Ухвала суду № 59771034, 16.08.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/4362/14-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 47 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Матюшенка І.В.,

з участю секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом виконуючого обов'язки Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2, третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Житомирській області, про визнання недійсним рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 травня 2016 року,

встановила:

У вересні 2014 року виконуючий обов'язки Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся з даним позовом, в якому просив визнати недійсним рішення 22 сесії 5 скликання Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 28 лютого 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0.10 га, визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію державного акту серії НОМЕР_1 та повернути вказану земельну ділянку до земель запасу Буківської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог в.о. прокурора зазначав, що вказаним рішенням сільської ради затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано земельну ділянку площею 0.10 га у власність ОСОБА_2 безкоштовно в межах с. Буки Житомирського району для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд. При цьому, при передачі спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування порушено вимоги ст. 118 ЗК України та п.2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Крім того, вищевказана земельна ділянка до винесення оспорюваного рішення у власність або користування громадянам або юридичним особам не надавалась, а отже її межі в натурі не визначались, остання не могла бути переданою у власність ОСОБА_2 за відсутності проекту відведення.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись із судовим рішенням, заступник прокурора Житомирської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не дотримано положень ст. 55 Конституції України, ст. ст. 257, 268 ЦК України. Застосовуючи строки позовної давності суд погодився з тим, що позивачу ще у 2009 році було відомо про отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки на підставі технічної документації, а не проекту відведення, однак з позовом до суду прокурор звернувся лише у вересні 2014 року, тобто після спливу більше ніж 5 років з моменту перевірки обставин набуття у власність спірної земельної ділянки. Разом з тим судом не враховано положення ст. 268 ЦК України якою передбачені випадки, на які позовна давність не поширюється.

Окрім того, судом не враховано, що право на звернення до суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено ст. 55 Конституції України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням 22 сесії Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області 5 скликання від 28 лютого 2008 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано громадянину ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельну ділянку в межах села Буки по вулиці Зарічній площею 0,10 га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 15).

На підставі вищезазначеного рішення відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських буді і споруд в с. Буки Житомирського району Житомирської області.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 побудував житловий будинок, загальною площею 138.1 кв. м., з надвірними будівлями та спорудами, що підтверджується копією свідоцтва про права власності від 04 жовтня 2011 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Буківської сільської ради від 15 вересня 2011 року (т.1 а.с. 227) .

У відповідності до положень ч.2 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підставою для набуття зазначених прав є прийняття рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи державними органами приватизації.

Статтею 118 ЗК України встановлено порядок отримання громадянами земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Зокрема, вказаною нормою закону передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

У випадку формування нових земельних ділянок (в т.ч. приватизація чи оренда земельної ділянки) обов'язково складається проект відведення земельної ділянки (ст. 50 Закону України «Про землеустрій).

Відповідно до п.3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №677 (далі - Порядок), проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі, в тому числі рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Необхідність розроблення в даному випадку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підтверджується також п.2 Порядку, у якому зазначено вичерпний перелік випадків, у разі настання яких проект відведення земельної ділянки не розробляється. Зокрема, - це коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах.

Судом встановлено, що рішенням Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 28 лютого 2008 року ОСОБА_2 земельна ділянка видана на підставі розгляду та затвердження технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку, а не проекту відведення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вищевказана земельна ділянка до винесення Буківською сільською радою Житомирського району оспорюваного рішення у власність або користування громадянам або юридичним особам не надавалася, а отже її межі в натурі (на місцевості) не визначалися, остання не могла бути передана у власність ОСОБА_2 за відсутності проекту відведення.

Законодавець передбачив, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положення частини першої статті 261 ЦК України передбачають, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо, передбачено частиною 2 статті 45 ЦПК України.

Судом встановлено, що про наявність оскаржуваного рішення сільської ради від 28 лютого 2008 року позивачу було відомо, ще в 2009 році, оскільки в травні 2009 року Житомирська міжрайонна природоохоронна прокуратура Житомирської області проводила перевірку щодо додержання вимог земельного законодавства на території Буківської сільської ради Житомирського районну при використанні ОСОБА_2 земельної ділянки.

Як убачається із матеріалів справи, за результатами проведеної перевірки прокуратурою було винесено припис про усунення порушень земельного законодавства від 12 травня 2009 року за № 06ск-09 (т.1 а.с. 202).

Статтями 59, 60 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд приймає тільки ті докази, які стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів у спростування тих обставин, що прокурору не було відомо про наявність порушень земельного законодавства при передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки в період 2009 року, позивачем не надано.

Відтак, суд дійшов правильного висновку, що позивачу ще в травні 2009 року було відомо про отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки на підставі технічної документації, а не проекту відведення, однак з позовом до суду прокурор звернувся лише у вересні 2014 року, тобто після спливу більш ніж 5 років з моменту перевірки спірної земельної ділянки.

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Зокрема, у п. 4 ст. ч.1 ст. цієї статті встановлено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Верховний Суд України у своїх постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15 висловив наступну правову позицію.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність.

Тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушене право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Приймаючи до уваги, що відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень і має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: