ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 серпня 2016 року м. Київ К/800/34358/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,
за участю представників сторін: від позивача - Гаркавенко В.В., Лозового О.А.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 р.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 р.
у справі № 804/12875/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Омегаметтрейд»
до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Омегаметтрейд» (далі - позивач, ТОВ «Омегаметтрейд») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2013 р. № 0001952201, № 0001962201.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.09.2013 р. № 0001952201, № 0001962201; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоди з 08.07.2013 р. по 19.07.2013 р., з 22.07.2013 р. по 26.07.2013 р., та з 29.07.2013 р. по 02.08.2013 р., на підставі направлень від 08.07.2013 р. № 9, № 13, від 09.07.2013 р. № 17, від 29.07.2013 № 75, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, згідно наказів від 26.06.2013 р. № 473, від 19.07.2013 р. № 47, від 26.07.2013 р. № 105 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська була проведена планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Омегаметтрейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 09.08.2013 р. № 1025/04-65-22-01/32714043 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.36, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 2 397 528 грн.; - пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.6, 201.7, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 492 068 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 05.09.2013 р. винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001952201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 2 893 649 грн., з яких 2 397 528 грн. - за основним платежем та 496 121 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001962201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 605 656,25 грн., з яких 492 068 грн. - за основним платежем та 113 588,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Як слідує з акту перевірки від 09.08.2013 р. № 1025/04-65-22-01/32714043, підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам зі своїми контрагентами, оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені на виконання таких господарських операцій не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Також, за твердженням перевіряючих, позивачем не було відображено у складі валових доходів безповоротної фінансової допомоги на суму 846 300 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.
Згідно із положеннями підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Валовий доход включає в тому числі: - доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»; сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.
Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.
З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.
Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті збою роботи програми « 1-С Підприємство» була пошкоджена база за 2010 рік підприємства позивача. До повного відновлення даних, складання звітів здійснювалось в ручному режимі. Тому дані звітів теж є помилковими. Однак, під час перевірки відповідач не врахував рух товарів по рахунку 28 згідно первинних документів бухгалтерського обліку, а висновки свої ґрунтував тільки на даних податкового обліку (даних декларацій).
В матеріалах справи наявні копії: листа начальнику архівного управління Дніпропетровської міської ради за вих. № 17/01 від 17.01.2013 р., бухгалтерської довідки за вих. № 1007/12 від 10.07.2012 р., фінансового звіту на 30.06.2010 р., фінансового звіту на 31.12.2010 р., фінансового звіту на 31.03.2011 р., акту контрольної перевірки інвентаризації на 30.06.2010 р., акту контрольної перевірки інвентаризації на 31.12.2010 р., акту контрольної перевірки інвентаризації на 31.03.2011 р., акту № 1 від 15.01.2013 р. про вилучення для знищення документів.
Отже, при врахуванні відтворення на підставі первинних документів даних бухгалтерського обліку рахунку 28 «Товари», залишки товарів на звітні дати мають складати: станом на 01.01.2010 р. - суму у розмірі 405 780,10 грн., станом на 01.07.2010 р. - суму у розмірі 405 780,10 грн., станом на 01.01.2011 р. - суму у розмірі 405 780,10 грн., станом на 01.04.2011 р. - суму у розмірі 515 779,67 грн. Таким чином, при перерахунку приросту (убутку) балансової вартості товарів цей показник складає 0 грн. на кожну звітну дату 2010 року і 109 999,57 грн. на 01.04.2011 р., як саме відображено в декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року. За таких обставин, висновки податкового органу щодо заниження валового доходу по строчці 1.2 Декларації «Приріст балансової вартості запасів» на суму 3 440 987 грн., не відповідають дійсним обставинам, що склались та є безпідставними.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2005 р. між ТОВ «Омегаметтрейд» та ФО-П ОСОБА_6 було укладено договір № 104/1 ФП про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого за користування наданими грошовими коштами було встановлено кінцевий термін повернення - 30.04.2014 р.
Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти у розмірі 846 300 грн. не є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки за умовами вказаного договору на позивача покладено обов'язок щодо повернення вказаних коштів у термін визначений сторонами договору.
Згідно підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.
За вказаних обставин, висновки відповідача з приводу існування на підприємстві позивача станом на 01.07.2010 р. кредиторської заборгованості у сумі 846 300 грн., яка за твердженнями перевіряючих є безповоротною фінансовою допомогою, - є протиправними.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів договір купівлі-продажу, поставки, надання послуг із контрагентам: ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Біостар», ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Діксі-Д», ТОВ «Каскад», ТОВ «ТМП-2008», ТВ «МТК - Групп», ТОВ «Компанія «Софттранс», ТОВ «Бріз-2011», ПП «Ясінь», ТОВ «БМТЗ Комплект», ПП «Юпіт», ПП «Ігнаро», ТОВ «Компанія «Альтаїр», ТОВ «Дніпросервіс Плюс», ТОВ «Бізнес Стар», ПП «АТМ», ТОВ «Домінант-Д», ТОВ «Ніксонпетроліум», ТОВ «Стальторг», ТОВ «Фенікс-770», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс», ТОВ «Веста-Групп».
В матеріалах справи наявні в повному об'ємі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Виходячи з викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано вказано на хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 05.09.2013 р. № 0001952201 та № 0001962201, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 р. у справі № 804/12875/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко
Судове рішення № 59784267, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 17.08.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 804/12875/13-а. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: