Постанова № 59756308, 16.08.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р.Справа № 915/97/16Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Діброви Г.І.,

суддів: Головея В.М., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.

за участю представників сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача не зявився;

від третьої особи не зявився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016року

у справі № 915/97/16

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2, м. Київ

про стягнення шкоди 24 706 грн. 02 коп.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області, в якій просило суд стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області на користь позивача Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області суму у розмірі 24 706 грн. 02 коп. як відшкодування шкоди, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.02.2016 року у справі №915/97/16 позовну заяву прийнято до провадження та залучено до участі у справі гр. ОСОБА_2 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016 року у справі №915/97/16 (суддя Дубова Т.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016 року у справі №915/97/16 та прийняти нове рішення, згідно з яким стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області на користь позивача Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області суму у розмірі 24 706 грн. 02 коп. як відшкодування шкоди, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним зясуванням всіх обставин справи.

Апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Ліпчанської Н.В., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

У звязку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді та відпусткою судді-учасника колегії, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду було здійснено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів Головея В.М., Ярош А.І.

В судове засідання представники сторін та третьої особи не зявились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення та підпис представника позивача про отримання нарочно ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року.

На електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, яке судовою колегією задоволено. Представники відповідача та третьої особи про причину неявки суд не повідомили, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою відкладення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними матеріалами та поясненнями представника позивача, наданими в попередніх судових засіданнях, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Колегія Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 915/97/16 та наданих представником позивача пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин справи повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не звязаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі повторного розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області 28.03.2016 року у справі № 915/97/16 є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області (Страховик) та ОСОБА_2, м. Київ (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АС№008199 від 16.10.2013 року, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб Toyota Land Cruiser 150, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2013.

В позовній заяві Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області зазначає, що 13.04.2015 року о 21 год. 30 хв. на автостоянці по вул. Мілютенка, 19 в м. Києві було пошкоджено застрахований автомобіль НОМЕР_2 парасолькою з літньої тераси розташованого поруч кафе (МАФу), яку внаслідок неналежного закріплення зірвало сильним вітром та кинуло на застрахований автомобіль.

Старшим дільничним інспектором міліції Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, за результатами перевірки заяви ОСОБА_2, м. Київ, складено висновок по ЄО №16823 від 14.04.2015 року, в якому зазначено про пошкодження автомобіля НОМЕР_3 у вигляді пошкодження лако-фарбенного покриття.

Деснянське районне управління ГУ МВС України в м. Києві листом б/н та дати повідомило позивача про проведення перевірки та зазначило, що МАФ, яка встановлена по вул. Мілютенка, 19, в м. Києві, належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1

ОСОБА_2, м. Київ звернувся до директора Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с.Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області із заявою про настання страхового випадку від 14.04.2015 року № 0422.206.15.02 та заявою про виплату страхового відшкодування від 28.04.2015 року №15/04/9.01/096715.

Позивачем було складено страховий акт від 27.05.2015 року №КР-009799 і 22.06.2015 року виплачено страхувальнику 24 706 грн. 02 коп.

Для відшкодування завданої шкоди в порядку регресу з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області звернулося до суду з відповідним позовом.

За правилами статті 6 Закону України "Про страхування", страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком, є добровільним страхуванням; в межах добровільного страхування може бути застраховано, зокрема, наземний транспорт. У випадку настання страхового випадку у страховика за договором страхування виникає обов'язок здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону України "Про страхування"); страховим відшкодуванням законодавець визначає страхову виплату, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності у разі настання страхового випадку (частина 16 статті 9 Закону України "Про страхування").

За змістом статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Також згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В силу приписів частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення є зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Таким чином, необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем його позовних вимог в частині наявності всіх складових правопорушення для можливості в примусовому порядку покласти відповідальність на визначену позивачем особу, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини. на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обовязок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, факт заподіяння шкоди автомобілю НОМЕР_2 парасолькою з літньої тераси розташованого поруч кафе (МАФу) нібито підтверджується ОСОБА_3 від 13.04.2015 року і висновком старшого дільничного інспектора міліції Деснянського РУ ГУМВС в м. Києві по ЄО №16823 від 14.04.2015 року.

В ОСОБА_3 від 13.04.2015 року зазначено про пошкодження лако-фарбенного покриття правого переднього крила і правої частини капоту автомобіля та вказано, що кінцевий огляд автомобіля буде здійснено в денний час. Проте, іншого акту огляду пошкоджень матеріали справи не містять.

Судова колегія не приймає висновок старшого дільничного інспектора міліції Деснянського РУ ГУМВС в м. Києві по ЄО №16823 від 14.04.2015 року в якості належного та допустимого доказу в розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження завданої шкоди, оскільки в даному висновку вказана інша модель автомобіля (Тойота-Прада д.н АА 32-78 РІ), ніж у договорі добровільного страхування наземного транспорту АС№008199 від 16.10.2013 року Toyota Land Cruiser 150, реєстраційний номер НОМЕР_1, у даному висновку не вказано, які конкретно пошкодження лако-фарбенного покриття було виявлено і на яких ділянках автомобіля. Будь-яких інших належних доказів з конкретизацією пошкоджень та автомобіля у вигляді документів правоохоронних органів, належним чином оформлених, з цього питання позивачем суду не надано. Судовою колегією досліджені матеріали розслідування страхового випадку та не прийняті в якості належних доказів, оскільки позивач не довів суду, що пошкодження автомобіля застрахованої особи були здійснені саме у результаті вказаної страхової події. До того ж, виплата страхового відшкодування в даному випадку була здійснена позивачем в добровільному порядку, без встановлення в суді загальної юрисдикції факту скоєння правопорушення винною особою.

Також матеріалами справи не підтверджено, що власником чи користувачем малої архітектурної форми (МАФу) є відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області.

На численні вимоги суду першої та апеляційної інстанції позивач надав пояснення, в яких зазначає, що фактична належність відповідачу ОСОБА_4, що знаходиться на території біля автостоянки по вул. Мілютенка, 19, м. Київ нібито підтверджена проведеною перевіркою співробітників Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, показами третьої особи, показами свідків.

Водночас, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого засобу доказування в господарському процесі як показання свідків, які отримані в результаті їх допиту, тому такі показання не можуть бути належним доказом у справі.

Згідно з Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі Порядок), який затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, він визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.

Паспорт прив'язки тимчасової споруди оформлюється органом з питань містобудування та архітектури (пункт 2.7 Порядку).

Разом з тим, пунктом 2.16 Порядку визначено, що паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про тимчасову споруду до містобудівного кадастру.

Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, а відхилення від паспорта прив'язки тимчасової споруди не допускається. Після розміщення тимчасової споруди замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив'язки (пункти 2.20, 2.21, 2.23 Порядку).

Один примірник паспорту привязки зберігається у замовника тимчасової споруди, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив'язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних тимчасових споруд), (пункти 2.24,2.25 Порядку).

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 915/97/16 було зобовязано Департамент містобудування та архітектури Київської міської адміністрації у строк до 03.08.2016 року надати письмові обґрунтовані пояснення із інформацією щодо власника та (або) орендаря малої архітектурної форми (Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, код ЄДРПОУ 05410263, чи іншої особи), що встановлена по вул. Мілютенка, 19, м. Київ, з наданням належним чином засвідчених копій дозвільних чи правовстановлюючих документів на малу архітектурну форму, що встановлена по вул. Мілютенка, 19, м. Київ.

Департамент містобудування та архітектури Київської міської адміністрації на виконання вимог ухвали суду надіслав витяги договорів щодо пайової участі з електронної бази МІАС ЗМД «Містобудівний кадастр Києва». Проте, з доданих договорів не вбачається, що власником або орендарем малої архітектурної форми, встановленої по вул. Мілютенка, 19, м. Київ є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Первомайськ Миколаївської області.

Протиправна поведінка, на думку позивача, полягає у бездіяльності стосовно забезпечення належного утримання майна, що перебуває у його власності, а саме надійного закріплення зонта.

Між тим, позивач жодним чином не довів факту ненадійного закріплення зонта, причинного звязку між пошкодженням автомобілю та діями відповідача, а також не довів факту права власності чи користування відповідним майном.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Виходячи з вищевикладеного, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи. Тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016 року у справі №915/97/16 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області на рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016 року у справі № 915/97/16 залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016 року у справі №915/97/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді В.М. Головей

ОСОБА_3