Рішення № 59801158, 18.08.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В.,Малько О.С., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року та додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування збитків,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заподіяні збитки в розмірі 894608 грн. та на повернення 6090 грн. сплаченого судового збору.

Додатковим рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 заподіяні збитки в розмірі 894608 грн. та на повернення 6090 грн. сплаченого судового збору.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що рішення суду ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та з по рушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначають, що судом було порушено їх процесуальні права, встановлені ст.ст. 27, 31 ЦПК України та розглянуто справу без їхньої участі, не врахувавши поважність причин неявки в судове засідання, оскільки ОСОБА_1 в період з 14 квітня 2016 року по 20 квітня 2016 року перебував у відрядженні, а ОСОБА_2 з 13 квітня 2016 року по 19 квітня 2016 року перебував на амбулаторному лікуванні у центрі первинної медико-соціальної допомоги Дубенської міської ради.

Суд не навів жодних розрахунків та жодних доказів, на підставі яких вирішив стягнути збитки саме в розмірі 894608 грн.

Оскільки, рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19.12.2006 року було визнано розірваним договір від 1.07.2004 року та визнано недійсною додаткову угоду від 13.07.2004 року, то договірні відносини між сторонами були припинені та виникли позадоговірні відносини.

Однак, позивачкою не надано суду жодних доказів щодо спричинення їй будь-яких збитків у позадоговірних відносинах.

Вважають, що в оскаржуваному рішенні суд помилково послався на норми п. 2 ст. 22 ЦК України, які не поширюються на спірні правовідносини.

Наявні в матеріалах справи докази не дають підстав вважати, що ОСОБА_3 мала реальну можливість отримати доходи у визначеному нею розмірі і не отримала їх саме внаслідок їхніх дій.

Крім того, на протязі трьох останніх років позивачка отримувала від ОСОБА_2 та ОСОБА_4 орендну плату за користування приміщенням, будь-яких претензій щодо розміру орендної плати чи щодо особи орендаря не пред'являла та отримані кошти не повертала.

З наведених підстав просять рішення Дубенського міськрайонного суду від 18 квітня 2016 року та додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду від 14 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданими позивачці збитками у вигляді упущеної вигоди.

Проте такі висновки суперечать обставинам справи та вимогам закону.

Згідно із ч. 1ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням викладеного та ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.16 ЦК Україникожна особа має конституційне право на судовий засіб захисту, зокрема правона пред'явлення позову в процесуальному розумінні. Відсутність же права на позов у матеріально-правовому розумінні є підставою для ухвалення судомрішення про відмову в задоволенні позову.

Встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.10.1990 року по 3.10.2005 року. Під час перебування у шлюбі 23.03.2004 року ОСОБА_3 було придбано з прилюдних торгів за 59950 грн. 41/100 частину цегляного вбудованого приміщення магазину №42 "Гастроном" по вул. Грушевського 174 в м. Дубно, який складається з 2-5 торгового залу площею 20,6 кв.м; 2-7 склад - 31,8 кв.м; 2-8 торговий зал - 17,5 кв.м; 2-9 коридор - 7,4 кв.м; 2-10 коридор - 6,4 кв.м; 1-11 торговий зал - 62,4 кв.м; 2-12 склад - 37,4 кв.м; 2 - 13 склад - 19,8 кв.м; III- тамбур -3,4 кв.м; всього загальною площею 213 кв.м.

Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_1 став надавати вказане приміщення в оренду на підставі письмового доручення ОСОБА_3 від 29 липня 2003 року на керування та розпорядження майном.

1.07.2004 року ОСОБА_1 уклав із своїм батьком ОСОБА_2 договір оренди частини нежитлового приміщення по вул. Грушевського 174 в м. Дубно площею 173,8 кв.м для використання під магазин.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22.09.2006 року було визнано розірваним договір оренди від 1.07.2004 року та визнано недійсною угоду від 13.07.2004 року укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2В.(а.с.62-64).

1.07.2004 року ОСОБА_1 на підставі письмового доручення від 29.07.2003 року уклав з ОСОБА_5 договір оренди частини нежитлового приміщення по вул. Грушевського 174 в м. Дубно, площею 25 кв.м.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19.12.2006 року було визнано розірваним договір від 1.07.2004 року та визнано недійсною додаткову угоду від 13.07.2004 року, та зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_1 повернути орендоване приміщення по вул. Грушевського 174 в м. Дубно (а.с.65-67).

