Рішення № 59755576, 17.08.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.08.16р. Справа № 904/6369/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (м. Запоріжжя)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпро)

про стягнення суми шкоди, завданої недостачею вантажу у вагоні № 68619162, у розмірі 2 361 грн. 60 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 19/44 від 06.05.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути вартість нестачі вантажу в вагоні № 68619162 у розмірі 2 361 грн. 60 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем, як перевізником, свого обов'язку із забезпечення схоронності переданого йому до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу (вантажоодержувачу), була спричинена шкода у розмірі 2 361 грн. 60 коп. вартості недостачі вантажу, з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто. У позовній заяві позивач посилається на норми статей 526, 924 Цивільного кодексу України, статтю 314 Господарського кодексу України, статті 27, 31, 105, 110, 113, 114, 131 Статуту залізниць України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2016 порушено провадження у справі, її розгляд призначено в засіданні на 17.08.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 51856/16 від 17.08.2016), в якому він просить суд замінити назву позивача з Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" на Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс", посилаючись на те, що під час підготовку тексту позовної заяви, позивачем було допущено описку в назві підприємства.

У судове засідання 17.08.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 17.08.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.08.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2016 була отримана відповідачем 05.08.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930002423423 (0368010673264). При цьому, протягом двох тижнів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача суду не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 01.08.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

В той же час, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 17.08.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерне товариство "Запоріжкокс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдинг" (постачальник) було укладено договір № УПр14/31 (далі - договір поставки, а.с.21-25), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити вугільну продукцію по марочному складу, цінам та в кількості, вказаній у відповідних специфікаціях, є невід'ємною частиною договору та на умовах, обумовлених договором.

У пункті 4.1. договору було визначено, що поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані у специфікаціях та включають в себе всі податки, збори та інші необов'язкові платежі, а також вартість маркування та ніші видатки постачальника, пов'язані з поставкою ресурсів.

У відповідності до вказаних умов договору поставки, між покупцем та постачальником було підписано специфікацію № 1771 від 17.05.2016, в якій сторони погодили найменування продукції, її кількість, ціну та загальну вартість, а саме: вугілля кам'яне, Г 0-100 за ціною 1 440 грн. 00 коп. за тону у кількості 4 000 тон (а.с.28).

В межах вказаного договору 23.05.2016 Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" (відправник) на адресу Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (вантажоодержувач), зокрема, у вагоні № 68619162 була направлена партія вугілля марки Г 0-100 (далі - вугілля) вагою 66 000 кг за залізничною накладною № 48375992 (а.с.16).

На станції ОСОБА_2 Придніпровської залізниці 27.05.2016 було складено комерційний акт № 001434/650 (а.с.15).

Так, у комерційному акті зафіксовано наступне:

- вагон № 68619162 вантажопідйомністю 69 т прибув 27.05.2016 з поїздом № 2701 в 06 годині 45 хвилин;

- вагон у технічному стані справний;

- в розділі Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" комерційного акту зазначено, що на підставі акта загальної форми № 21817 від 25.05.2016 станції Красноармійськ проведена комісійна видача вантажу вантажоотримувачу, який прибув груповою відправкою, вказаною на лицьовій стороні даного акта, з переваженням ваги на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача № 085, повірка 11.05.2016, прийомоздавальник вантажу та багажу ОСОБА_3, прийомоздавальник заводу ОСОБА_4, в присутності заступника начальника станції ОСОБА_5, слідчого Заводського ОП Тетеря А.Г.;

- відповідно до групового перевізного документу значиться 5 полувагонів, загальна маса вантажу 334 000 кг;

- в вагоні № 68619162 маса: тара 20 500 кг, нетто 63 700 кг, що менше ваги, вказаної у перевізному документі на 2 300 кг;

- в комерційному відношенні завантаження в вагоні шапкою, вище рівня бортів 20 см, укатане;

- вантаж маркований однією поздовжньої борозною посередині вагону, що відповідає перевізному документу;

- порушене маркування, маються виїмки: зліва над 1-м люком розміром 150х130х50 см; над 7-ми люками розміром 150х280х50 см;

- у технічному відношенні вагон справний, двері суцільнометалеві, люка закриті щільно, течі вантажу немає;

- при повторному переважуванні вантажу комісією в тому ж складі результат не змінився;

- дана телеграма, зав. вантажного двору за штатним розписом немає (а.с.15).

