Рішення № 59791281, 16.08.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1327/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І. М.

Доповідач Кіселик С. А.

РІШЕННЯ

Іменем України

16.08.2016Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого судді Кіселика С. А ,

суддів : Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гусак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») і матір'ю позивача - ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі в розмірі 40000 доларів США зі сплатою 14.00 % річних на строк до 12 травня 2023 року. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно якого остання передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру загальною площею 64,36 кв.м яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Проте при укладенні договору іпотеки було порушено права малолітньої, на той час, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки його укладено без дозволу органу опіки та піклування.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2016 року позов задоволено і ухвалено: визнати недійсним іпотечний договір № 3145 від 12 травня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С.С. за реєстровим № 3145 та виключити з Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, та із Державного реєстру іпотек відповідні записи щодо обтяження майна, а саме: квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «УкрСиббанк» просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у позові.

В скарзі апелянт зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Суд не звернув увагу на те, що мати позивача укладаючи договір іпотеки умисно не повідомила Банк про наявність у неповнолітньої на той час ОСОБА_3 прав на житло передане у іпотеку, а також не звернув уваги на відсутність доказів порушення прав позивача на користування житлом у зв'язку із укладенням іпотечного договору.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу та пояснення представника позивача, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши в межах ст. 303 ЦПК України матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») і матір'ю позивача - ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі в розмірі 40000 доларів США зі сплатою 14.00 % річних на строк до 12 травня 2023 року. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно якого остання передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру загальною площею 64,36 кв.м яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування який зареєстроване в обласному комунальному підприємстві Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації 25 квітня 2008 року.

У квартирі АДРЕСА_1 станом на 12.05.2008 року були зареєстровані і проживали ОСОБА_3 та її дочка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 25).

Іпотекодавець свідчила, що укладанням цього Договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також не порушені права дітей (п.3.4. Договору) та надала до Банку довідку із ЖЕКу про склад сім'ї, якою засвідчено відсутність реєстрації у квартирі неповнолітніх дітей (а.с. 65).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення іпотечного договору малолітня ОСОБА_2 хоча й не була зареєстрована в будинку, який передано в іпотеку, проте проживала в ньому разом із своєю матір'ю - ОСОБА_3, яка є власником квартири і користувалася жилою площею у цьому будинку як член сім'ї власника, а тому на укладення такого договору обов'язково мав бути дозвіл органу опіки та піклування, якого отримано не було. А отже, за відсутності такого дозволу іпотечний договір є недійсним.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

У справі яка переглядається ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом своїх прав, з позовом про визнання іпотечного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона, будучи на час укладення спірного іпотечного договору малолітньою особою, проживала разом із матір'ю, - відповідачем по справі, яка є стороною іпотечного договору, у спірній квартирі. Оспорюваний договір було укладено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, а тому він повинен бути визнаний недійсним.

Колегією суддів встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування, який зареєстрований в обласному комунальному підприємстві Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації 25 квітня 2008 року. 12 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі в розмірі 40000 доларів США зі сплатою 14.00 % річних на строк до 12 травня 2023 року. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно якого остання передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру загальною площею 64,36 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. При укладенні іпотечного договору ОСОБА_3 приховала той факт, що право користування житлом у квартирі має малолітня дитина, й попереднього дозволу на вчинення оспорюваного правочину орган опіки та піклування не давав.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

У справі яка переглядається, малолітня, на час укладення договору, ОСОБА_2 не мала і на даний час не має права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Вона набула право користування житлом, - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до ст.. 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Питання щодо виселення позивача із квартири чи щодо інших обмежень прав позивача у користуванні квартирою з часу укладення іпотечного договору не ставилось.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої, на час укладення договору, ОСОБА_2 на користування житлом - квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-2940цс15 від 20 січня 2016 року у справі предметом якої був спір про визнання договору іпотеки недійсним, і яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, має враховуватись всіма судами України загальної юрисдикції.

Даний правовий висновок є доповненням до висновків Верховного Суду України які були ним зроблені у справах: № 6-392 цс15 від16 вересня 2015 року; №6-214цс15 від 16 грудня 2015 року та справі №6-1560цс15 від 20 січня 2016 року.

У згаданій постанові Верховний Суд України відмітив, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Уйрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Наявність судового рішення про дострокове стягнення із ОСОБА_3 та поручителя заборгованості за кредитним договором та в зв'язку із цим імовірність звернення банком стягнення на передану в іпотеку квартиру не можуть слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту, шляхом визнання недійсним іпотечного договору, примарного права малолітньої, на час укладення іпотечного договору та повнолітньої на даний час, ОСОБА_2 на збереження саме цієї квартири як місця її проживання.

Так колегією суддів встановлено, що в іпотеку ОСОБА_3 було передано квартиру право власності на яку набуто не за рахунок отриманих у кредит коштів, а з інших підстав. А отже, у відповідності до положень ст.. 109 ЖК УРСР та статей, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» позивача не може бути виселено із спірної квартири без надання іншого житла.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд не врахував, що іпотекодавець при посвідченні іпотечного договору нотаріусом подала заяву про відсутність членів сім'ї - малолітніх та неповнолітніх дітей, які б мали право проживати в квартирі (особистий сервітут) встановлений ст.. 405 ЦК України та надала довідку з ЖЕКу про відсутність зареєстрованих та проживаючих у квартирі, яка є предметом іпотеки, інших членів сім'ї. Тобто повідомила нотаріусу неправдиві відомості.

З огляду на наведені обставини та правовий висновок Верховного Суду України, зроблений за результатами розгляду справи № 6-384цс15, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області враховує також, що дії відповідача ОСОБА_3 під час укладення іпотечного договору не можуть вважатися добросовісними. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - Банку, не встановлено.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_3, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої, на час укладання договору, ОСОБА_2, на користування житлом.

Отже, у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував норми статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 СК України, що згідно з п.4 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові оскільки позивачем не доведено, що укладеним договором іпотеки були порушені права малолітньої, на час укладання договору, ОСОБА_2 на користування даною квартирою, як своїм житлом.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2016 року скасувати.

ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про визнання договору іпотеки недійсним, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя С.А.Кіселик

Судді: Т.М. Авраменко

Л.В. Суровицька