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 10.03.2011 року визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину 41/100 приміщення магазину №42 по вул. Грушевського, 174 в м. Дубно, загальною площею 516,6 кв.м. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду від 17.03.2011 року було виправлено описку у вказаному рішенні та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини 41/100 частки приміщення магазину №42 по вул. Грушевського 174 в м. Дубно загальною площею 213 кв.м.

20.11.2014 року рішенням Дубенського міськрайонного суду позивачці ОСОБА_3 було виділено приміщення 2-11 торгового залу площею 62,4 кв.м; 2-12 склад площею 37,4 кв.м; 2-13 склад площею 19,8 кв.м; загальною площею 119,6 кв.м. Відповідачу ОСОБА_1 виділено приміщення 2-5 торгового залу площею 20,6 кв.м; 2-7 склад площею 31,8 кв.м; 2-8 торговий зал площею 17,5 кв.м; коридор площею 7,4 кв.м; 2-10 коридор площею 6,4 кв.м; 1-11 тамбур площею 3,4 кв.м, загальною площею 93,4 кв.м.

В звязку з тим, що після набрання рішенням законної сили відповідачі відмовилися звільнити приміщення магазину по вул. Грушевського 174 в м. Дубно, ОСОБА_3 змушена була звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні належним майном.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 3.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 15.10.2015 року зобовязано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні нежитловим приміщенням.

За наведеного встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 2006року по 15 жовтня 2015року мали місце судові спори щодо частини вбудованого приміщення магазину №42 "Гастроном" по вул. Грушевського 174 в м. Дубно.

Згідно з частинами 1 та 4статті 60 ЦПК Україникожнастороназобов'язанадовести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїхвимогізаперечень,крімвипадків, встановленихст. 61 цього Кодексу.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1 і 2статті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитківурезультатіпорушенняїї цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто за змістом цих норм упущеною вигодою вважаютьсянеотримані доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним. Позивач повинен довести, що з вини відповідачів він не отримав прибуток, на який мав право розраховувати.

Проте позивачкою не доведено, що вона могла реально отримати прибуток за наявності спору між сторонами щодо вказаного нерухомого майна( до 15 жовтня 2015року).

Окрім цього, у своїй позовній заяві позивачка взагалі не стверджувала, що вона мала намір здавати в оренду належну їй частину нежитлового приміщення по вул. Грушевського 174 в м. Дубно та у зв'язку з цим отримувати певний прибуток, але через неправомірну поведінку відповідачів втратила таку можливість, що привело до упущеної вигоди.

Також, обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди ОСОБА_3 покликається на висновок судової інженерно-технічної експертизи №40110/з-с від 16 липня 2014 року, проведеної у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до якого розмір орендної плати за користування спірним приміщенням магазину становить 68 грн. за 1 місяць.

Однак в силу вимогст. 58 ЦПК Україницей висновок не може бути доказом, оскільки він не визначає реально отриманий прибуток, на який мала право розраховувати позивачка від використання належного їй майна, він лише встановлює розмір орендної плати в місяць у 2014році за користування приміщенням магазину.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається належного обґрунтування упущеної вигоди, яку позивачка не отримала від використання свого майна, а її доводи базуються на Методиці оцінки майна, затвердженої постановою КМ України від 10.12.2003року №1891, яка до правовідносин, що склалися між сторонами застосована бути не може, оскільки є методикою проведення оцінки обєктів права державної та комунальної власності, майна субєктів господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі у випадках, коли такі обєкти є обєктами господарських, цивільних та інших правовідносин, крім випадків оренди та концесії обєктів державної та комунальної власності, а також відчуження майна згідно із Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», а також для проведення оцінки обєктів, що повертаються у державну або комунальну власність (зокрема за рішенням суду), для визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або субєкту господарювання з державною часткою (часткою комунального майна) в статутному (складеному) капіталі, у разі встановлення фактів розкрадання, нестачі, знищення, псування майна.

За вказаних обставин, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо спричинення відповідачами збитків у вигляді упущеної вигоди.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 88 ЦПК України з позивачки на користь кожного з відповідачів підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в розмірі 3360 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 325 ЦПК України, ст. 22 ЦК України, колегія суддів

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року та додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування збитків відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 3360 (три тисячі триста шістдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору в розмірі 3360 (три тисячі триста шістдесят) грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_6

ОСОБА_7