Рішення № 59794367, 19.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/698/16-ц Провадження № 22-ц/772/2721/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Панасюка О.С., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 липня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ KБ «Приватбанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір № б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач взяті на себе зобов?язання належним чином не виконувала, внаслідок чого, станом на 31 березня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 12770,14 грн., з яких: 499,30 грн. заборгованість за кредитом; 8086,55 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3100 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 584,29 грн. (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 07 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором № б/н від 29 березня 2013 року у розмірі 1433,69 грн., з них: 499,30 грн. заборгованість за кредитом; 866, 12 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штраф (відсоткова складова) в сумі 68,27 грн.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині зменшення заборгованості по процентам, відмови в стягненні заборгованості по пені та штрафу (фіксованої частини) скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує взяті на себе зобовязання, внаслідок чого виникла заборгованість. При цьому судом зменшено заборгованість по відсоткам, оскільки позивачем в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку, що суперечить ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України. Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу (фіксованої частини) з огляду на те, що зазначені види неустойки нараховані позивачем у твердій грошовій сумі, а не у відсотках, як передбачено ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Установлено, що 29 березня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зі змісту заяви ОСОБА_2 від 29 березня 2013 року слідує, що вказана заява разом з Пам?яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_2 ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодилася з його умовами. Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанка, які позичальник зобов?язалася виконувати та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті (а.с. 5).

Позивач виконав свої зобовязання за кредитним договором у повному обсязі, здійснив видачу кредитних ресурсів у тимчасове користування на умовах поворотності, строковості, платності.

Свої зобовязання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати кредиту та встановлених договором процентів, пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафу у загальній сумі 12770,14 грн., з яких: 499,30 грн. заборгованість за кредитом; 8086,55 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3100 грн. заборгованість по пені та комісії та штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг) 500 грн. (фіксована частина) та 584,29 грн. (процентна складова).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагент та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За правилами статті 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Викладене свідчить, що суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості за кредитом, процентами, а також штрафу (процентна складова), дійшов правильного висновку про те, що відповідачем було істотно порушено зобовязання за кредитним договором, що є підставою для стягнення заборгованості відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України.

При цьому судом вірно було враховано, що вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 499,30 грн., з яких: 17,54 грн. поточна заборгованість по тілу кредиту, 481,76 грн. прострочена заборгованість по тілу кредиту, грунтується на вимогах закону, а відтак підлягає стягненню з відповідача.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги розрахунок позивача по відсотках за користування кредитом з урахуванням збільшеної відсоткової ставки з 01 вересня 2014 року до 34,80 % та з 01 квітня 2016 року до 43,20 %, з посиланням на домовленість сторін про її збільшення.

Судом першої інстанції вірно було установлено, що процентна ставка за користування кредитом була змінена в порядку, визначеному Умовами та правилами надання банківських послуг (пункт 1.1.3.2.3), а саме: 01 вересня 2014 року до 34,80 %, а 01 квітня 2015 року до 43,20 %, однак у матеріалах справи відсутні докази домовленості сторін з приводу зміни процентної ставки за користування кредитом.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 9 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 10561, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 10561 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом № 661-VІ, тобто до 09 січня 2009 року.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 грудня 2012 року (справа № 6-149цс12).

Оскільки збільшення банком розміру процентної ставки за кредитним договором було здійснено в односторонньому порядку відповідно до вищевказаного пункту договору, який згідно ч. 3 ст. 10561 ЦК України слід вважати нікчемним, судом першої інстанції вірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по відсотках, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, тобто 30,00 %.

Тому, з відповідача на користь позивача станом на 31 березня 2016 року підлягають стягненню відсотки за користування кредитом в сумі 866,12 грн. (625,62 грн. + 240,50 грн.), де 625,62 грн. розмір відсотків, нарахованих банком з моменту укладення договору до 31 серпня 2014 року; 240,50 грн. розмір відсотків за ставкою 30,00 % за період з 01 вересня 2014 року до 31 березня 2016 року (8,45 грн. відсотки, нараховані на поточну заборгованість + 232,05 грн. відсотки, нараховані на прострочену заборгованість).

Разом з тим, не приймаються до уваги доводи заявника щодо необгрунтованої відмови судом в стягненні з відповідача на його користь штрафу (фіксованої частини) в розмірі 500 грн. ( п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг), з огляду на те, що вказане положення не відповідає нормі ч. 2 ст. 549 ЦК України, за якою штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобовязання.

За змістом п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов?язань, передбачених ним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов?язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині через безпідставність.

В той же час, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції вважав, що підстави для її стягнення відсутні, оскільки позивачем розраховано суму пені всупереч ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що у порушення взятих на себе зобовязань за кредитним договором, відповідач прострочила виконання зобов?язань, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, а також передбачена умовами договору пеня за несвоєчасне виконання зобовязань.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг при виникненні прострочених зобов?язань на суму 100 грн. та більше клієнт сплачує банку пеню в розмірі 50 грн.

Тобто умовами кредитного договору передбачено сплату пені за прострочення виконання зобов'язань, яка ґрунтуються на нормах ст. 549 ЦК України і за своєю правовою природою спрямована на захист інтересів позивача, як кредитора.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не встановив дійсних прав і обовязків сторін, які випливають з кредитного договору щодо сплати пені та дійшов помилкового висновку про відмову в цій частині в задоволенні позову.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат згідно з правилами, передбаченими статтею 88 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позов задоволено частково, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стягненню з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягає стягненню 1027,30 грн. судового збору, яких: 489,19 грн. судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1378 грн. х 35,50 %) та 538,11 грн. за подання апеляційної скарги (1515,80 грн. х 35,50 %).

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про стягненні пені у розмірі 3100 грн. скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) пеню у розмірі 3100 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 1 027 грн. 30 коп. судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_3

Судді: /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_5

З оригіналом вірно: