Ухвала суду № 59759858, 17.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12067/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 серпня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Ганечко О.М.,

Шелест С.Б.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2016 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення №105726552209 від 30.07.2014. (форма «Р») про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 46951 грн. за основним платежем та податкове повідомлення - рішення №105826552209 від 30.07.2014. (форма «Р») з податку на додану вартість в сумі 812120 грн. за основним платежем та 406230 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які прибули в судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інвайт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.05.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 22.07.2014 №653/26-55-22-09/37701437, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, у розмірі 46951,00 грн., у тому числі: за ІІІ квартал 2011 року - 33151,00 грн., IV квартал 2011 року - 13800,00 грн.;

- п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, у розмірі 812120, 00 грн., у тому числі: за вересень 2011 року - 28827,00 грн., жовтень 2011 року - 12000, 00 грн., січень 2012 року - 92953,00 грн., лютий 2012 року - 100000,00 грн., серпень 2012 року - 8333,00 грн., грудень 2013 року - 570007,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 30.07.2014 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- №105726552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 46 951,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 46 951,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.;

- №105826552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 218 350,00 грн., у тому числі за основним платежем - 812 120,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 406 230,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ПП «Ольвія-2003» укладено договори від 15.07.2011 №15/07-2011, від 03.01.2012 №03/01-2012 купівлі - продажу товарів народного споживання.

На виконання вказаних договорів сторонами оформлені видаткові накладні від 05.09.2011 №РН-1555 на суму 52560, 00грн., від 06.09.2011 №РН-1556 на суму 22020, 00грн., від 13.09.2011 №РН-1557 на суму 22020, 00грн., від 19.09.2011 №РН-1558 на суму 22020, 00грн., від 23.09.2011 №РН-1559 на суму 22020, 00грн., від 27.09.2011 №РН-1560 на суму 22020, 00грн., від 29.09.2011 №РН-1561 на суму 9300, 00грн., від 03.10.2011 № РН-2050 на суму 36000, 00грн., від 21.10.2011 № РН-2051на суму 36000, 00грн., від 03.01.2012 № РН- 480 на суму 55341, 36грн., від 05.01.2012 № РН- 481 на суму 30745, 20грн., від 10.01.2012 № РН- 482 на суму 43043, 28грн., від 11.01.2012 № РН- 483 на суму 49192, 32грн., від 12.01.2012 № РН- 484 на суму 53496, 65грн., від 16.01.2012 № РН- 485 на суму 36894, 24 грн.; від 17.01.2012 № РН- 486 на суму 43043, 28 грн.; від 19.01.2012 № РН- 487 на суму 55341, 36 грн.; від 23.01.2012 № РН- 488 на суму 43043, 28 грн.; від 25.01.2012 № РН- 489 на суму 55341, 36 грн.; від 27.01.2012 № РН- 490 на суму 49192, 32 грн.; від 30.01.2012 № РН- 491 на суму 43043, 28 грн.; від 30.01.2012 № РН- 491 на суму 43043, 28 грн.; від 10.02.2012 № РН- 0000017 на суму 600000, 00 грн.; податкові накладні від 05.09.2011 №1555 на суму 53560, 00грн.; від 06.09.2011 №1556 на суму 22020, 00грн., від 13.09.2011 №1557 на суму 22020, 00грн., від 19.09.2011 №1558 на суму 22020, 00грн., від 23.09.2011 №1559 на суму 22020, 00грн., від 27.09.2011 №1560 на суму 22020, 00грн., від 29.09.2011 №1561 на суму 9300, 00грн., від 03.10.2011 №2050 на суму 36000, 00грн., від 21.10.2011 №2015 на суму 36000,00грн., від 03.01.2012 №480 на суму 55341, 36 грн., від 05.01.2012 №481 на суму 30745, 20 грн., від 10.01.2012 №482 на суму 43043, 28 грн., від 11.01.2012 №483 на суму 49192, 32 грн., від 12.01.2012 №484 на суму 53496, 65 грн., від 16.01.2012 №485 на суму 36894, 24грн., 17.01.2012 №482 на суму 43043, 28 грн., від 19.01.2012 №487 на суму 55341, 36грн., від 23.01.2012 №488 на суму 43043, 28 грн., від 25.01.2012 №489 на суму 55341, 36грн., від 27.01.2012 №490 на суму 49192, 32 грн., від 30.01.2012 №491 на суму 43043, 28 грн., від 10.02.2012 №17 на суму 600000, 00 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «Торговий дом «Альтаїр» укладено договір від 03.01.2013 №03/01-2013 купівлі - продажу товарів народного споживання.

