Постанова № 59789055, 12.08.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2016 р. Справа № 914/656/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С. М.,

суддів: Кравчук Н.М.,

Якімець Г. Г.,

при секретарі судового засідання Сосула О.,

за участю представників сторін :

від позивача: Гнатув Є.М. - представник (довіреність б/н від 04.05.2016 р.);

від відповідача : Якимчук Я.Б. - представник (довіреність №3-28/2653 від 01.04.2016);

від третьої особи: ОСОБА_4 - представник-(довіреність від 13.04.2016);

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» б/н від 16.06.2016

на рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016, суддя - Король М.Р., у справі № 914/656/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг», м. Львів,

до відповідача Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, м. Дрогобич,

про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» до відповідача Дрогобицької міської ради Львівської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 про визнання недійсним пп. 2.16 п. 2 рішення Дрогобицької міської ради № 1666 від 22.07.2015 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази укладення договору про користування земельною ділянкою на виконання рішення ХХVІІ сесії п'ятого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області за №814 від 19.02.2009 року, яким позивачу вирішено надати в користування земельну ділянку площею 52 731,00 кв. м. на АДРЕСА_1 для обслуговування викуплених будівель та споруд, строком на 3 роки, а у відповідності до частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі» проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки.

Також, суд першої інстанції зазначає, що згідно з листом №18-1322-0.0-2094/2-16 від 31.05.2016 року відділу Держгеокадастру у м. Дрогобичі Львівської області, за період з 2005 року по 2016 рік за позивачем земельна ділянка на праві власності та праві користування у відділі не зареєстрована.

В матеріалах справи відсутні докази наявності у продавця комплексу нежитлових будівель і споруд визначених законом документів, що посвідчують права на спірну земельну ділянку, а саме зазначення площі (5,2371 га) земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1, при відчуженні комплексу нежитлових будівель і споруд, не є підставою для переходу права користування всією земельної ділянкою у відповідності до ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу (07.06.2007 року).

З цих підстав, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав на земельну ділянку, відтак немає правових підстав для визнання підпункту 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області №1666 від 22.07.2015 року недійсним.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» просить рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666, яким надано ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2940 кв. м. по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення, строком на 3 роки.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не враховано правові висновки Верховного Суду України у постанові від 16.12.2015 по справі № 6-2510цс15, відповідно до яких рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що як умову захисту порушеного права в судовому порядку у поєднанні із даним позовом слід було заявити позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі оскаржуваного рішення відповідача. Оскільки сторонами договору оренди землі б/н від 05.08.2015 є відповідач та фізична особа, то спір про визнання недійсним договору оренди землі не відноситься до підвідомчості господарських судів, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилається апелянт і на порушення приписів ст. 4-3 ГПК України щодо принципу змагальності в господарському судочинстві в частині права позивача на зібрання доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки під час розгляду справи позивачем тричі (05.05.2016, 12.05.2016, 01.06.2016) заявлялись клопотання про витребування доказів (технічна документація трьох земельних ділянок в м. Дрогобич на АДРЕСА_1), які безпідставно були відхилені.

Судом першої інстанції не взято до уваги наявність на переданій третій особі ділянці належного позивачу нерухомого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначає, що твердження щодо відсутності у третьої особи майна на спірній земельній ділянці спростовуються тим, що підставою для прийняття Дрогобицькою міською радою рішення № 307 від 30.09.2011 про надання дозволу ОСОБА_8 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 2550 кв.м. на АДРЕСА_1 в м. Дрогобич стала заява ОСОБА_8, а також наявність в останнього права власності на незавершений будівництвом адміністративний корпус літ. А-3 готовністю 51%, який був розташований на вказаній земельній ділянці та в подальшому придбана ОСОБА_7, що підтверджується рішення Дрогобицького міськрайонного суду у справі №442/424/2013.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача просить рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» без задоволення, з огляду на наступне.

В матеріалах справи відсутні належні докази набуття позивачем права користування земельною ділянкою площею 52731 кв. м. в АДРЕСА_1, в тому числі земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1, яка передана ОСОБА_7 в оренду, а тому суд першої інстанції об'єктивно прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав на земельну ділянку та відсутні підстави для визнання пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 - недійсним.

Після відкладення розгляду справи в судове засідання 12.08.2016 сторони з'явились.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666, яким надано ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2940 кв. м. по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення, строком на 3 роки. Одночасно просив суд задоволити його клопотання про витребування доказів, що надавалися ним письмово в суді першої інстанції.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» без задоволення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 без змін, а апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» без задоволення.

Судами встановлено, що відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель і споруд від 07.06.2007 (зареєстровано у реєстрі за №507) (а.с.27-29) товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Макфа-Л» (далі ТОВ «Торговий дім «Макфа-Л») зобов'язується передати у власність, а товариство з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» (далі ТОВ «ЛюксорЦентрТорг») прийняти і оплатити відповідно до вимог цього договору комплекс будівель та споруд, що знаходиться в м. Дрогобичі, Львівської області на АДРЕСА_1. Вищеперелічене майно знаходиться на земельній ділянці, площею 5,2731 га, яка перебуває у користуванні продавця.

За змістом цього договору не вбачається, що позивач набув права власності на цілісний майновий комплекс в розумінні вимог законодавства та поширення на нього спеціального режиму.

В підтвердження порушених прав власника, позивач покликається на те, що все нерухоме майно перебуває у іпотеці згідно із договорами іпотеки №3205 від 12.07.2007 (а.с.32-35) та №906 від 28.03.2008 (а.с.36-41), на все майно позивача накладено арешти згідно постанов слідчого прокуратури Львівської області від 22.01.2010 (а.с.42-45) та від 31.01.2011 (а.с.46) у кримінальній справі №181-0221, а до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про арешт нерухомого майна (відповідно до витягу №30204736 від 03.02.2011 року) (а.с.47).

Постановою господарського суду Львівської області від 11.12.2012 у справі №5015/2599/12 (а.с.50-53) ТОВ «ЛюксорЦентрТорг» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Проте ці вищезазначені обставини, на які покликається позивач як на підтвердження порушення свого права власності так судом не оцінюються.

При прийнятті рішення господарський суд першої інстанції також виходив з того, що відповідач є власником окремих будівель, які розташовані за адресою: м. Дрогобич, Львівської області на АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14823916 від 07.06.2007 (а.с.30) ТОВ «ЛюксорЦентрТорг» на підставі договору купівлі-продажу №507 від 07.06.2007, а саме комплексу будівель і споруд, що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, АДРЕСА_1, але при цьому позивачем не доведено, що земельна ділянка, на якій розміщується його нерухоме майно знаходиться в його власності або користуванні, а також не доведено, що винесеним рішенням органу місцевого самоврядування порушуються належні права, які б підлягали захисту по суду.

В спірних правовідносинах підставою подання позову стало те, що суміжна земельна ділянка в частині та якій присвоєно кадастровий номер і згідно рішення органу місцевого самоврядування передана в користування на умовах оренди третій особі накладається на земельну ділянку, на якій і розміщується майно позивача(асфальтове замощення) та яка згідно рішення цього ж органу місцевого самоврядування надавалася йому в користування на умовах оренди, яке ним не реалізоване, і що фактично можливість користування позивачем своєю власністю суттєво звузилась внаслідок цього.

Місцевий господарський суд при прийнятті судового рішення правильно врахував необхідність додержання балансу інтересів власників та обґрунтовано при відмові в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не надані правовстановлюючі документи на земельну ділянку, і що у нього на момент прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування не виникло права користування земельною ділянкою на умовах оренди, тобто відсутнє наявне право, яке би підлягало захисту по суду.

Конституцією України, ст.321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Дані висновки суду правомірно зроблені на підставі встановлених обставин по справі. Так, відповідно до п. 1.4. рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок» №814 від 19.02.2009 (а.с.31) ТОВ «ЛюксорЦентрТорг» надано в користування на умовах оренди земельну ділянку площею 52731 кв.м. за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, АДРЕСА_1 для обслуговування викуплених будівель і споруд строком на 3 роки.

