, перелізши через паркан, проникли на територію господарського подвіря Пасажирського вокзалу ст. ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця», розташованого по вул. Московській, 7 в м. Сміла Черкаської області, звідки таємно, умисно, з корисливих мотивів вчинили замах на крадіжку майна, яке обліковується на балансі Пасажирського вокзалу ст. ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця», а саме: двох поручнів під пандуси та 45 кг металобрухту, на загальну суму 1767 грн. 02 коп., проте злочин до кінця не довели з причин, що не залежали від їх волі, так як будучи поміченими на місці вчинення кримінального правопорушення, з місця вчинення злочину зникли.

Вказані дії обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, як незакінчених замах на таємне викрадення чужого майна з проникненням у сховище.

Судом першої інстанції, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, виправдано ОСОБА_11 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.

Виправдовуючи вказаних осіб, суд виходив з тих міркувань, що органом досудового розслідування не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими. Оцінюючи та перевіряючи надані докази суд першої інстанції прийшов до висновку, що їх не можна покласти в основу обвинувального вироку, оскільки частина їх здобута з грубим порушенням норм чинного процесуального законодавства, а інші самі по собі і в сукупності не підтверджують прямо чи опосередковано існування обставин на які спирається в обвинувальному акті сторона обвинувачення, які також не знайшли свого об'єктивного підтвердження в ході судового розгляду.

Так, судом не прийняті до уваги як доказ вини обвинувачених впізнання свідком ОСОБА_12 підозрюваного ОСОБА_11 по фотознімкам, як таке, що проведене з порушенням ст. 228 КПК України, показання свідка ОСОБА_13 з чужих слів щодо пояснень ОСОБА_7, оскільки він є оперативним працівником ЛВВС і отримав їх з неналежного процесуального джерела, показання свідка ОСОБА_12 щодо обставин події як такі, що не підтверджені іншими доказами в справі.

При цьому, в судовому рішенні акцентовано увагу на те, що в наданому прокурором протоколі огляду місця події від 03.06.2015 року відсутнє посилання на огородження території ЛВЧ-2 парканом чи її перебування під охороною. Крім того, органом досудового розслідування не встановлена належність пасажирському вокзалу ст. ім. Шевченка виявленого в ході огляду місця події металобрухту та двох металевих поручнів для інвалідних пандусів.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні порушує питання про скасування вироку міськрайонного суду через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Як на підстави скасування незаконного на його думку виправдувального вироку, вказує на недоліки допущені судом першої інстанції в ході судового розгляду та при постановленні судового рішення, зокрема:

- не послідовність викладених в виправдувальному вироку висновків суду щодо підстав виправдування ОСОБА_11 та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України;

- не зазначення про повторність вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення в описовій частині вироку, як про це зазначено стороною обвинувачення в обвинувальному акті;

- залишення поза увагою доводів обвинуваченого ОСОБА_11 про застосування до нього працівниками міліції недозволених методів слідства;

- залишення без належної оцінки показань обвинувачених та свідків в провадженні, в звязку з чим допущено неповне зясування фактичних обставин справи, які мають істотне значення для постановлення законного рішення та необґрунтоване визнання певних доказів не належними та не допустимими;

- незаконність відмови у допиті в якості додаткових свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, про що зазначалося в ухвалі суду від 14.12.2015 року;

- порушення принципу змагальності та позбавлення права прокурора заявляти клопотання, в тому числі і про відновлення судового розгляду у звязку з встановленням нових фактичних обставин, які мають істотне значення і підлягають перевірці;

- порушення судом принципу безперервності судового розгляду та відкладення останнього слова обвинувачених після закінчення судових дебатів, а в подальшому постановлення вироку в нарадчій кімнаті у короткий проміжок часу, біля години;

- зазначення у судовому рішенні номера кримінального провадження, який не присвоєний даній справі;

- порушення положень інструкції про автоматизовану систему документообігу суду при реєстрації кримінального провадження в АСДС в поточному році.

Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора в підтримку поданої прокурором в кримінальному провадженні апеляційної скарги в повному обсязі, думку обвинуваченого ОСОБА_7, його захисника ОСОБА_9, захисника ОСОБА_8 про законність, та обґрунтованість виправдувального вироку і безпідставність доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7, перевіривши кримінальне провадження в межах апеляційних вимог прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.

Відповідно до ст.ст. 409, 410, 412 КПК України, підставами для скасування вироку, серед інших, є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та неповнота судового розгляду. Неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, зясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

Згідно п. 15 ст. 7, ст. 22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості. При цьому суд, зберігаючи обєктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків.

Не зважаючи на зазначене, місцевий суд належно не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_7, допустивши при цьому його істотні порушення, а в подальшому неповноту судового розгляду.

Так, як вбачається матеріалів кримінального провадження, зокрема журналу судового засідання та його звукозапису, 28.12.2015 року прокурор Рудик Ю.Ю., на якого постановою Смілянської місцевої прокуратури від 15.12.2015 року покладено повноваження прокурора в даному провадженні, заявив клопотання про відновлення судового розгляду у звязку з встановленням нових фактичних обставин, які мають істотне значення для провадження, як це слідує з апеляційної скарги останнього.

Однак суд, навіть не заслухавши самого клопотання сторони обвинувачення і підстав його заявлення, без його належного вирішення, в порушення вимог ст. 350 КПК України, закрив судове слідство і перейшов до судових дебатів, чим саме порушив не тільки засади змагальності, а й позбавив прокурора його права, передбаченого ст.ст. 91, 92 КПК України, довести подію кримінального правопорушення, винуватість обвинувачених у його вчиненні, форму вини, його мотив та мету.

Крім того, судом першої інстанції, в порушення вимог процесуального закону та положень Європейської Конве?нції про за?хист прав люди?ни і основополо?жних свобо?д, залишено без належного реагування та відповідної перевірки заяви обвинуваченого ОСОБА_11 про застосування працівниками міліції щодо нього недозволених методів слідства в ході досудового розслідування.

Також, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про порушення місцевим судом вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та не зазначення у мотивувальній частині виправдувального вироку формулювання обвинувачення, яке предявлено ОСОБА_11 та ОСОБА_7 і визнане судом недоведеним, зокрема в частині вчинення ними кримінального правопорушення повторно.

На думку колегії суддів, зазначені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону вплинули на повноту судового розгляду, а в подальшому на законність й обґрунтованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_7, тому він підлягає скасуванню на підставі п.п.1, 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, а кримінальне провадження призначенню на новий судовий розгляд в суді першої інстанції, під час якого суду належить ретельно дослідити надані сторонами докази, перевірити висунуті доводи, в тому числі і зазначені в апеляційній скарзі прокурором, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення з дотримання процесуальних прав сторін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, п. 6 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Смілянського місцевого суду Черкаської області від 05 січня 2016 року відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :