Ухвала суду № 59771097, 16.08.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8776/16-ц

2-з/357/75/16

Категорія 2

У Х В А Л А

"16" серпня 2016 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цуранов А. Ю. розглянувши клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В :

До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову в якій заявник просила накласти арешт на майно відповідача ОСОБА_2, що проживає за адресою: 09100, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, а саме накласти арешт на належну частку ОСОБА_2 в АДРЕСА_2.

Крім того, до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року у пункті 1 розяснено, що за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Станом на 16.08.2016 року провадження у цивільній справі за вищевказаною позовною заявою не відкрито, а з самої позовної заяви не вбачається можливе порушення прав інтелектуальної власності (ч. 4 ст. 151 ЦПК України).

Крім того, згідно розяснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: зясувати обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Крім того, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено частиною другою статті першої Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, формою втручання у здійснення права власності може бути лише контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, враховуючи, що подана заява про забезпечення позову є не мотивованою належним чином, виходячи із змісту позовних вимог, предмету та підстав позову, приходжу до висновку, що на даний час забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане у клопотанні майно є безпідставним та таким, що може порушити права власника майна.

Вважаю за необхідне вказати, що до клопотання не додано жодного документу, який би давав можливість стверджувати, що у власності ОСОБА_2 перебуває частина кв.№ 90 в буд.№93 по вул. Шевченка в м. Біла Церква Київської області.

При цьому, зазначу, що відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, відмова в задоволенні клопотання не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами. Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання.

Враховуючи вищевикладене, вважаю за необхідне відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом пяти днів з дня отримання її копії.

Суддя ОСОБА_3