Ухвала суду № 59766527, 10.08.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4631/16

Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович про визнання договору дарування недійсним,-

в с т а н о в и л а:

02 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович про визнання договору дарування недійсним.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2008 року визнано право власності за ОСОБА_3 на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1.

В спірній квартирі з 2004 року постійно проживали і мали реєстрацію за місцем проживання крім власниці, її батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_4, шлюб між якими розірвано у 2007 році, а також неповнолітній брат власниці квартири ОСОБА_6

23 липня 2013 році відповідачка ОСОБА_3 відповідно до договору дарування подарувала квартиру матері ОСОБА_4

На думку позивача, укладений договір дарування квартири є фіктивним, оскільки вочевидь вбачається, що сторони створювали правові підстави для виселення його як мешканця. Також позивач посилається на недійсність договору дарування з підстав того, що його вчинено дарувальником ОСОБА_3 під впливом помилки, та що дарувальника було введено в оману іншою стороною договору. Помилка виражена в тому, що в даному правочині воля дарувальника не відповідала справжньому наміру. Підписуючи договір дарування ОСОБА_3 піддалась умовлянням матері, яка поставила собі за мету виселити ОСОБА_2, а донька фактично залишилась без майна, передавши його юридично матері. Тобто фактично була спотворена воля відповідачки, а тому ОСОБА_2 вимушений звернутись до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав в повному обсязі, пославшись на те, що при розгляді справи доводи позивача були повністю спростовані особистими поясненнями ОСОБА_3 та поясненнями, наданими ОСОБА_4, допитаною в судовому засіданні у якості свідка.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3

23 липня 2013 році відповідачка ОСОБА_3 подарувала квартиру матері. Відповідно до вимог діючого законодавства з питань захисту прав неповнолітніх дітей отримала попередню згоду органів опіки та піклування для здійснення правочину. Після оформлення договору дарування відповідачка звільнила квартиру і знялась з реєстраційного обліку по цій квартирі. Постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі, правомірно виходив з безпідставності його вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. ст. 717, 718 ЦК України, договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Відповідно положень ст. 316-319 ЦК України правом власності є право особи на майно, що включає в себе право володіння, користування та розпорядження, якими така особа користується на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстав для визнання договору дарування недійсними, за ст.229 ЦК України, немає, так як відповідачка під час укладення договору дарування усвідомлювала значення своїх дій та наслідки їх вчинення, що було підтверджено нею у судовому засіданні.

За таких обставин, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Київського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справа протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

В.О.Панасенков

Р.Д.Громік