Ухвала суду № 59778184, 10.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4801/16 Головуючий 1 інст. - Золоторьова Л.І.

Справа № 640/7975/16-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія:інші

У Х В А Л А

іменем України

10 серпня 2016 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.,

- Гуцал Л.В.,

секретаря - Сементовської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року по справі за заявою ОСОБА_3, зацікавлені особи: Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Громадська організація «Правий сектор», Кабінет Міністрів України про встановлення факту участі у бойових діях,-

в с т а н о в и в :

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 23 травня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту його участі у бойових діях під час проведення антитерористичної операції у період з 27.02.2015р. по 19.08.2015р. у секторі «М» у складі Восьмого окремого батальйону «Арата» Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказану ухвалу як незаконну, необґрунтовану, не вмотивовану, ухвалену із порушенням норм матеріального і процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 вказує, що Київський районний суд м.Харкова, відмовляючи у відкритті провадження, помилково виходив з того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та посилався на позицію Верховного Суду України, висловлену у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, та Лист Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, де вказано, що суди не можуть встановлюватися факти участі у бойових діях.

Вважає, що в даному випадку суд першої інстанції дійшов до хибного висновку, оскільки частиною другою статті 256 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку, крім перелічених в пункті першому випадків, можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Будь-яких виключень щодо можливості встановлення фактів участі у бойових діях ані ч.2 ст. 256 ЦПК України, ані ст. 234 ЦПК України не містять.

Крім того, вказує ОСОБА_3, посилання суду першої інстанції на зміст пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року та Лист Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року є безпідставними, оскільки вказані роз'яснення суду касаційної інстанції були надані до настання подій, у зв'язку з якими він змушений звернутися до суду із заявою про встановлення фактів, а також у зв'язку з тим, що вказані роз'яснення взагалі не стосуються можливості встановлення будь-яких юридичних фактів, які мали місце в особливий період, тобто під час проведення антитерористичної операції на сході України.

Голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в спрямованому апеляційному суду листі (вх.№24079/16 від 05.08.2016р.) надав докладний аналіз чинного законодавства, яким вирішується питання про набуття особою статусу учасника бойових дій, і зазначив, що Служба не бере участь у правовідносинах у яких заявник просить встановити юридичний факт (не є суб'єктом несення обов'язку виконання рішення суду). Щодо розгляду у судовому порядку питань про встановлення юридичних фактів для отримання статусу учасника бойових дій голова Служби повідомив, що у разі підтвердження у судовому засіданні участі ОСОБА_3 у бойових діях, вказаний факт може бути встановлений судом у разі якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який це посвідчує.

Начальник Штабу - заступник керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України повідомив, що ОСОБА_3 персонально в порядку, визначеному статтею 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», наказом керівника АТЦ при СБ України до проведення анти терористичної операції не залучався. Будь-яке рішення суду про встановлення юридичного факту участі ОСОБА_3 в бойових діях не буде зачіпати права та законні інтереси АТЦ при СБ України.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскарженої ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

З наданих судом першої інстанції матеріалів вбачається, що 19.05.2016 року до Київського районного суду м.Харкова надійшла заява ОСОБА_3 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в якій він, посилаючись на ст.ст.3, 17,65 Конституції України, ст.ст.3,4,256 ЦПК України та ст.4 Закону України «Про основи національної безпеки України», просив встановити факт його участі у бойових діях під час проведення антитерористичної операції у період з 27.02.2015р. по 19.08.2015р. у секторі «М» у складі Восьмого окремого батальйону «Арата» Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», вказуючи, що він добровольцем пішов захищати свою країну, приймав участь у бойових діях при проведенні антитерористочної операції в секторі «М» під час оборони с.Широкіне Донецької області, був зарахований до складу Восьмого окремого батальйону «Аратта» Добровольчого Українського Корпусу (далі - ДУК) «Правий сектор» та з 27.02.2015р. по 19.08.2015р. приймав участь в бойових діях, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України в районах проведення АТО, що підтверджується довідкою командира 8-го Окремого батальйону ДУК «Правий сектор» ОСОБА_4 (Друг ОСОБА_5) №271 від 19.08.2015р. та виданою ним же характеристикою.

Постановляючи ухвалу від 23 травня 2016 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, суд першої інстанції вказував, що заява не підлягає вирішенню в порядку окремого провадження, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та посилався, як на підставу такого висновку, на зміст частин 1 і 2 ст.256 ЦПК України, на зміст роз'яснень, викладених в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року та листа Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012р., де зазначено, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо участі у бойових діях, перебуванні на фронті, у партизанських загонах.

Однак з таким вирішенням питання щодо відкриття провадження у цивільній справі апеляційний суд погодитися не може за таких підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, встановлений законами України.

Дійсно, пунктом 1 частини 2 статті 122 ЦПК України, на яку посилався суддя в оскарженій заявником ухвалі від 23.05.2016 року, передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Процесуальне вирішення питання про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі оформлюється у виді ухвали. (ч.5 ст.122, ч.2 ст.208 ЦПК України).

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 210 ЦПК України, ухвала, що постановляється як окремий документ, повинна складатися з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини, де в мотивувальній частині повинні бути зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Усупереч зазначених вимог процесуального закону в оскарженій ухвалі відсутнє викладення мотивів, з яких суд дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а також не зазначено закон, яким це передбачено.

Відтворення судом в ухвалі змісту частини 1 і 2 статті 256 ЦПК України без обґрунтування висновку, що зазначений заявником випадок не підпадає під визначення в частині 2 статті 256 ЦПК України, тобто про неможливість встановлення «інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення», не може вважатися вмотивованим вирішенням питання щодо відкриття чи відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_3

При всій повазі до вищого судового органу держави, необхідно зазначити, що роз'яснення про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які надані в постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року та в листі від 01.01.2012 року, на які посилався суд в ухвалі від 23.05.2016 року, не звільняють суд від передбаченого законом обов'язку зазначати мотиви, з яких він дійшов до певного висновку та вказувати норму закону, за якою вирішується це питання.

Саме на цю важливу вимогу про неухильне дотримання норм матеріального та процесуального права при здійсненні правосуддя у цивільних справах звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в постанові №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вказуючи в пункті 2 постанови, що відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за ст.15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України або Господарським процесуальним Кодексом України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Крім того, при в рішенні питання про відкриття провадження, необхідно враховувати, що Законом України №192-V111 від 12.02.2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі і Закон України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 8 якого передбачено, що ніхто не може позбавити права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відтак, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у цивільній справі у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, суддя повинен вмотивувати такий висновок, зазначивши в ухвалі до юрисдикції якого саме суду відноситься розгляд заяви. Крім того, при вирішенні питання про відкриття провадження за заявою ОСОБА_3, суду необхідно також визначатися і з видом провадження.

Вирішенню питання щодо юрисдикційної підсудності заяви ОСОБА_3 та визначенню виду провадження перешкоджає та обставина, що за змістом заява ОСОБА_3 не відповідає усім вимогам, які передбачені ст.258 ЦПК України, а суд першої інстанції залишив цю обставину поза увагою, не вжив передбачених процесуальним законом заходів з метою усунення недоліків, які в свою чергу перешкоджають законному і обґрунтованому вирішенню зазначених вище питань.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.4 ч.2 ст.307, п.3 ст.312, ст.ст.313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року скасувати.

Передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, касаційному оскарженню, згідно ст.324 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий суддя - П.В. Кісь

Судді: О.А. Кружиліна

Л.В. Гуцал