Вирок № 59778282, 17.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1418/16 Головуючий 1 інстанції: Попов О.Г.

Справа суду 1-ї інстанції № 629/822/16-к

Категорія: ст.186 ч.1 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Савченка І.Б., Савенка М.Є.,

за участю секретаря Вакули Н.С.,

прокурора Кочетова В.Ю.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220380002911 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 березня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не військовозобов'язаного, який не працює, неодруженого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично мешкає за адресою: вул..Абросімова, буд.52/2, м. Лозова, харківська обл., раніше судимого :

1) 22.10.2015 року вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу на користь держави в розмірі 850,00 гривень, згідно ухвали апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2016 року вирок змінено, та вирішено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень,

2) 25.12.2015 року вироком Близнюківського районного суду Харківської області за ч.1 ст.152 КК України до 5 років позбавлення волі, з застосуванням ст.ст.75,76 КК України та звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки,

визнано ОСОБА_2 винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

Обвинуваченому ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Харківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області №27 до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 визначено відраховуватиз 24 березня 2016 року.

Відповідно до ч.3 ст.72 КК України, вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2015 року за ч. 1 ст. 309 КК України, яким ОСОБА_2 було засуджено до штрафу на користь держави в розмірі 850,00 гривень, та згідно ухвали апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2016 року вирок змінено, та вирішено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень, та вирок Близнюківського районного суду Харківської області від 25.12.2015 року за ч.1 ст.152 КК України, яким його було засуджено за ч.1 ст.152 КК України до 5 років позбавлення волі, із застосуванням ст.ст.75,76 КК України, з іспитовим строком на 3 роки, визначено виконувати самостійно, від даного вироку.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 судові витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи № 5200 від 27.01.2016 року у сумі 368 грн. 28 коп., на користь держави таперерахувати їх на р/р 31419544700005, код доходів 2406300, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова.

Питання щодо речових доказів вирішено в поряду ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, 27.11.2015 приблизно о 16:00 годині ОСОБА_2, йшов з мікрорайону №3 м. Лозова Харківської області в напрямку платформи №936 кілометр, вздовж залізно дорожньої колії.

По шляху слідування, на неоснащеному переході через залізно дорожню колію він помітив жінку, яка розмовляла по мобільному телефоні та несла жіночу сумку, після чого в нього виник умисел направлений на відкрите викрадення майна даної жінки.

ОСОБА_2, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою наживи, підбіг з заду до ОСОБА_3 і лівою рукою схопив її за праву руку в якій вона тримала мобільний телефон «Nokia 3600» по якому розмовляла та правою рукою відкрито заволодів даним мобільним телефоном, вартістю згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №5200 від 27.01.2016 року 246 гривень.

Потім він схопив лівою рукою за ручку сумку, у якій знаходилися гроші у сумі 120 гривень і мобільний телефон «Samsung GTS3850» вартістю 480 гривень та ривком вирвав її з рук потерпілої ОСОБА_3

З місця скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 846 гривень.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок районного суду скасувати, у звязку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням судом закону, який підлягає застосуванню, тобто положень ст.71 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок мякості; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців; на підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2015 року, у виді штрафу в сумі 850 грн. та остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців та штрафу у розмірі 850 грн., який відповідно до положень ст.72 КК України, виконувати самостійно; вирок Близнюківського районного суду Харківської області від 25.12.2015 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст. 152 КК України до 5 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком на 3 роки, виконувати самостійно, від даного вироку. Свою апеляційну вимогу прокурор обґрунтовує тим, що відповідно до вимог ч.3 ст.71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків повинно призначатися шляхом приєднання до основного покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Крім того, положеннями п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», передбачено, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК України до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, якою окрім іншого є невідбута засудженим частина будь-якого основного покарання. Виходячи з вказаних положень, на думку прокурора, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_2 від 24.03.2016 року, суд, з урахуванням вироку Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2015 року, повинен був засудити останнього із застосуванням положень ст.71 КК України, застосувавши вказані положення до невідбутого ОСОБА_2 виду покарання у виді штрафу, але з урахуванням вимог ч. 3 ст. 72 КК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, а також заперечення обвинуваченого та захисника, що вважали оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю апеляційних доводів та вимог прокурора, оскільки вони не позбавлені правових та фактичних підстав.

Зокрема, при ухваленні оскаржуваного вироку в частині призначення остаточного покарання ОСОБА_2, судом не врахований вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2015 року, яким обвинуваченого засуджено за ч.1 ст.309 КК України до штрафу в сумі 850 грн., оскільки при призначенні остаточного покарання не застосовано вимоги ст.71 КК України, тобто недотримано правила призначення покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до ч.3 ст.71 КК України, остаточне покарання за новим вироком при цьому визначається за сукупністю вироків шляхом приєднання до основного покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Виходячи з вказаних положень, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_2 від 24.03.2016 суд, з урахуванням наявності попереднього вироку Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2015, повинен був засудити останнього із застосуванням положень ст.71 КК України, застосувавши вказані положення до невідбутого ОСОБА_2 виду покарання у виді штрафу, що також передбачає дотримання вимог ч.3 ст.72 КК України, щодо самостійного виконання покарання у виді штрафу, призначеного за попереднім вироком.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.03.2016 року в частині призначеного покарання підлягає скасуванню у звязку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, тобто незастосуванням судом закону, який підлягає застосуванню, а саме положень ст.71 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок мякості.

Разом з цим, застосування норм ст.71 КК України буде обтяжувати остаточне покарання, враховуючи відрахування строків погашення судимостей за всіма покараннями, призначеними за сукупністю вироків.

Поряд з цим належить врахувати, що стаття 420 ч.1 п.2 КПК України передбачає у разі необхідності застосування більш суворого покарання - ухвалення вироку судом апеляційної інстанції. З урахуванням обґрунтованості вищенаведених апеляційних доводів прокурора, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині нового вироку судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 12 КК України, вчинений ОСОБА_2 злочин за ч.1 ст.186 КК України класифікується як злочин середньої тяжкості.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_2 раніше судимий, має постійне місце проживання, середню освіту, не працює, за місцем мешкання характеризується задовільно, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, не військовозобовязаний.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Припризначенні покарання ОСОБА_2 в межах санкції ч.1 ст.186 КК України, необхідного і достатнього для його виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, колегія суддів, керуючись вимогами ст.65 КК України, з урахуванням наведених вище даних, враховує ступінь тяжкості вчиненого корисливого злочину та вищенаведені відомості щодо особи винного. Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що помякшує покарання належить визнати щире каяття. Колегією суддів, також встановлено обставину, що обтяжує покарання,відповідно до нормст.ст.34, 67 КК України, - рецидив злочинів, оскільки ОСОБА_2 вчинив новий умисний злочин, маючи непогашену судимість за умисний злочин, тобто за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2015 року.

Колегія суддів дійшла висновку, що для забезпечення досягнення мети покарання, обвинуваченому належить призначити основне покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України - у виді позбавлення волі. На думку колегії суддів, при наявності альтернативних видів покарань, передбачених ч.1 ст.186 КК України, лише позбавлення волі, тобто відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства сприятиме належному виправленню ОСОБА_2, але в межах максимально наближених до мінімальних, що передбачені санкцією відповідної частини цієї статті.

Отже, призначене судом апеляційної інстанції покарання у такий спосіб, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогамст. 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим.

Разом з цим, на підставі ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, належить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього увязнення, тобто тримання під вартою в умовах Харківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області №27з 24 березня 2016 року до 17 серпня 2016 року включно, із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 404, 405, 407 ч.1 п.3, 409 ч.1 п.4 та ч. 2; ст. 413 п.1, ст.414, ст.420 ч.1 п. 2 КПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора задоволити.

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 березня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання - скасувати.

Призначити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, покарання за ч.1 ст.186 КК Україниу виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ст.71 КК України, до призначеного ОСОБА_2 покарання за цим вироком приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року, у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень,та остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяцівта штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень, який відповідно до положень ст.72 КК України, виконувати самостійно.

Вирок Близнюківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст. 152 КК України до 5 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, виконувати самостійно, від даного вироку.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зарахувати у строк відбуття покарання термін попереднього увязнення з 24 березня 2016 року до 17 серпня 2016 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України по розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_2 - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

______ ______ ______

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6