На виконання вказаного договору, сторонами оформлені видаткові накладні від 02.12.2013р. №РН-000050 на суму 59468, 88грн., 02.12.2013р. №РН-0000132 на суму 59097,12грн., від 13.12.2013р. №РН-0000232 на суму 58792, 32грн., від 17.12.2013р. №РН-00000277 на суму 59343, 60 грн., від 20.12.2013р. №РН-00000358 на суму 59404, 86грн., від 24.12.2013р. №РН-00000421 на суму 58839, 00грн., 31.12.2013р. №РН-0000540 на суму 3065094, 36грн.

Поряд з цим, на виконання укладеного з ТОВ «Сіятс» договору, сторонами оформлені видаткова накладна №80110 від 01.08.2012 на суму 50000,00 грн. та податкова накладна від 01.08.2012 №80110 на суму 50000,00 грн.

Разом з тим, у межах судового розгляду справи встановлено, що позивачем також у перевіряємому періоді було укладено договір фінансового лізингу №1422 від 27.09.2011 та видаткової накладної №РА-0000826 від 17.11.2011 на придбання автомобіля Citroen Berlingo First VP- 511063, який використовувався для господарської діяльності, в тому числі і для перевезення миючих засобів.

Розрахунки між контрагентами проводились у безготівковій формі, що підтверджується матеріалами справи.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: актами від 07.11.2012 № 906/22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 по взаємовідносинам з ПП «Термінал-Пласт», за період з 01.09.2011 по 31.10.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «СКМ-Альфа-Груп» за період з 01.04.2012 по 30.04.2012 по взаємовідносинам з ПП «Прилукихімснаб» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)»; від 11.09.2012 № 684 /22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.01.2012 по 31.01.2012»; від 10.10.2012 № 785 /22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.02.2012 по 31.03.2012»; № 353/22-1/36387029 від 29.08.2012 «Документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Прод Маркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства при справлянні податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.06.2012» та № 3169/22-9/31360133 від 20.08.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Прилукихімснаб» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.05.2012»; №684/22-317/37816906 від 07.08.2012 про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «СКМ - Альфа - Груп» та №164/22-214/37223184/1009 від 13.06.2012 «Про результати зустрічної звірки ПП «Термінал-Пласт» не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу ТОВ «Прод Маркет» - ПП «Ольвія-2003» та ПП «Прилукихімснаб» -ПП «Ольвія-2003», не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», , ПП «Термінал-Пласт», підприємствам-покупцям та підприємствам-постачальникам, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «СКМ - Альфа - Груп», ПП «Термінал-Пласт», постачальниками та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Водночас, на обґрунтування правомірності спірних податкових повідомлень-рішень відповідач зазначав, що актом «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Крейстінг» за період з 01.08.2012 по 31.08.2012» від 01.11.2012 №4607/22-4/37046433 встановлено, що ТОВ «Сіятс» має стан - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, було платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.04.2010 № 100281046, анульовано 25.10.2012 (відсутність поставок та ненадання декларацій).

Також, податковий орган вказує, що актом ДПІ у Будьонівському районі М.Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дом «Альтаір» щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями - постачальниками за період: грудень 201З року» №92/05-61-22-01/38470600 встановлено, що товариство не знаходиться за місцем реєстрації, відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь - якого виду діяльності та встановлена невідповідність придбаного та реалізованого товару відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, що свідчить про удаваність проведених господарських операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, які фактично спрямовані на формування додаткових вигод третім особам.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що правочини укладені ТОВ «Інвайт» з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Торговий дом «Альтаір» не створюють правових наслідків обумовлених такими правочинами та є безтоварними.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Таким чином, відповідачем без належного дослідження первинної документації, на підставі висновків інших контролюючих органів, відображених у актах перевірок про неможливість проведення зустрічної звірки, складені за результатом здійснення податкового контролю по контрагентам позивача, що на переконання суду не узгоджується з принципом законності.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З наведеного вище вбачається, що відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним рішень.

Водночас, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 17.08.2016р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Ганечко О.М.

Шелест С.Б.