З письмових пояснень позивача вбачається, що на виконання п. 1.4. рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок» №814 від 19.02.2009 між ТОВ «ЛюксорЦентрТорг» та Дрогобицькою міською радою укладено договір оренди. Проте, дані пояснення представника позивача не знайшли підтвердження в судовому засіданні і спростовуються як поясненнями представника відповідача- органу місцевого самоврядування так і наявними письмовими доказами по справі відділу Держгеокадастру у м.Дрогобичі Львівської області, що за позивачем не зареєстровано будь-якої земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 19.02.2015 (а.с.130) ОСОБА_9 (продавець) продав та передав ОСОБА_6 (покупцю), а останній купив та прийняв від продавця об'єкт незавершеного будівництва адміністративного санітарно-побутового корпусу, літ. А-3, загальною площею 946,3 кв.м., який розташований за адресою: м. Дрогобич, АДРЕСА_1, та належить продавцю на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 30.01.2013 по справі №442/424/2013ц, що спростовує твердження позивача, що третій особі не належало будь-якого нерухомого майна.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31.03.2015 у справі №442/2228/15-ц (а.с.129) задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу обєкта незавершеного будівництва дійсним та визнання права власності.

Відповідно до пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 (а.с.21), ОСОБА_6 надано в оренду земельну ділянку площею 2940 кв. м. по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення, строком на 3 роки.

На виконання вказаного рішення між ОСОБА_6 та Дрогобицькою міською радою укладено договір оренди землі від 05.08.2015 (а.с.127-128).

Вищенаведене підтверджується й відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.49) станом на 07.08.2015, де зазначено, що орендарем земельної ділянки загальною площею 2940 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення є ОСОБА_7.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, предметом позову є вимога про визнання недійсними пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його в частині вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Отже, необхідною умовою правильного вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності порушення права та законного інтересу позивача щодо надання Дрогобицькою міською радою в оренду ОСОБА_6 спірної земельної ділянки площею 5,2731 га за адресою: м. Дрогобич, АДРЕСА_1.

При вирішенні цього спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офiцiйний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин i має обов'язковий характер для цих вiдносин.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як було зазначено вище, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Тобто, судом першої інстанції виходячи із змісту позовних вимог зроблено висновок, що право позивача цим рішенням не порушується, і в такий спосіб ним обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Судами встановлено, що вищезазначений договір оренди, на виконання п. 1.4. рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок» №814 від 19.02.2009, на який посилається позивач - в матеріалах справи відсутній. Одночасно судами і не встановлено, що проведена державна реєстрація договору оренди, отже даний договір не укладався у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 ЗК України (в редакції від 03.02.2009, чинній на момент прийняття рішення Дрогобицької міської ради №814 від 19.02.2009), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З цих підстав висновок місцевого господарського суду про відсутність доказів, які б підтверджували факт укладення та реєстрації у встановленому законом порядку договору про користування земельною ділянкою на виконання вищевказаного рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок» №814 від 19.02.2009 є таким, який ґрунтується на підставі встановлених обставин по справі.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина четверта статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

Доводи позивача про наявність на спірній земельній ділянці комплексу будівель та споруд, які належать останньому на праві власності (на підставі договору купівлі-продажу №507 від 07.06.2007), зокрема, асфальтобетонного замощення загальною площею 41 973,00 кв.м., наявність якої підтверджується описом об'єкта, що є складовою витягу з реєстру прав на нерухоме майно (а.с.89-90), а отже що його право як землекористувача та власника майна порушено, спростовуються наступним.

Згідно з ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу (07.06.2007 року), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Факт зазначення в п. 1.1 договору купівлі-продажу №507 від 07.06.2007 серед переліку об'єктів комплексу, який відчужується, не конкретизує місцерозташування конкретного елементу (асфальтобетонного замощення), як частини комплексу, не підтверджує знаходження (розташування) вищезазначеного асфальтобетонного замощення на спірній земельній ділянці, а отже не слугує підставою для переходу права користування на спірну земельну ділянку, або частину ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Окрім того, юридична доля земельної ділянки сторонами угоди купівлі -продажу майна від попереднього власника до позивача не визначалася.

Наявний в матеріалах справи проект із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «ЛюксорЦентрТорг» для обслуговування комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1, м. Дрогобич (а.с.91-101) на кадастровому плані земельної ділянки не відображає наявність асфальтобетонного замощення на спірній земельній ділянці.

Апеляційний господарський суд, перевіривши достовірність доданих до матеріалів справи фотокопій з публічної кадастрової карти України (а.с.103-106) зазначає, що пошуковий запит на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 свідчить про відсутність відомостей щодо земельної ділянки за вказаним кадастровим номером, а відтак доводи позивача про те, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2 утворена шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок не підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Листом №18-1322-0.0-2094/2-16 від 31.05.2016 року відділу Держгеокадастру у м. Дрогобичі Львівської області, за період з 2005 року по 2016 рік за позивачем земельна ділянка на праві власності та праві користування у відділі не зареєстрована(а.с. 171) , а також за довідкою від 11.05.2016 (а.с.154).

З підстав наведених вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 (а.с.21), яким ОСОБА_6 надано в оренду земельну ділянку площею 2940 кв. м. по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення, строком на 3 роки - не порушує права позивача, оскільки право користування (оренди) або власності на спірну земельну ділянку в позивача відсутнє та не виникало.

Позивач посилається як на підставу позову на ч. 1 ст. 393 ЦК України. Зазначає, що виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_6 порушує право вланості (зокрема, звужує обсяг права користування) позивача на асфальтобетонне замощення, оскільки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку.

В ч.1,2 ст. 393 Цивільного кодексу України закріплені засади захисту права власності, а саме те, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Однак такі доводи позивача не відповідає обставинам, які встановлені судами, а також не знаходять підтвердження в матеріалах справи, оскільки, судами не встановлено, що третій особі передано земельну ділянку, на якій розміщено майно позивача.

З тих підстав, що на третій особі на підставі права власності об'єкт незавершеного будівництва адміністративного санітарно-побутового корпусу, літ. А-3, загальною площею 946,3 кв.м., який розташований за адресою: м. Дрогобич, АДРЕСА_1, та належить третій особі на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31.03.2015 у справі №442/2228/15-ц (а.с.129), а тому підстави позову про порушення вимог відповідачем прийнятим пп. 2.16. п. 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 вимог ч. 1 ст.134 Земельного Кодексу України щодо обов'язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) - не відповідає обставинам, які встановлені судами, а також не знайшло підтвердження в матеріалах справи.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають відносин приватноправового характеру, тобто, з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав. В порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, зокрема, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що порушують право власності особи.

У постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-493а14 зазначено, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Також, апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію виконанням, то правовідносини перейшли з публічно-правових у цивільні, а тому повинні розглядатись у порядку господарського судочинства.

Межі доказування встановлюються судом, а тому судом першої інстанції правомірно відхилено письмові клопотання позивача про витребування доказів (а.с.142-147) та виходять за межі доказування цього спору та не є належними про порушення прав позивача.

Аналогічно з цих підстав не задоволено клопотання представника позивача про витребування цих доказів в апеляційному провадженні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 без змін, а апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» без задоволення.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

В п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, роз'яснено, що правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Отже, враховуючи залишення рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 без змін, а апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» без задоволення, сплата судового збору покладається на апелянта (позивача).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2016 (а.с.189-191) скаржнику відстрочено доплату судового збору в розмірі 0,80 грн. за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі та зобов'язано скаржника надати належні докази доплати судового збору в розмірі 0,80 грн. до ухвалення судового рішення у справі, однак апелянтом вказаних дій не вчинено - судовий збір в розмірі 0,80 грн. до ухвалення судового рішення у справі не доплачено, доказів такої сплати не надано.

Пунктом 2.23. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, роз'яснено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Таким чином, судовий збір в розмірі 0,80 грн. підлягає стягненню з апелянта (позивача) з урахуванням приписів частини третьої статті 49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 у справі №914/656/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» залишити без задоволення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюксорЦентрТорг» (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, ЄДРПОУ - 34768703) в дохід Державного бюджету (Отримувач коштів УДКСУ у Личаківському районі м.Львова, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620, Банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, Код банку отримувача (МФО)825014, Рахунок отримувача 31216206782006) 0,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Кравчук Н.М.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови виготовлено 17.08.2016.