Рішення № 59755760, 09.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2016Справа №910/13411/16

За позовомДочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»доДержавної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України»простягнення 87438 грн. 98 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 01-13/91 від 09.08.2016;

від відповідача: не зявились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» з вимогами до Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» про стягнення 87438 грн. 98 коп., з яких 39629 грн. 47 коп. основного боргу, 7133 грн. 30 коп. пені, 2774 грн. 06 коп. штрафу, 2954 грн. 30 коп. 3% річних та 34947 грн. 85 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства та укладеного між сторонами Договору № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 не здійснив оплату за виконані позивачем проектні роботи, у звязку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 39629 грн. 47 коп. Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем свого обовязку з оплати за виконані позивачем роботи, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 7133 грн. 30 коп. за період з 05.01.2014 по 04.07.2014 та штраф у розмірі 2774 грн. 06 коп., нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Також, у звязку з простроченням оплати відповідачем виконаних позивачем робіт, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2954 грн. 30 коп. за період з 05.01.2014 по 30.06.2016 та інфляційні втрати у розмірі 34947 грн. 85 коп. за період з січня 2014 року по травень 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 порушено провадження у справі № 910/13411/15 та справу призначено до розгляду на 09.08.2016.

08.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він є неприбутковою установою, фінансування якої здійснюється з державного бюджету України, та здійснює свою діяльність відповідно до затвердженого кошторису та плану асигнувань загального фонду бюджету. При цьому, відповідач зазначив, що затвердженими кошторисами на 2014 2016 роки не передбачено коштів на погашення кредиторської заборгованості відповідача.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав на необґрунтованість розрахунків позивача у звязку з неправильним визначенням позивачем початку періоду нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, у звязку з чим надав власні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на ст. 233 Господарського кодексу України, просив суд не стягувати з нього пеню та штраф за прострочення оплати виконаних позивачем робіт.

08.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю явки уповноваженого представника відповідача.

Розглянувши у судовому засіданні 09.08.2016 подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні у звязку з необґрунтованістю, оскільки відповідачем не зазначено причин неможливості явки представника відповідача у судове засідання та, при цьому, чинним законодавством України не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками сторін при розгляді справи.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Будь-яких інших причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання відзиву, додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи відповідачем зазначено та обґрунтовано не було.

Крім того, всі документи, які є необхідними для розгляду даної справи та витребовувались від відповідача ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016, відповідачем було долучено до матеріалів справи через канцелярію суду 08.08.2016.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 09.08.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 09.08.2016 не зявився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039224279.

У судовому засіданні 09.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2013 між Дочірнім підприємством «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (виконавець) та Державною установою «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» (замовник) укладено Договір № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобовязується виконати проектно-вишукувальні роботи по обєкту: «Капітальний ремонт будинку під клініку Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» за адресою: вул. Галицька, 4 в Подільському районі м. Києва» та провести додаткові проектні роботи: підключення споруд обеззаражування інфекційних стічних вод до зовнішніх каналізаційних мереж, огородження території, внесення змін в робочі креслення ЕА та кошторисну документацію.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 вартість розробки проектної документації згідно з протоколом погодження договірної ціни (Додаток № 1) становить 33024,56 грн., ПДВ 20% - 6604,91 грн. Загальна вартість складає 39629 грн. 47 коп.

Згідно з п. 4.2 Договору № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 замовник у строк 5 календарних днів з моменту одержання виконаної проектної документації зобовязаний прийняти її і надіслати виконавцеві підписаний акт здачі-приймання робіт або мотивовану відмову від прийняття робіт. В цьому випадку сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і термінів їх виконання.

Згідно з п. 10.1 Договору № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року. У випадку, коли будь-які зобовязання сторін не будуть виконані до цього терміну, строк дії договору продовжений до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Протоколом погодження договірної ціни на проектно-вишукувальну продукцію (Додаток № 1) сторони погодили вартість робіт за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 у розмірі 39629 грн. 47 коп.; Календарним планом робіт (Додаток № 2) строки виконання робіт; Кошторисом № 4603-ДЗ-01 (Додаток № 3) та Кошторисом № 4603-ДЗ-2 (Додаток № 4) перелік робіт та їх вартість.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Відповідно до статті 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 888 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав проектні роботи за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 на суму 39629 грн. 47 коп., що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками юридичних осіб позивача та відповідача актом № 75 здачі-приймання проектних робіт, копія кого долучена позивачем до позовної заяви.

При цьому, судом встановлено, що вказаний акт № 75 здачі-приймання проектних робіт підписаний замовником 30.12.2013 (вказана дата міститься на акті під реквізитами уповноваженої особи замовника, яка підписувала акт; копія вказаного акту долучена позивачем до позовної заяви).

Водночас, відповідачем разом із відзивом на позовну заяву долучено до матеріалів справи копію акту № 75 здачі-приймання проектних робіт, з якого вбачається, що він підписаний уповноваженим представником відповідача 24.12.2013.

У судовому засіданні 09.08.2016 судом було оглянуто оригінал акту № 75 здачі-приймання проектних робіт на суму 39629 грн. 47 коп. (що відображено у протоколі судового засідання від 09.08.2016) та встановлено, що на ньому міститься дата підписання уповноваженим представником відповідача 30.12.2013.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вказаний акт був підписаний замовником 30.12.2013.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним та допустимим доказом, що підтверджує дату підписання замовником акту № 75 здачі-приймання проектних робіт, є саме оригінал вказаного акту, який був оглянутий у судовому засіданні 09.08.2016, про що зазначено у протоколі судового засідання від 09.08.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.2 Договору № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 оплата виконаних робіт здійснюється на протязі 5-ти банківських днів з моменту підписання замовником акту здачі-приймання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснити оплату за виконані позивачем роботи у строк до 11.01.2014 (включно) враховуючи погоджений сторонами строк для здійснення відповідачем оплати протягом 5-ти банківських днів (враховуючи, що з 01.01.2014 по 07.01.2014 були святкові на вихідні дні відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 920-р).

