Рішення № 59755842, 08.08.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2016р. Справа№ 914/1753/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит», смт.Вигода Долинського району Івано-Франківської області

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт.Стара Сіль Старосамбірського району Львівської області

про стягнення 13033,04грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю

від відповідача: не зявився

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніплит», смт.Вигода Долинського району Івано-Франківської області до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт.Стара Сіль Старосамбірського району Львівської області про стягнення 13033,04грн., з яких 10000,00грн. попередньої оплати, 2333,04грн. пені та 700,00грн. штрафу.

Ухвалою суду від 29.06.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.07.2016р. Ухвалою суду від 13.07.2016р. розгляд справи відкладено на 08.08.2016р. у звязку з неявкою сторін.

Представнику позивача розяснено права згідно ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 08.08.2016р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що в квітні 2015 року між позивачем та відповідачем ФО-П ОСОБА_1 укладено договір поставки, на виконання умов якого відповідачем протягом квітня-вересня 2015 року поставлено товар на суму 112537,60грн. Водночас, ТзОВ «Уніплит» протягом травня листопада 2015 року перераховано ФО-П ОСОБА_1 122537,60грн., в тому числі й передоплату за товар. Відтак, відповідачем не поставлено позивачу товар на суму 10000,00грн. ТзОВ «Уніплит» зверталось до ФО-П ОСОБА_1 із вимогою повернути кошти попередньої оплати у вказаному розмірі, однак таку вимогу залишено без відповіді та задоволення. Зазначене зумовило звернення ТзОВ «Уніплит» до суду із позовною заявою, в якій до стягнення, окрім 10000,00грн. попередньої оплати, заявлено також 2333,04грн. пені та 700,00грн. штрафу, нарахованих відповідно до умов договору. Просив позов задоволити.

Відповідачем явки повноважного представника в судове засідання 08.08.2016р. повторно не забезпечено, письмового відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів не надано, вимог ухвали суду не виконано, поважності причин неявки суду не повідомлено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином.

У відповідності до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (покупець за договором, позивач по справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник за договором, відповідач по справі) укладено договір №93/09-2015 поставки лісової сировини від 01.04.2015р., за яким постачальник зобовязався поставити покупцю наступну сировину, в кількості, за ціною та на умовах, визначених договором, а саме: тріску технологічну ГОСТ 15815-83 70% - хвойних порід, 30% - мягколистяних порід (тополя, осика, береза) ціною 314,00грн./м.куб. (склад покупця) або 150,00грн./м.куб. (склад постачальника), а покупець прийняти сировину та оплатити її вартість на умовах даного договору. Умови договору викладаються сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (п.1.1).

За умовами договору, перехід права власності на сировину відбувається з моменту отримання покупцем сировини та підписання товарно-транспортної накладної (п.4.3). Розрахунки за поставлену постачальником покупцю сировину проводяться в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника (п.6.1). Покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок постачальника через десять банківських днів після прийняття сировини та підписання товарно-транспортних накладних (п.6.2). Покупець може провести передоплату, в такому випадку сировина має бути поставлена постачальником протягом пяти календарних днів з дня зарахування коштів (п.6.3).

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Уніплит» перераховано ФО-П ОСОБА_1 кошти за товар на суму 122537,60грн., що підтверджується платіжними дорученнями №4554 від 26.05.2015р., №4857 від 03.06.2015р., №5047 від 08.06.2015р., №5377 від 15.06.2015р. №8724 від 30.10.2015р., №8751 від 02.11.2015р., №8883 від 09.11.2015р., №10950 від 18.11.2015р., №11053 від 19.11.2015р., №11139 від 23.11.2015р., №11221 від 24.11.2015р. та №11307 від 26.11.2015р., копії яких долучено до матеріалів справи.

