Рішення № 59788561, 25.07.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" липня 2016 р. Справа № 911/1575/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства Київоблгаз, м. Боярка

про стягнення 8 765 929,47 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1 предст. за дов. №14-127 від 13.05.2014 р.;

відповідач ОСОБА_2 предст. за дов.№1-184 від 22.12.2015 р.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства Київоблгаз (відповідач) про стягнення 8 765 929,47 грн., які складаються з: 1 440 729,67 грн. 3% річних та 7 325 199,80 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13-415-ПР від 31.01.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2016 було порушено провадження у справі № 911/1575/16 та призначено до розгляду на 20.06.2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.05.2016 було виправлено описку, допущену в ухвалі про порушення провадження та зазначено вірну дату судового засідання 24.06.2016 року.

24.06.2016 року відповідач через канцелярію суду подав відзив, в якому зазначив, що позивачем безпідставно нараховано 3% річних та інфляційні за серпень 2013 року та лютий-квітень 2014 року, оскільки позивач несвоєчасно виконав свої зобовязання з повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, а отже у останнього не виникло право вимагати здійснення відповідачем остаточного розрахунку до 20-числа.

В судовому засіданні 24.06.2016 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 11.07.2016 року.

07.07.2016 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової експертизи, оскільки останній вважає, що існують обставини, які обумовлюють необхідність проведення вищезазначеної експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування ( п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи)

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вислухавши думку представника позивача, який вважає призначення судової експертизи недоцільним, суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про призначення експертизи.

07.07.2016 року та 11.07.2016 року через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які були прийняті до розгляду та залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.07.2016 строк розгляд спору було продовжено в порядку, передбаченому ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.07.2016 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 25.07.2016 року.

22.07.2016 року через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які були прийняті до розгляду та залучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.07.2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до частини 2 статті 82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та обєктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 25.07.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

31 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Київоблгаз (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-415-ПР, відповідно до умов якого (розділ 1 Договору) продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2013-2014 роках природний газ, а покупець зобовязується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ протягом січня 2013 року, червня серпня 2013 року, лютого-квітня 2014 року на загальну суму 311 044 089,74 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних та скріплених печатками сторін актами приймання-передачі природного газу за вказаний період.

Із зазначених актів вбачається, що сторонами спору підписано акти без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, сум, якості поставленого газу та строків поставки за підписаними актами.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо поставки природного газу у відповідності до умов Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.

Згідно статті 11 Договору (в редакції Додаткової угоди № 15 від 19.06.2016), договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення свого грошового зобовязання, вартість послуг з постачання природного газу відповідач сплачував з простроченням, в зв'язку з чим відповідачем було порушено умови п. 6.1. Договору щодо своєчасної оплати поставленого газу. Вказані обставини підтверджуються відповідними доказами, доданими позивачем до позовної заяви та відповідачем протягом розгляду спростовані не були.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 440 729,67 грн. 3% річних та 7 325 199,80 грн. інфляційних втрат, які була нараховані за несвоєчасну оплату отриманого природного газу у серпні 2013 року та лютому-квітні 2014 року.

Відповідач у свою чергу проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем безпідставно нараховано фінансові санкції, оскільки підписані акти приймання-передачі природного газу за спірні періоди не були повернуті позивачем, а отже у останнього не виникло право вимагати здійснення відповідачем остаточного розрахунку до 20-числа.

Відносно вказаного вище суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом червня серпня 2013 року, лютого-квітня 2014 року, тому прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений п. 6.1. Договору.

В звязку з цим суд враховує, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показів своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних місячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобовязання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 6.1. Договору, а прострочення позивача щодо підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобовязання відповідачем на підставі ч. 2 ст. 613 ЦК України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників (п. 3.4., 4.1. Договору).

Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України (від 21.07.2015 р. у справі № 902/1598/14; від 02.06.2015 р. у справі № 904/8409/14; від 29.01.2015 р. у справі № 904/6327/14; від 13.11.2014 р. у справі № 924/943/14).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає заперечення відповідача безпідставними.

Щодо нарахування 3% річних у сумі 1 440 729,67 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. ( п. 1.9. Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем не було враховано п. 1.9. наведеної вище Постанови Пленуму, в зв'язку з чим за наслідком здійсненого судом перерахунку заявлених сум 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», відповідна позовна вимога задовольняється частково, у розмірі 802 243,70 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 325 199,80 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). ( п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань).

Із змісту листа Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» випливає, що розраховані Міністерством статистики України індекси інфляції застосовуються помісячно, при цьому, якщо в індексованому періоді набирається не менше п'ятнадцяти днів.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, за прострочення виконання оплати у лютому 2014 року та квітні 2014 року інфляційні ним нараховані наступним чином: заборгованість на початок періоду прострочення, індексується за кількість днів, що залишилась у поточному місяці, і від проіндексованої суми віднімається сума здійснених у поточному місяці платежів.

Такий порядок визначення суми, яка підлягає індексації, на думку суду, суперечить вимогам приписам статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Беручи до уваги наведене судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат, за наслідком якого позовна вимога про стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання оплати у лютому 2014 року та квітні 2014 року задовольняється судом частково, в розмірі 2 622 307,10 грн.

Інфляційні втрати за неналежне виконання зобовязань з оплати у березні 2014 року, нараховані за періоди заборгованості, яка існувала менше 15 днів, у звязку з тим, що відповідач постійно здійснював часткові проплати, а отже вимога про стягнення з відповідача 4 579 487,61 грн. інфляційних за березень 2014 року задоволенню не підлягає.

Щодо 2 855,03 грн. інфляційних, нарахованих позивачем за неналежне виконання зобовязань з оплати у серпні 2013 року, суд вважає, що вони нараховані вірно.

Таким чином, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 2 625 162,13 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 802 243,70 грн. 3% річних та 2 625 162,13 грн. інфляційних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до статті 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Київоблгаз (08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Шевченка, 178; код ЄДРПОУ 20578072) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 802 243 (вісімсот дві тисячі двісті сорок три) грн. 70 коп. 3% річних, 2 625 162 (два мільйони шістсот двадцять пять тисяч сто шістдесят дві) грн. 13 коп. інфляційних втрат та 51 411 (пятдесят одну тисячу чотириста одинадцять) грн. 10 коп. судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 18.08.2016р.

Суддя О.В. Щоткін