Комерційний акт складений згідно з Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855).

Отже, позивач розрахував вартість нестачі вантажу та просить стягнути її з відповідача, мотивуючи це тим, що оскільки вагон з вантажем був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень до відправника, вантаж прибув у технічно справному вагоні, враховуючи дані, наведені в комерційному акті, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу у спірних правовідносинах в силу статті 110 Статуту залізниць покладається на залізницю.

Так, згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, з врахуванням норми недостачі 1% маси, зазначеної в перевізних документах, недостача у даній партії вугілля складає:

2 300 кг (виявлена недостача) - 660 кг (норма недостачі) = 1 640 кг (1,640 т);

Згідно з розрахунком, вартість недостачі вугілля складає:

1 440,00 грн. (ціна за тону) х 1,640 т (розмір недостачі) = 2 361 грн. 60 коп. (вартість недостачі).

При цьому, згідно з пунктом 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу,

Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

У відповідності до статті 129 Статуту залізниць України обставини, засвідчені комерційним актом, є підставою для матеріальної відповідальності залізниці.

Пунктом 136 Статуту залізниць України визначено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Згідно з пунктом 134 Статуту залізниць України зазначений термін (шість місяців) обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дата видачі спірного вантажу згідно штемпеля на залізничній накладній № 48375992 - 27.05.2016, позовна заява відповідно до штемпелю Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на конверті, в якому надійшла позовна заява до господарського суду - 27.07.2016, отже, позов пред'явлено без порушення встановленого строку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно із статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини перша, друга, третя статті 909 Цивільного кодексу України).

Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини перша, друга статті 306 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Матеріалами справи підтверджується, що стан вагону № 68619162 у технічному та комерційному відношенні відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (частини друга, третя статті 308 Господарського кодексу України).

Так, матеріалами справи підтверджується, що вантажовідправником не були порушені вище вказані вимоги, про що і міститься інформація в розділі Д комерційного акту.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР передбачено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Згідно із статтями 110, 111, 113 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наявність умов звільнення від відповідальності за втрату вантажу залізницею не доведено, крім того, комерційним актом встановлено, що було порушене маркування та малися виїмки: зліва над 1-м люком розміром 150х130х50 см; над 7-ми люками розміром 150х280х50 см, що свідчить про правомірність позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Так, статтею 129 Статуту залізниць України, передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Як вбачається з комерційного акту № 001434/650 (форма ГУ-22), складеного на станції ОСОБА_2 Придніпровської залізниці, при переважуванні було встановлено, що у непошкодженому вагоні № 68619162 замість вказаних 66 000 кг ваги нетто вантажу, фактично було виявлено 63 700 кг, а також виявлено порушення маркування, виїмки, про що зазначено вище.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме: у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Судом встановлено, що з урахуванням норми недостачі 1% маси, зазначеної в перевізних документах, вагова недостача у даній партії вугілля склала 1 640 кг. Враховуючи вартість 1 тони вугілля, що визначена у специфікації № 1771 від 17.05.2016 до договору поставки, а також в рахунку № 2305-18 від 23.05.2016, вартість недостачі склала 2 361 грн. 60 коп. (розрахунок було наведено вище).

В той же час, відправлена за накладною № 48375992 партія вугілля була оплачена позивачем, про що свідчать банківські виписки (а.с.18-19).

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за незбереження схоронності вантажу. Невиконанням обов'язку щодо схоронності вантажу відповідач порушує права позивача щодо отримання вантажу у повному об'ємі, безпідставно не відшкодовуючи понесену втрату.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На цій підставі господарський суд при вирішенні спору по суті має право і повинен надавати оцінку будь-яким доказам, в тому числі комерційному акту, актам загальної та інших форм, іншим складеним залізницею та вантажоодержувачем, вантажовідправником, документам з огляду на їх відповідність вимогам Статуту залізниць України, Правилам перевезення вантажів, інших нормативно-правових актів.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що відповідачем, як перевізником, не було виконано належним чином свого обов'язку із забезпечення схоронності переданого йому до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу була спричинена шкода у розмірі 2 361 грн. 60 коп. вартості недостачі спірного вантажу, з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення шкоди, завданої недостачею вантажу, у сумі 2 361 грн. 60 коп. підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 378 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (49600, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 4; ідентифікаційний код 00191224) - 2 361 грн. 60 коп. шкоди, завданої недостачею, та 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_6