Рішення № 59799454, 16.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/5059/15-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/4505/16 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 20 16.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

16 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного Суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Ігнатченко Н.В., Лащенка В.Д.,

за участю секретаря Дрозд Р.І.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; застосувати наслідки недійсності вказаного договору дарування та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на 1/2 частку житлового будинку за вказаною адресою; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 Даний договір запропонувала укласти відповідач. Враховуючи похилий вік позивача та поганий стан здоров'я, необхідність здійснювати догляд за сином-інвалідом, відповідач зобов'язалася забезпечувати позивача і її сина утриманням і доглядом довічно, а позивач передала у її власність 1/2 частку будинку за вищезазначеною адресою. З моменту укладання договору відповідач не допомагала позивачу та її сину, досягнутих між ними домовленостей не виконувала, а лише пропонувала переїхати до неї та проживати разом з нею. Однак, позивач відмовилася, оскільки має сина-інваліда, що потребує стороннього догляду. Після звернення за правовою допомогою з метою розірвання договору, позивачу було роз'яснено, що між нею та ОСОБА_3 було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування. ОСОБА_2 зазначає, що їй не було відомо про те, що вона укладає договір дарування. Позивач зазначає, що вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину прав та обов'язків сторін, та при укладенні договору не було враховано інтереси її непрацездатного сина ОСОБА_5 Був відсутній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення даного правочину.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 що належить їй на підставі договору дарування.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 грудня 2014 року був посвідчений договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар 1/2 частину житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 На момент укладення договору дарування приватним нотаріусом Саєнко Е.В. були дотримані (виконані) вимоги норм матеріального права, оскільки нотаріусом було з'ясовано волевиявлення дарувальника. ОСОБА_3 вважає укладений договір дарування законним, оскільки сторони мали повне уявлення про предмет договору та досягли між собою всіх його істотних умов. Оскільки право власності ОСОБА_3 оспорюється ОСОБА_2, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 81,0 кв. м., який розташований в АДРЕСА_1 та належить їй на підставі договору дарування від 09 грудня 2014 року та зареєстрованого в реєстрі № 4370.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що договір дарування був укладений під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін. На момент укладення договору було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідачу частини житлового будинку, оскільки вказаний будинок являється єдиним житлом позивача та її сина. Позивач є особою похилого віку та за станом здоров'я вона та її син потребували і на даний час потребують стороннього догляду та матеріальної допомоги. Позивач на момент укладення договору дарування погоджувалася на передачу майна лише за умови довічного утримання. Посилання суду першої інстанції у рішенні на те, що відповідач розпочала ремонт у будинку та погасила заборгованість за комунальні послуги, не підтверджується жодними доказами. У вказаному будинку позивач та її син продовжують проживати, тобто фактичної передачі частини будинку не відбулося. Позивач продовжує сплачувати комунальні послуги. Крім того, син позивача є інвалідом першої групи з дитинства, тобто являється непрацездатним, а тому укладенням договору дарування порушені та обмежені його права. Крім того, у матеріалах справи міститься заява, з якої вбачається, що ОСОБА_2 не може забезпечувати належний догляд за сином у зв'язку зі станом здоров'я, а ОСОБА_3 ініційовано позов до суду про визнання сина ОСОБА_2 ОСОБА_5 недієздатним та призначення його опікуном ОСОБА_3

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 09 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., та зареєстрований за № 4370.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровані та проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 що підтверджується паспортами та будинковою книгою. ОСОБА_2 не має будь-якого іншого житла.

ОСОБА_5 є інвалідом першої групи з дитинства, що підтверджується посвідченням та довідкою МСЕК.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо укладення оспорюваного договору дарування під впливом помилки є необґрунтованими та недоведеними. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не визнається та заперечується право ОСОБА_3 на ? частину житлового будинку.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Зазначені правові позиції містяться у постановах Верховного суду України від 19 березня 2014 року (№ 6-9цс13), від 21 жовтня 2015 року (№6-202цс15).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, ОСОБА_2 зазначає, що при укладенні договору дарування нею було допущено помилку, що справжньої природи правочину, оскільки вказаний будинок являється єдиним житлом позивача та її непрацездатного сина. Фактична передача майна не відбулася, позивач разом з сином продовжує проживати у будинку та сплачувати комунальні послуги.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини та на те, що позивач, як особа похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалася на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_3 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та визнання недійсним договору дарування, оскільки під час його укладення у позивача було відсутнє волевиявлення безоплатної передачі майна у власність ОСОБА_3, так як будь-яке інше житло у позивача відсутнє, остання є особою похилого віку, проживає з сином інвалідом в спірному будинку та сама потребує допомоги.

Позовна вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку до задоволення не підлягає, оскільки після визнання договору дарування недійсним право власності позивача на нерухоме майно поновлюється.

У позовній заяві ОСОБА_2 також просила застосувати наслідки недійсності договору дарування та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на 1/2 частку житлового будинку.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції чинній на момент подачі позовної заяви , - записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про визнання недійсним договору дарування є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію цього договору.

Отже, у позивача відсутні підстави звертатись з вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 Така вимога може бути підставою для звернення з окремим позовом у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав.

Що ж стосується зустрічного позову ОСОБА_3 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 вказує на те, що вона є власником ? частини житлового будинку на підставі договору дарування і її право власності на вказане нерухоме майно не визнається ОСОБА_7 Враховуючи те, що колегія суддів прийшла до висновку про визнання договору дарування недійсним, право власності ОСОБА_3 на ? частину житлового будинку вважається припиненим. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 необхідно було сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги за первісним позовом за вимоги немайнового характеру у розмірі 535 грн. 92 коп. та вимогу майнового характеру 1 117 грн. 83 коп., а разом 1 653 грн. 75 коп. За зустрічним позовом ОСОБА_2 необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 117 грн. 83 коп. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 мала бути оплачена судовим збором у розмірі 2 771 грн. 58 коп.

Оскільки ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року було відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 385 грн. 79 коп. на користь Головного управління Державної Казначейської служби України у Київській області.

На користь ОСОБА_2 необхідно стягнути з ОСОБА_3 судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви пропорційно до задоволених вимог у розмірі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 укладений 09 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., та зареєстрований за № 4370.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, зареєстрованої АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, зареєстрованої АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 243 (дві сорок три гривні 60 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3, зареєстрованої АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Головного управління Державної Казначейської служби України у Київській області, ЄДРПОУ 37955989; рахунок отримувача 31217206780001 судовий збір у розмірі 1 385 грн. 79 коп. (одна тисяча триста вісімдесят п'ять гривень 79 копійок).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Лащенко В.Д.