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копії листів № 01-13/90 від 24.04.2014 та № 01-13/175 від 12.09.2014, адресованих відповідачу, та в яких позивач просив відповідача сплатити заборгованість протягом 10 банківських днів з дня отримання вказаних листів.

Суд зазначає, що вказані листи, по суті, є пропозицією позивача на зміну строків оплати відповідачем виконаних проектних робіт за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013.

Однак, з наявних в матеріалах справи листів відповідача не вбачається, що запропонований позивачем строк оплати (протягом 10 банківських днів) був погоджений відповідачем, зокрема, із листів відповідача, долучених до матеріалів справи, не вбачається, що вказані запропоновані строки оплати були прийняті відповідачем; так само відповідачем не вчинено жодних дій, що свідчать про фактичне прийняття відповідачем запропонованих позивачем строків оплати (доказів сплати заборгованості чи її частини протягом 10 банківських днів з дня отримання листів № 01-13/90 від 24.04.2014 та № 01-13/175 від 12.09.2014).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сторонами не було змінено строку оплати за виконані позивачем проектні роботи, погодженого у Договорі № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 (п. 5.2 договору).

Судом встановлено, що відповідач не здійснив оплату за виконані позивачем проектні роботи за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 39629 грн. 47 коп.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що він є неприбутковою установою, фінансування якої здійснюється з державного бюджету України, та здійснює свою діяльність відповідно до затвердженого кошторису та плану асигнувань загального фонду бюджету. Відповідач зазначив, що затвердженими кошторисами на 2014 2016 роки не передбачено коштів на погашення кредиторської заборгованості відповідача.

Однак, суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати відповідні роботи, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.

Таким чином, заборгованість відповідача за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 становить 39629 грн. 47 коп., що також підтверджується складеним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2014 по 30.11.2014 (копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 09.08.2016).

Доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 39629 грн. 47 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» у розмірі 39629 грн. 47 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у звязку з чим позовні вимоги Дочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» в частині стягнення з Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» суми основного боргу у розмірі 39629 грн. 47 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем свого обовязку з оплати за виконані позивачем роботи, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 7133 грн. 30 коп. за період з 05.01.2014 по 04.07.2014 та штраф у розмірі 2774 грн. 06 коп., нарахованих, як слідує з обгрунтування позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що положеннями укладеного між сторонами Договору № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 не визначено розмір та базу нарахування ані пені, ані штрафу у звязку з простроченням оплати виконаних робіт замовником.

При цьому, здійснюючи розрахунок пені та штрафу, позивач посилається на положення ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, положення вказаної норми стосуються відповідальності саме за порушення негрошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, а саме, господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що обовязок зі сплати відповідачем вартості виконаних робіт за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 заборгованості у розмірі 39629 грн. 47 коп. є грошовим зобов'язанням, оскільки є вираженим в грошових одиницях зобов'язанням сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені та штрафу за невиконання грошового зобов'язання за Договором № 4603-ДЗ на виконання проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2013 на підставі положень ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» в частині стягнення з Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» пені у розмірі 7133 грн. 30 коп. та штрафу у розмірі 2774 грн. 06 коп.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд не стягувати з нього штрафні санкції, тобто пеню та штраф, на підставі ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

За змістом ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення передбачено ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Водночас, з огляду на те, що суд дійшов висновку, що нараховані позивачем пеня у розмірі 7133 грн. 30 коп. та штраф у розмірі 2774 грн. 06 коп. не підлягають стягненню з відповідача, підстави для застосування судом положень ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України відсутні.

Крім того, у звязку з простроченням оплати відповідачем виконаних позивачем робіт, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2954 грн. 30 коп. за період з 05.01.2014 по 30.06.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи у строк до 11.01.2014 включно, з огляду на що обґрунтованим початком для нарахування 3% річних є 12.01.2014.

Таким чином, суд здійснив власний розрахунок 3% річних за прострочення оплати відповідачем виконаних позивачем робіт на суму 39629 грн. 47 коп. (у межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів, грн.39629.4712.01.2014 - 30.06.20169013%2934.75Таким чином, обґрунтованим розміром 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, є 2934 грн. 75 коп., у звязку з чим позовні вимоги Дочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» в частині стягнення з Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» 3% річних у розмірі 2954 грн. 30 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 2934 грн. 75 коп.

Також, у звязку з простроченням виконання відповідачем грошового зобовязання, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 34947 грн. 85 коп. за період з січня 2014 року по травень 2016 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у звязку з чим позовні вимоги Дочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» в частині стягнення з Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» інфляційних втрат у розмірі 34947 грн. 85 коп. підлягають частковому задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» (03680, м. Київ, вул. М. Амосова, буд. 5; ідентифікаційний код: 02011947) на користь Дочірнього підприємства «Проектний інститут «Київський Промбудпроект» Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (01030, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, буд. 1; ідентифікаційний код: 33350792) суму основного боргу у розмірі 39629 (тридцять девять тисяч шістсот двадцять девять) грн. 47 коп., 3% річних у розмірі 2934 (дві тисячі девятсот тридцять чотири) грн. 75 коп., інфляційні втрати у розмірі 34947 (тридцять чотири тисячі девятсот сорок сім) грн. 85 коп. та судовий збір у розмірі 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 56 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 16.08.2016

Суддя І.М. Отрош