Рішення № 5976667, 15.05.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/23515.05.09 За позовом приватного підприємства "Інноваційні технології" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 264 000,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Шейко А.О.(дов. від 14.03.2009)

Від відповідача ОСОБА_3.(дов. від 16.04.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по договору позики б/н від 11.07.2004 у розмірі 264 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.03.2009 порушено провадження у справі №50/235 та призначено до розгляду на 22.04.2009.

22.04.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав заяву про визнання відповідачем позову, в якій останній просить задовольнити позов шляхом визнання за позивачем права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Суд дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, прийшов до всиновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі, у звязку з чим розгляд справи було відкладено на 15.05.2009.

15.05.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідача і дали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить позовні вимоги вважати викладеними наступним чином:

1.В рахунок погашення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по договору позики від 11.07.2004 визнати право власності приватного підприємства "Інноваційні технології" на квартиру АДРЕСА_1.

2.Стягнути з відповідача витрати на сплату державного мита у сумі 2640,00 грн. та 85,00 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд прийняв дані уточнення позивача.

Представником відповідача було подано заяву про визнання позову, в якій він просив позов задовольнити повністю з урахуванням поданого позивачем уточнення позовних вимог та визнати за приватним підприємством "Інноваційні технології" право власності на квартиру АДРЕСА_1. Суд прийняв до уваги дану заяву відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва-

ВСТАНОВИВ:

11.07.2004 між приватним підпрємством “Інноваційні технології”(далі позивач, позикодавець за умовами договору) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1(далі відповідач, позичальник за умовами договору)було укладено договір позики б/н(далі договір).

Відповідно до п. 1 договору позикодавець до підписання цього договору надає позичальнику грошові кошти у розмірі 220000,00 грн. для поточних потреб у тому числі для здійснення позичальником ремонту квартири АДРЕСА_1, придбаній позичальником 19.07.2002 за договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. і зареєстрованим в реєстрі за № 1766, а позичальник зобовязується повернути надану йому позику у термін до 11.07.2007.

Пунктом 5 договору сторони погодили, що у випадку не повернення позичальником позики позикодавцю у визначений цим договором термін, до позикодавця переходить у власність квартира номер 4 у будинку номер 17 по вулиці Софіївська у місті Києві, належна відповідачеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу 19.07.2002, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. і зареєстрований у реєстрі за № 1766.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виконано умови договору, а саме передано відповідачу суму позики у загальному розмірі 220 000 (двісті двадцять тисяч) грн. 00 коп.

30.07.2007 сторонами було укладену додаткову угоду № 1 до договору(далі додаткова угода № 1), яка з моменту її підписання стала невідємною частиною договору(п. 4 додаткової угоди № 1) та якою строк повернення суми позики було продовжено до 10.06.2008.

12.06.2008 сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору(далі додаткова угода № 2), яка з моменту її підписання стала невідємною частиною договору(п. 4 додаткової угоди № 2) та якою строк повернення позики було продовжено до 12.01.2009.

Як вбачається з матеріалів та підтверджується відповідачем, останній не виконав умов договору, а саме не повернув позику в повному обсязі.

Пунктом 7 договору передбачено, що за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує нанесені таким порушенням збитки, в тому числі не отриманий прибуток, а також сплачує штраф у розмірі 20% від вартості цього договору.

19.01.2009 позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 з вимогою повернути суму позики та сплатити штраф у розмірі 20% від вартості договору. Однак претензія залишилась без відповіді, а вимоги без задоволення.

В судовому засіданні відповідач факт наявності заборгованості перед позивачем визнав та просив задовольнити позов з урахуванням поданого позивачем уточнення позовних вимог та визнати за приватним підприємством "Інноваційні технології" право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Розглянувши подані сторонами докази та вислухавши пояснення і доводи представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Так, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін суд вбачає обєктивні підстави для визнання права власності позивача на квартиру номер 4 у будинку номер 17 по вулиці Софіївська у місті Києві, так як згідно зі статтею 539 Цивільного кодексу України зобовязання відповідача передати у власність позивача майно є альтернативним, а згідно з п. 5 договору термін виконання цього альтернативного зобовязання настає у випадку неможливості виконання грошового зобовязання.

Оскільки терміном виконання грошового зобовязання за договором було 12.01.2009 і на цей день позика відповідачем повернена не була, то згідно з п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України право вимагати у власність майно виникло у позивача на наступний день, тобто 13.01.2009.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ч.4 ст. 147 Господарського кодексу України, право власності та інші майнові права субєкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього кодексу.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами передбаченими законом.

Згідно із ст.ст. 2, 4 Закону України “Про власність” право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену можливість власника мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Право користування це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.

Право розпорядження це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом (стаття 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З огляду на дану статтю Цивільного кодексу України господарський суд зазначає, що майно відповідача, що належить йому на праві власності переходить у власність позивача відповідно та на виконання умов договору між позивачем та відповідачем і не суперечить чинному в Україні законодавству. Також суд враховує добровільну згоду відповідача на зазначене відчуження належного йому майна, а саме квартири АДРЕСА_1, придбаній відповідачем 19.07.2002 за договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. і зареєстрованим в реєстрі за № 1766.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст.36 ГПК України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 115, ст. 316, ч.1 ст.318, ст. 319 ЦК України; ч. 1 ст. 85 ГК України, ч. 1 ст. 86, ч. 1, ст. 134 ГК України; ст. ст. 82,83 ГПК України суд-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати право власності приватного підприємства "Інноваційні технології"(код ЄДРПОУ 32711257, АДРЕСА_2, 01001) на квартиру АДРЕСА_1, яка придбана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1(ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3, 04053) 19.07.2002 за договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. і зареєстрованим в реєстрі за № 1766.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3, 04053) на користь приватного підприємства "Інноваційні технології"(код ЄДРПОУ 32711257, АДРЕСА_2, 01001) витрати по сплаті держмита в розмірі 2725(дві тисячі сімсот двадцять пять) грн. 00 коп. та 118(сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6.Копію рішення розіслати сторонам.

СуддяГоловатюк Л.Д.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення 25.05.2009