Рішення № 59798152, 17.08.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/568/16-ц Провадження № 22-ц/773/854/16 Головуючий у 1 інстанції: Канівець Л.Ф. Категорія: 53 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А. ,

суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І.

секретар судового засідання Кирилюк О.О.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відділу міста Володимир-Волинський про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 відділу міста Володимир-Волинський на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 15 квітня 2016 року ,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року позивач звернулась з позовом до ОСОБА_3 відділу( далі КЕВ) міста ОСОБА_4 - Волинський про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 21 жовтня 2005 року працювала на посаді заступника головного бухгалтера ОСОБА_3 відділу м. Володимир-Волинський та 29 січня 2016 року була звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

При звільненні відповідач не здійснив виплату їй вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки, посилаючись на те що дана виплата була стягнена на відшкодування завданої шкоди установі.

З урахуванням зменшених позовних вимог, просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та моральну шкоду.

ОСОБА_4 Волинського міського суду Волинської області від 15 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Ухвалено ОСОБА_3 відділу м. Володимир-Волинський повернути нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8263 гривні за період з 07 липня 2014 року по 29 січня 2016 рік стягнену на відшкодування завданої шкоди установі.

Стягнуто з ОСОБА_3 відділу міста ОСОБА_4 - Волинського в користь ОСОБА_1 700 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач КЕВ м. Володимир - Волинський подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно констатував про відсутність правових підстав, які б надавали відповідачу право на покриття заподіяної установі шкоди за рахунок коштів, які підлягали працівнику до виплати на момент звільнення, а відтак - про підставність позовних вимог. Однак, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення щодо зобовязання відповідача повернути позивачу належні до виплати кошти, хоча така вимога не заявлялась, а тому в означеній частині рішення підлягає зміні.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки серії БТ-1 № 1482270 від 02 вересня 1978 року працювала на посаді заступника головного бухгалтера КЕВ м. Володимир-Волинський з 21 жовтня 2005 року ( а.с.14) і була звільнена з посади на підставі п 1 ст.36 КЗпП з 29 січня 2016 року.

Відповідно до наказу про звільнення від 29 січня 2016 року № 11 позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку за період з 07 липня 2014 року по 29 січня 2016 року та відповідно до наказу проведено відрахування із компенсації в сумі 8263 грн. відповідно до акту службового розслідування та наказу про результати проведення службового розслідування.

При звільненні ОСОБА_1 не були виплачені належні суми, а саме компенсація за невикористану відпустку, її вимога про виплату цієї суми відповідачем була відхилена, в звязку з відрахуванням даних коштів на відшкодування шкоди, яка була заподіяна підприємству позивачем.

Встановлені обставини підтверджуються наявними у справі належними доказами і не оспорюються сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. (ч. 1 ст.116 КЗпП України)

Встановивши , що на час звільнення ОСОБА_1 з роботи їй до виплати підлягало 8263 грн. компенсації за невикористану відпустку та відповідно до вищенаведених норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення роботодавцем норм трудового законодавства, а саме ст. 116 КЗпП України та необхідність стягнення із відповідача вказаних сум.

Посилання апелянта на те, що дані кошти були стягнуті підприємством в рахунок погашення шкоди , яка була завдана позивачем відповідачу, а тому не підлягають виплаті, не заслуговує на увагу, оскільки суперечать нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається що в грудні 2015 року в КЕВ м. Володимир Волинський Державною Фінансовою Інспекцією в Волинській області було проведено позапланову ревізію фінансово-господарської діяльності за період з 01.06.2013 року по 01.10.2015 року. За результатами даної перевірки складено акт № 810-14/06. ( а.с 32-65). За змістом даного акту ревізією було встановлено порушення ЗУ «Про оплату праці»

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 134, ч. ч. 1-3 ст. 136 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Як вбачається з п. 7 Посадової інструкції заступника головного бухгалтера КЕВ м. Володимир Волинський № 28 ( а.с 70-71) з заступником головного бухгалтера начальник КЕВ може заключати договір про повну матеріальну відповідальність.

В судовому засіданні ОСОБА_1 стверджувала, що договір про повну матеріальну відповідальність з нею не укладався. Представник відповідача вказувала, що їй також не відомо чи укладався з ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність та не надала суду текст такого договору, хоча судом право подання відповідного доказу було розяснено.

Беручи до уваги наведене та відсутність належних та допустимих доказав, колегія судді приходить до висновку про відсутність підстав щодо повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1

За змістом ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Відповідно до Акту про проведення адміністративного розслідування від 21 січня 2016 року, було виявлено, що позивачу нараховувалась та виплачувалась надбавка за збільшення обсягу виконаних робіт та рекомендовано в добровільному порядку здійснити повернення коштів. ( а.с.29). Відповідно до витягу із Наказу від 21 січня 2016 року № 25 рекомендовано провести відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 зайво нарахованої та виплаченої надбавки на суму 8263 грн., але не більше ніж 20% від заробітної плати щомісячно до повного погашення.( а.с.28). Відповідно до витягу з наказу від 29 січня 2016 року № 11 позивача було звільнено з займаної посади, а також зобовязано провести відрахування із компенсації за невикористану відпустку в сумі 8263 грн. відповідно до акту службового розслідування та наказу про результати проведення службового розслідування.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про ознайомлення ОСОБА_1 з актом ревізії, актом про проведення адміністративного розслідування та наказом про необхідність відшкодування позивачем шкоди.

Аналізуючи наведене та беручи до уваги положення ч. 1 ст. 136 КЗпП України КЕВ мало право вирішувати питання покриття шкоди ОСОБА_1 у випадку її доведеності лише шляхом предявлення відповідно позову до суду, оскільки розмір шкоди, який був визначений відповідачем в сумі 8263 грн. перевищував розмір середньомісячного заробітку позивача , який складав близько 5 тисяч гривень ( а.с 8).

Крім того, наказ про відрахування коштів з ОСОБА_1 від 21.01.2016 року ( а.с28) був винесений з порушення строків передбачених ч. 2 ст. 136 КЗпП України , оскільки шкода на яку покликається КЕВ була виявлена та визначена актом ревізії 18.12.2015 року.

Враховуючи вищезазначені норми матеріального права та матеріали справи, які були дослідженні судом першої інстанції, суд правильно зробив висновок про порушення прав позивача щодо виплати належних при звільненні сум.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ( ст. 11 ЦПК України)

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про зобовязання КЕВ повернути ОСОБА_1 нараховану компенсацію за невикористану відпустку не звернув увагу, що позовні вимоги позивачем були заявлені саме про стягнення такої суми, що і відповідає способу захисту порушеного права позивача.

Таким чином рішення суду підлягає зміні з врахуванням сформульованих позивачем вимог.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з врахуванням душевних та психічних страждань яких зазнала позивач, характеру її немайнових втрат дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 700 грн..

Рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в новій редакції.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відділу міста ОСОБА_4 - Волинський задовольнити частково.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 15 квітня 2016 року в даній справі змінити.

Викласти другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 відділу міста Володимир-Волинський в користь ОСОБА_1 8263 гривні компенсації за невикористану відпустку за період з 07 липня 2014 року по 29 січня 2016 року».

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: