Постанова № 59788859, 16.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р. Справа№ 910/21682/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Алданової С.О.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

скаржник: ОСОБА_2 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий Новомиколаївським РВ ГУМВС України в Запорізькій області 05.10.2011.

від боржника: Смірнова Н.М. - довіреність № 80 від 31.12.2015.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року

у справі № 910/21682/15 (суддя Чеберяк П.П.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма „Астарта-Київ"

до Державного підприємства „Конярство України"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 затверджено реєстр вимог кредиторів ДП „Конярство України" на загальну суму 145 323 371,05 грн. та, зокрема, відмовлено у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника на суму 129 345,61 грн.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити ухвалу господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року в цій частині та прийняти нове рішення, яким визнати кредитором боржника першої черги ОСОБА_2 на суму 129 345,61 грн., посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказану апеляційну скаргу у справі № 910/21682/15 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Доманської М.Л., Шипка В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу було повернуто без розгляду.

02.08.2016 року апеляційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Протоколом передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 02.08.2016 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Доманська М.Л., Шипко В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.08.2016 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв'язку з перебуванням суддів Доманської М.Л. та Шипка В.В. у відпустці протоколом автоматизованої заміни складу суду від 15.08.2016 року для розгляду справи № 910/21682/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Алданова С.О., Разіна Т.І.

Ухвалою суду від 16.08.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ОСОБА_2 прийнято до провадження.

Скаржник в судовому засіданні 16.08.2016 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, змінити ухвалу господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника на суму 129 345,61 грн. та прийняти нове рішення, яким визнати кредитором боржника першої черги ОСОБА_2 на суму 129 345,61 грн.

Представник боржника в судовому засіданні просив вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

16.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення скаржника та представника боржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року в оскаржуваній частині - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ фірма „Астарта-Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника - Державного підприємства „Конярство України", у зв'язку з неспроможністю останнього погасили наявну кредиторську заборгованість у сумі 8 465 572,74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 року порушено провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство ДП „Конярство України", визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - ТОВ фірма „Астарта-Київ" на суму 8 269 018,70 грн., введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Атаманенко С.В.

Оголошення про порушення провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство ДП „Конярство України" було опубліковано на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 19.10.2015 року за № 24014.

21.12.2015 року до Господарського суду міста Києва надійшов реєстр вимог кредиторів боржника.

28.03.2016 року до Господарського суду міста Києва надійшов уточнений реєстр вимог кредиторів ДП „Конярство України".

У квітні 2016 року до суду надійшла заява ОСОБА_5 з кредиторськими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, на суму 129 345,61 грн., які включають в себе не донараховані кошти на оздоровлення у розмірі 597,28 грн., середній заробіток з дати звільнення по дату фактичного розрахунку у розмірі 37 166,76 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 152,22 грн. та моральну шкоду у розмірі 91 429,35 грн.

Вимоги ОСОБА_2 боржником та розпорядником майна не визнані, зважаючи на те, що боржником в повному обсязі було здійснено розрахунки з кредитором при звільненні.

За наслідками розгляду в попередньому засіданні заявлених кредиторами грошових вимог до боржника, ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15, серед іншого, затверджено реєстр вимог кредиторів ДП „Конярство України" на загальну суму 145 323 371,05 грн. та, зокрема, відмовлено у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника на суму 129 345,61 грн.

В силу абз. 7 ч. 25 Закону про банкрутство внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів здійснюється виключно за наслідками перегляду ухвали господарського суду в апеляційному та касаційному порядку або за нововиявленими обставинами, а також у разі правонаступництва.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині вимог, що оскаржує ОСОБА_2

Перевіряючи законність винесення вказаної ухвали в частині, що оскаржується апелянтом, колегією суддів встановлено наступне.

ОСОБА_2 16.04.2014 року був прийнятий на посаду юрисконсульта до філії „Запорізький кінний завод № 86" ДП „Конярство України" відповідно до наказу № 96-к.

25.06.2015 року наказом філії № 180-к ОСОБА_2 звільнено з посади за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Звертаючись до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, скаржник посилається на те, що згідно розрахункового листа за листопад 2014 року йому було нараховано оздоровчих в сумі 1 294,72 грн., в той час як колективним договором, чинним на той момент, передбачено виділяти кошти на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу, який на той час становив 1 892,00 грн.

Тобто за твердженням скаржника у боржника наявна заборгованості у сумі 597,28 грн. не донарахованих коштів на оздоровчі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема і листа-відповіді боржника № 334 від 16.10.2015 року на заяву ОСОБА_2 від 05.10.2015 року, заявнику було помилково переплачено оздоровчих у сумі 1 375,22 грн. та запропоновано повернути вказані кошти до каси філії „Запорізький кінний завод № 86" ДП „Конярство України". Вказані помилкові нарахування оздоровчих ОСОБА_5 виправлені наказом по філії від 12.10.2015 року № 309-к, копія якого наявна в матеріалах справи, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви скаржника в цій частині.

Щодо заборгованості у сумі 37 166,76 грн. середнього заробітку з дати звільнення по дату фактичного розрахунку та 152,22 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то судом встановлено наступне.

У своїй заяві заявник посилається на наявність заборгованості щодо не отриманої середньої заробітної плати за період з 25.06.2015 року по день написання відповідної заяви з кредиторськими вимогами, а саме по квітень 2016 року.

Проте, судова не погоджується з таким твердженням скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 117 згаданого Кодексу законів України про працю, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суду України № 6-76цс14 від 02.07.2014 року ).

Тобто підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа-відповіді боржника № 374 від 17.11.2015 року на заперечення ОСОБА_2 від 27.10.2015 року, середня заробітна плата за час затримки виплати розрахункових коштів з дня звільнення 25.06.2015 року по 12.09.2016 року нарахована у сумі 6 972,35 грн., а до виплати заробітна плата складає 5 608,56 грн.

Крім того, згідно вказаного листа, 21.01.2015 року боржником виплачено індексацію заробітної плати у сумі 190,39 грн. за період з квітня 2014 року по листопад 2014 року разом із заробітною платою за грудень 2014 року, а також нараховано індексацію за період з грудня 2014 року по червень 2015 року у сумі 380,14 грн.

Даним листом у відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП повідомлено скаржника про нараховані суми та запропоновано останньому отримати вищезазначені кошти у розмірі 5 988,70 грн. у касі підприємства.

Проте, заявник до каси не звертався, що не заперечується останнім, та в апеляційній скарзі зазначає, що в телефонному режимі була домовленість з керівництвом підприємства щодо переказу вказаних коштів через Укрпошту.

Згідно наявних у справі повідомлень № 1 та № 2 від 08.12.2015 року боржником перераховано заявнику кошти у розмірі 1 488,70 грн. та 4 500,00 грн. відповідно.

Таким чином, оскільки нарахування коштів боржником відбулось 12.09.2015 року, але заявник відмовився від отримання вказаних коштів в касі підприємства, то колегія суддів вважає, що повний розрахунок з апелянтом 08.12.2015 року відбувся не з вини боржника, а саме з вини скаржника, оскільки це залежало від суб'єктивної волі останнього.

Доводи скаржника щодо відсутності у нього фінансової можливості прибути до підприємства для отримання нарахованих коштів підтверджують вищевказаний висновок суду про відсутність вини підприємства у затримці розрахунків із заявником.

Тобто матеріали справи свідчать, що боржник проявляв належну дбайливість щодо виплати нарахованої суми коштів заявнику, однак останній ухилявся від отримання вказаної суми в касі підприємства.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що заявник мав можливість отримати нараховані кошти самостійно, а у разі не згоди з їх розміром - звернутися до суду.

За вказаних обставин, оскільки вини боржника у затримці розрахунків із заявником колегією суддів не встановлено, то відповідно відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 в цій частині.

Щодо заявленої моральної шкоди у розмірі 91 429,35 грн., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з невиплатою заявнику остаточного розрахунку, останній зазнав моральної шкоди, що спричинило захворювання психіатричного стану, а також матеріальної шкоди, що виявилось у відсутності фінансових коштів на належне утримання сім'ї, організації сімейного життя та витрати на ліки.

Статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а и ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23 цс 12).

Відшкодування моральної шкоди, також, передбачено ст. 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Відшкодування шкоди здійснюється у разі наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавала шкоди.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015 року у справі № 927/741/13).

У п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13 постанови).

Крім того, відповідно до вищезазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, всупереч вищенаведеним нормам чинного законодавства, заявником не додано до заяви жодних доказів на підтвердження факту його моральних чи фізичних страждань внаслідок невиплати остаточного розрахунку останньому боржником, а також істотності вимушених негативних змін в його житті, так само як і не встановлено вини підприємства у затримці розрахунків із заявником.

Скаржником також не підтверджено причинно-наслідковий зв'язок між діями боржника та теперішнім своїм психологічним станом.

Крім того, заявлені вимоги заявником пов'язані в тому числі з матеріальними вимогами, що суперечить законодавству.

Таким чином, з урахуванням наведеного наведене у суду також відсутні підстави для задоволення вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 91 429,35 грн.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у даній справі в оскаржуваній частині є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні, необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали у відповідній частині не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 99, 101-103, 106 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 року в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника на суму 129 345,61 грн. залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу № 910/21682/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.О. Алданова

Т.І. Разіна