Постанова № 59760050, 15.08.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2016 року Справа № 876/3363/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Большакової О.О.,

Коваля Р.Й.,

секретаря судового засідання Федчук М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського окружного адміністративного суду на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі №817/223/16 за позовом ОСОБА_2 до Рівненського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

23.02.2016р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Рівненського окружного адміністративного суду, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, просив визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р. виходячи з посадового окладу, визначеного абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та у період з 29.03.2015р. по 08.09.2015р., виходячи з посадового окладу, визначеного абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу заробітну плату у період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р. в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, виходячи з посадового окладу, визначеного абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу заробітну плату у період з 29.03.2015р. по 08.09.2015р. в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, виходячи з посадового окладу, визначеного абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2016р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Рівненський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2016р. та прийняти нову про відмову в позові повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ні до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік», ні до Постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006р. не було внесено змін, а за період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р. позивачу нарахована та виплачена заробітна плата відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №268, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік». Крім того, згідно з п.9 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що норми і положення ч.3 ст.69, ст.129, ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Водночас, пп.2 п.13 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінету Міністрів України встановлено тримісячний строк, з дня набрання чинності цим Законом, для приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із вказаним Законом. Однак Урядом ніяких змін до Постанови №268 внесено не було. При цьому з метою компенсації втраченого заробітку відповідачем було вжито всіх можливих заходів задля підвищення рівня заробітної плати працівникам апарату суду, в тому числі і позивача. За наведених обставин вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та поданих заперечень, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до наказу Рівненського окружного адміністративного суду від 01.09.2011р. №59-к ОСОБА_2 переведений з 01.09.2011р. на посаду помічника судді Рівненського окружного адміністративного суду (а.с.22) та на час звернення до суду продовжує працювати на вказаній посаді.

Згідно з наказом Рівненського окружного адміністративного суду від 01.11.2013р. №71-к ОСОБА_2 присвоєно черговий дев'ятий ранг державного службовця з 02.11.2013р. (а.с.90).

Розмір посадового окладу ОСОБА_2 з жовтня 2014 року до 01 вересня 2015 року становив 1 218 грн., з 01 вересня 2015 року по 08 вересня 2015 року - 1 378 грн.

Вважаючи, що в період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року заробітна плата нараховувалась та виплачувалась виходячи з посадового окладу в розмірі меншому ніж це передбачено Законами України, ОСОБА_2 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон №2453-VI).

Відповідно до ч.5 ст.149 Закону №2453-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу».

Статтею 33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.7 ст.33 Закону №3723-XII).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України (ч.8 ст.33 Закону №3723-XII).

Аналогічні положення закріплено також ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, згідно з якою умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів від 09.03.2006р. №268, якою затверджено, зокрема, схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (Додаток 47), який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року (далі - Постанова №268).

Згідно з ч.1 ст.144 Закону №2453-VI (в редакції до 26.10.2014р.) розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

Пунктом 3 Розділу ХII «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII, який набрав чинності 26.10.2014р., частину першу ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом другим такого змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 Розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

В свою чергу, відповідно до положень ст.142 Закону №2453-VI (в редакції до 28.03.2015р.) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Згідно з ст.143 Закону №2453-VI (в редакції до 28.03.2015р.) суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

До Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» відповідних змін щодо фінансування судів в Україні внесено не було.

З 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. №192-VIII, яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, зокрема ст.147 встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Водночас, в новій редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» залишились положення ст.142 та ст.143 Закону №2453-VI (в редакції до 28.03.2015р.), змінилась лиш порядок їх нумерації (ст.145 та ст.146 відповідно).

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13.03.2015р. встановлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України змін до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, внесено не було.

Таким чином, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст.51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

На підставі вказаного, враховуючи, що з 26.10.2014р. по 09.09.2015р. Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду не внесено, а Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, відсутні правові підстави для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці працівників апарату суду у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (№ 21-1726а16), від 13 липня 2016 року (№820/4653/15) та від 13 липня 2016 року (№818/3372/15), які з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Водночас, щодо покликання позивача на рішення Конституційного суду України від 08.07.2016р. у справі №1-27/2016, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 928-VIII у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З прийняттям вказаного рішенням Конституційного суду України визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року №928-VIII, дія якого не поширюється на спірні правовідносини.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідач, не будучи головним розпорядником бюджетних коштів, не наділений повноваженнями самостійно без збільшення видатків з Державного бюджету України встановлювати та здійснювати перерахунок посадового окладу працівників апарату суду, а тому не мав можливості виплачувати позивачу заробітну плату у період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р., виходячи з посадового окладу, визначеного абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», та у період з 29.03.2015р. по 08.09.2015р., виходячи з посадового окладу, визначеного абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою постанову суду скасувати і прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненського окружного адміністративного суду задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі №817/223/16 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Рівненського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді О.О. Большакова

Р.Й. Коваль

Повний текст Постанови складено 17.08.2016р.