Рішення № 59788239, 20.07.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2016 р. Справа № 911/954/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сильмариил, АРК, м. Сімферополь

третя особа 1 ОСОБА_1, м. Київ

третя особа 2 ОСОБА_2, м. Київ

третя особа 3 ОСОБА_3, м. Київ

третя особа 4 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

про визнання договору нікчемним

Суддя Мальована Л.Я.

Представники сторін:

позивач ОСОБА_4 (дов. № 428/03 від 01.04.2016 р.);

відповідач не зявився;

третя особа 1 ОСОБА_5 (дов. № б/н від 18.04.2016 року);

третя особа 2 не зявився;

третя особа 3 не зявився;

третя особа 4 ОСОБА_6 (дов. № 27-8084/16 від 09.02.16 р.);

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним нікчемний договір про відступлення права вимоги № 5-2013 від 24.10.2013 року укладеного між ПАТ Брокбізнесбанк та ТОВ Сильмариил.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в засідання суду не зявився.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надав суду письмові пояснення, в яких просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи ОСОБА_1 проти позовних вимог заперечує у повному обсязі,посилаючись на те, що оспорюваний договір відступлення права вимоги був укладений між позивачем та відповідачем в результаті вільного волевиявлення та з дотриманням вимог чинного законодавства України щодо чинності правочину, після узгодження сторонами всіх умов договору.

Враховуючи те, що незявлення представника відповідача та третіх осіб 2, 3 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача та третіх осіб 2, 3, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третіх осіб 1, 4, суд встановив:

06.10.2008 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_3 укладений Кредитний договір № 08Ф-190, за яким останній отримав від Банку кредитні кошти у розмірі 14 000 000,00 дол США на строк до 07.10.2019 року зі сплатою процентів за кредитування кредитом у розмірі 11 % річних для споживчих цілей.

06.10.2008 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 укладений Кредитний договір № 08Ф-191, за яким остання отримала від Банку кредитні кошти у розмірі 12 935 969,84 дол. США на строк до 07.10.2019 року зі сплатою процентів за кредитування кредитом у розмірі 11 % річних для споживчих цілей.

06.10.2008 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 Геннадієвною укладений Кредитний договір № 08Ф-192, за яким остання отримала від Банку кредитні кошти у розмірі 13 600 000,00 дол. США на строк до 07.10.2019 року зі сплатою процентів за кредитування кредитом у розмірі 11 % річних для споживчих цілей.

Статтею 6 вказаних Кредитних договорів передбачено, що забезпечення виконання зобовязання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, комісії, неустойки за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у звязку з порушенням умов даного договору та інших витрат Банку, повязаних з одержанням виконання, забезпечується всім належним Позичальнику майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

24.10.2013 року АТ «Брокбізнесбанк» уклав з ТОВ «Сильмариил» Договір відступлення права вимоги № 5-2013, відповідно до умов якого Банк у випадку настання відкладальної обставини, визначеної у п. 1.3 Договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, Цедент передає, а Цесіонарій приймає всі права вимоги за вищезазначеними Кредитними договорами (№ 08Ф-190, № 08Ф-191, № 08Ф-192).

Відповідно до п. 1.3 вказаного Договору, відкладальною обставиною є несплата Позичальником заборгованості за Кредитом та або нарахованими процентами за кредитним договором, визначеним у п. 1.1. цього Договору до 16.01.2014 (включно).

Пунктом 2.1 Договору про відступлення право вимоги передбачено, що право вимоги за Кредитним договором вважається переданими в день наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в п.1.3 цього Договору.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що загальна вартість права вимоги за Кредитним договором на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за Кредитним договором, а саме заборгованості Позичальника по поверненню основного боргу (Кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом, станом на 17.01.2014 року. У випадку, якщо Позичальником з моменту укладання цього Договору не буде проведене часткове погашення Кредиту у будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за кредитним договором станом на 17.01.2014 року становитиме 58 095 691,23 дол. США.

Вказана сума складається із заборгованості (тіло та проценти) по кожному кредитному договору.

Загальна вартість права вимоги при перерахунку в національну валюту за курсом 1 долар США - 7,993 грн складає 464 358 859, 96 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору, за відступлення права вимоги за кредитним договором Цесіонарій сплачує цеденту грошову суму:

у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитним договором в день переходу права вимоги до Цесіонарія до 16-00 год-у розмірі 464 125 859,96 грн.;

у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитним договором після терміну, зазначеного в п. 3.1.1. у розмірі 464 358 859,96 грн.

Цесіонарій зобовязаний у строк до 17.01.2024 року сплатити Цеденту грошову суму, визначену у п. 3.1. цього договору шляхом безготівкового перерахування на рахунок Цедента.

Як вбачається з матеріалів справи, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 02/1-25К-41 було укладено між позивачем та відповідачем у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін, як цього вимагає ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Актом приймання-передачі оригіналів документів згідно договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 року було передано від АТ «Брокбізнесбанк» до ТОВ «Сильмариил» вищезазначені документи.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що уклавши договір відступлення права вимоги, умови якого суперечать ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач поніс значні збитки.

Судом встановлено, що у позовній заяві як на підставу визнання недійсності договору відступлення права вимоги позивач посилається на ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 10.04.2014 р. Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 цього Закону у редакції від 10.04.2014 р., нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативного впливу на стабільність банківської системи" від 04.07.2014 р.№15-86-VII, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 10.04.2014 р. втратила чинність.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" у чинній редакції, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, крім іншого, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч. 2 ст. 36 цього Кодексу, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Так, факт укладення договору може бути підтверджено шляхом подання до суду оригіналу, належним чином завіреної копії договору або засвідченого витягу з нього. Позивачем до суду були надані письмові пояснення, в яких було викладено інформацію щодо укладення позивачем договору відступлення права вимоги та вартості прав вимоги, що були за ними відчужені. Тим самим позивач лише стисло відтворив зміст цих правочинів, при цьому не надавши на розгляд суду належних письмових доказів, які б підтвердили факт їх укладення, а також те, що ціна цих договорів дійсно відповідає тому рівню, на який вказує позивач у письмових поясненнях. Оскільки дані, викладені позивачем, жодним чином не підтверджені, суд не вважає письмові пояснення позивача належним доказом того, що права вимоги відчужувалися позивачем за цінами, нижчими, ніж ціна, визначена договором відступлення права вимоги № 5-2013.

Згідно з п.п.14.1.71.Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Крім того, згідно з п.2.14 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Об'єктом відчуження за договором відступлення права вимоги є безпосередньо право вимоги. З доказів, які були надані на розгляд суду позивачем, неможливо зробити висновок щодо рівня звичайних цін на подібне майно, що діяли протягом жовтня 2013 року, відповідно, неможливо встановити факт відповідності чи невідповідності звичайним цінам вартість права вимоги, визначену позивачем та відповідачем у договорі відступлення права вимоги.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вимогам цієї статті, позивач не надав до суду доказів того, що право вимоги до боржника було відчужене відповідачу за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне майно.

В силу ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Л.Я. Мальована