Водночас, загальна сума товару, поставленого ФО-П ОСОБА_1 позивачу на виконання умов зазначеного договору 112537,60грн., що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних №007 від 23.04.2015р., №008 від 08.05.2015р., №009 від 12.05.2015р., №10 від 15.05.2015р., №11 від 18.05.2015р., №12 від 02.06.2015р., №14 від 19.06.2015р., №15 від 22.06.2015р., №16 від 01.07.2015р., №18 від 13.07.2015р., №20 від 23.07.2015р., №26 від 22.08.2015р., №27 від 01.09.2015р. та №28 від 11.09.2015р.

Оскільки відповідачем не поставлено позивачу товар на суму 10000,00грн. попередньої оплати у встановлений договором строк, позивач звернувся до нього із вимогою вих.№5/14-1 від 29.03.2016р. про повернення коштів протягом семи календарних днів, яку ФО-П ОСОБА_1 залишено без відповіді та задоволення.

Зазначене зумовило звернення ТзОВ «Уніплит» до суду із позовною заявою про стягнення із відповідача 10000,00грн. попередньої оплати, 2333,04грн. пені та 700,00грн. штрафу, нарахованих відповідно до умов договору.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ч.1). Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом (ч.2).

До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються, згідно з ч.6 ст.265 ГК України, відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст.538 ЦК України).

Так, відповідно до ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Водночас, у ч. 2 ст.267 ГК України зазначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

У відповідності до ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Окрім цього, у ч.1 ст.598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем взятих на себе за договором зобовязань із поставки позивачу товару на суму попередньої оплати в розмірі 10000,00грн., здійсненої ТзОВ «Уніплит» на підставі платіжного доручення №11307 від 26.11.2015р., протягом пяти календарних днів з дня зарахування коштів, так само як і відсутні інші підстави для визнання такого зобовязання припиненим.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, вимогу позивача про повернення коштів попередньої оплати, залишено ФО-П ОСОБА_1 без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про під ставність позову в частині вимог про стягнення 10000,00грн. попередньої оплати.

В частині позовних вимог про стягнення неустойки суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, відповідно до п.7.3 договору, постачальник за порушення строків виконання зобовязання сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного зобовязання за кожен день прострочки, а за прострочення понад тридцять днів, додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Суд також звертає увагу на розяснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р., про те, що застосування такого виду неустойки як штраф, до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Аналогічну позицію викладено й Верховним Судом України у постанові від 09.04.2012р. №3-88гс11, в якій зазначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2003цс15 (постанова від 21.10.2015р.), штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що нарахування та сплата пені, як виду неустойки, передбачено сторонами за порушення строків виконання зобовязання із поставки товару, а нарахування та сплата штрафу, як виду неустойки, лише за умови допущення постачальником прострочення поставки товару понад тридцять днів. Відтак, суд приходить до висновку про законність та підставність нарахування позивачем як пені, так і штрафу.

Проаналізувавши долучені ТзОВ «Уніплит» до позовної заяви розрахунки, суд приходить до висновку, що позивачем враховано умови договору та вірно визначено момент прострочення боржника 02.12.2015р., однак при проведенні підрахунків не взято до уваги, що загальна календарна кількість днів у 2016 році 366, а не 365 як звично, а також встановлений законом шестимісячний строк для проведення таких нарахувань. Відтак, провівши відповідний перерахунок, суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають 2140,33грн. пені, нарахованих за період з 02.12.2015р. по 02.06.2016р., а також 700,00грн. штрафу.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору в розмірі 1357,59грн. слід покласти на відповідача, а в решті на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Львівська область, Старосамбірський район, смт. Стара Сіль, вул.Пятницька, буд.12; ІПН: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (Івано-Франківська область, Долинський район, смт.Вигода, вул.Заводська, буд.4; код ЄДРПОУ 30905968) 10000,00грн. попередньої оплати, 2140,33грн. пені, 700,00грн. штрафу та 1357,59грн. судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 15.08.2016р.

Суддя Щигельська О.І.