Ухвала суду № 59765125, 17.08.2016, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 417/2716/16-ц

Провадження № 22ц/782/668/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року, серпня місяця, 17-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Борисова Є.А., Назарової М.В., за участю секретаря: Коротенка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 15 липня 2016 року за позовом ОСОБА_1 Кризької сільської ради Марківського району Луганської області „про визнання права порушувати провадження у першій судовій інстанції місцевому суді загальної юрисдикції",

встановила:

У липні 2016 року до Марківського районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до органу місцевого самоуправління - Кризької сільської ради Марківського району Луганської області. Ухвалою суду від 02 липня 2016 року позовну заяву було залишено без руху з мотивів ненадання документу про сплату судового збору або документу про його звільнення від сплати. 13 липня 2016 року ОСОБА_1 надав суду заяву, датовану 10 липня 2016 року у якій знов вказав суду на те, що він є інвалідом 2 групи загального захворювання, просив суд відкрити провадження та провести розгляд позовної заяви згідно із вимогами Конституції України.

Ухвалою суду від 15 липня 2016 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачеві. Позивач не погодився із цією ухвалою суду та оскаржив її до апеляційного суду, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, на те, що через неї він позбавляється доступу до правосуддя, на те, що суддя здійснює його дискримінацію за ознакою інвалідності, просив суд скасувати оскаржувану ним ухвалу, повернути справу на новий розгляд, звернутись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів стосовно судді 1 інстанції.

Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до таких висновків.

Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачеві суд першої інстанції виходив з того, що позивач не сплатив судовий збір та не надав суду документ, яким він звільнений від сплати судового збору.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов поспішно та без врахування усіх обставин справи.

Так, п.п. 5, 9 частини 1 Закону України „Про судовий збір" є передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги, інваліди I та II груп.

Між тим, як вбачається зі змісту позовної заяви у ній позивачем було заявлено про „про визнання права порушувати провадження у першій судовій інстанції місцевому суді загальної юрисдикції", заявлено вимоги про покладення певних обов'язків на відповідача, компенсації судових витрат, відшкодування видатків, компенсацію немайнової шкоди, що обґрунтовуються доводами про завдання ОСОБА_1 протиправної шкоди саме внаслідок вчинення дій, пов'язаних із розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання їй психіатричної допомоги.

Крім того, у самому позові позивач вказує на те, що є інвалідом 2 групи загального захворювання, зауважує на те, що оригінал довідки МСЕК буде ним надано на судовому засіданні, у тексті позову він посилається як на доказ на матеріали інших цивільних справ, що перебували у провадженні суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що коли ухвалою суду від 02 липня 2016 року позовну заяву було залишено без руху з мотивів ненадання документу про сплату судового збору або документу про його звільнення від сплати, то 13 липня 2016 року ОСОБА_1 надав суду письмову заяву, датовану 10 липня 2016 року, у якій знов вказав суду на те, що він є інвалідом 2 групи загального захворювання, просив суд відкрити провадження та провести розгляд позовної заяви згідно із вимогами Конституції України. За таких обставин колегія суддів приходить до висновків про те, що відмова у прийнятті позову у інваліда другої групи загального захворювання порушує його законні права на розгляд судом його позовних вимог, тоді як стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

У справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою, як на це наголошено у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany. У справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» Європейський суд звертав увагу на необхідність встановлення дотримання балансу між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи та правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, обмеження права позивача, що є інвалідом 2 групи та звільненим державою від сплати судового збору - на доступ до суду - такі дії не можна визнати справедливими, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню. Щодо вимог у апеляції про звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, то статтею 320 ЦПК України дійсно є передбаченим право апеляційного суду у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 ЦПК постановити окрему ухвалу, у якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції. Проте це є правом, а не обов'язком суду, крім того саме встановлені апеляційною інстанцією порушення норм права, припущені судом першої інстанції були підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, а отже не можуть бути одночасно і підставою для винесення окремої ухвали, у тому числі і на адресу ВККСУ.

З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 311, 312, 315 ЦПК України, судова колегія

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 15 липня 2016 року скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий А.В. Яресько

Судді: Є.А. Борисов

М.В. Назарова