Ухвала суду № 59754644, 15.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8438/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1453/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Проскурніцького П.І., Горейко М.Д.,

секретаря Драганчук У.М., з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10008/0161 філії Івано-Франківського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним за апеляційними скаргами представника ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 24 травня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 травня 2016 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10008/0161 філії Івано-Франківського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10008/0161 філії Івано-Франківського обласного відділення ПАТ «Державний ощадний банк України» - 135 850 грн. 78 коп заборгованості за кредитним договором № 11 від 03 листопада 2011 року, з яких: 115 248 грн. 27 коп. - борг за кредитом, 5 090 грн. 80 коп. - прострочені відсотки, 3 905 грн. 22 коп. - сума інфляційних втрат, 4 577 грн. 52 коп. - сума 3% річних, 7 028 грн. 97 коп. - нарахована пеня.

Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10008/0161 філії Івано-Франківського обласного відділення ПАТ «Державний ощадний банк України» - 135 850 грн. 78 коп. заборгованості за кредитним договором № 11 від 03 листопада 2011 року, з яких: 115 248 грн. 27 коп. - борг за кредитом, 5 090 грн. 80 коп. - прострочені відсотки, 3 905 грн. 22 коп. - сума інфляційних втрат, 4 577 грн. 52 коп. - сума 3% річних, 7 028 грн. 97 коп. - нарахована пеня.

Стягнуто із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» по 452 грн. 83 коп. витрат по оплаті судового збору з кожного.

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним.

Представник ОСОБА_4 на дане рішення подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом першої інстанції не правильно обґрунтовано позовні вимоги.

Позивач вважає, що є всі підстави вважати договір поруки таким, припинив свою дію адже в п. 4.1. договору поруки зазначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за кредитним договором.

В судовому засіданні при дослідженні доказів по справі представник ОСОБА_4 вказував на те, що із наданих розрахунків не видно, коли останній (повний) платіж по кредитному договору здійснив позичальник.

Позичальник перестав платити щомісячні платежі за даним кредитним договором у липні 2014 року. Останній платіж за даними розрахунку заборгованості позичальника відбувся 21 липня 2014 року, однак банк вказував у засіданні, що в січні 2015 року. Разом з тим не надав таких доказів. Банк звернувся у червні 2015 року з позовом про солідарне стягненні заборгованості.

Подаючи позов про стягнення в солідарному порядку заборгованості по кредитному договору і стягуючи суму заборгованості за кредитним договором солідарного поручителя, банк виходить з того, що станом на 26.02.2015 року є заборгованість по платежах в сумі 127043,77 грн.

Сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителів нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» відхилити, а зустрічні позови ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити.

Представник ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, недоведено обставини що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують отримання позичальником дану суму коштів. Також згідно розрахунку заборгованості станом на 20 травня 2015 року його заборгованість становить 135 850 грн. 78 коп. заборгованості за кредитним договором №11 від 03 листопада 2011 року. Така сума нічим не підтверджується. Розрахунки банку складені представником без підпису головного бухгалтера та без посилання на бухгалтерські документи первинного обліку.

Позивачем не надано суду належних первинних документів, щодо наявності заборгованості відповідача на час укладення кредитного договору, а також не повідомлено про підстави звільнення.

Суд першої інстанції не проаналізував та не дав оцінки обставинам які були в зустрічному позові. Згідно ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк може вимагати від позичальника достроково повернути кредит лише у певних випадках.

Апелянт вважає, що банк ввів його в оману щодо законності укладення договору на зазначених умовах, чим порушив при цьому ч.1 ст.203 ЦК України. Вважає що такий правочин має бути визнаний недійсним.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України», а зустрічні позови ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 листопада 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11 (а.с.12-17), за яким банк надав, а позичальник (відповідачка) отримала кредитні ресурси в розмірі 150 000 грн та зобов'язалась повернути кредит до 03.11.2021 року. Пунктом 1.1. кредитного договору встановлено розмір процентів за користування кредитними коштами, який становить 18 % річних та пунктом 1.5. визначено порядок такої сплати, порядок нарахування та строки сплати процентів за користування кредитом, відповідно до яких позичальник зобов'язалась проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 1 250 грн. та сплачувати проценти нараховані банком до 25 числа кожного місяця. Останню сплату процентів та кредиту здійснити не пізніше 03.11.2021 року.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Не зважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, позичальник систематично порушувала умови, передбачені цим договором щодо своєчасності та повноти внесення коштів за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 11 від 03 листопада 2011 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №11 від 03 листопада 2011 року, між банком та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 03.11.2011 року укладено договори поруки № 11-1 та № 11-2 (а.с. 26-32), відповідно до яких (п. 3.1 та п. 3.2) поручителі зобов'язались перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором.

Позивачем станом на 20 травня 2015 року проведено розрахунок заборгованості за договором № 11 від 03 листопада 2011 року, відповідно до якого нараховано всю суму заборгованості відповідачки за кредитом в розмірі 137 112 грн. 21 коп., з яких: 115 248 грн. 27 коп. - борг за кредитом, 5 090 грн. 80 коп. - прострочені відсотки, 3 905 грн. 22 коп. - сума інфляційних втрат, 4 577 грн. 52 коп. - сума 3% річних, 8 290 грн. 40 коп. - нарахована пеня.

Представником відповідачів заявлено в суді вимогу про застосування строків позовної давності щодо пені. Вирішуючи дане питання, суд першої інстанції в рішенні правильно зазначив, що відповідно до ст. 258 ЦК України позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню в межах строку позовної давності та в межах позовних вимог (ст. 15 ЦПК України), а саме з травня 2014 року по травень 2015 року в розмірі 7028 грн. 97 коп.

Таким чином сума кредитної заборгованості становить 135 850 грн. 78 коп., з яких: 115 248 грн. 27 коп. борг за кредитом, 5 090 грн. 80 коп. прострочені відсотки, 3 905 грн. 22 коп. сума інфляційних втрат, 4 577 грн. 52 коп. сума 3% річних, 7 028 грн. 97 коп. нарахована пеня.

Зі змісту п. 1.2 кредитного договору вбачається, що кредит надано позивачу на споживчі потреби.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України закріплює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що обов'язок повідомлення споживачам можливих складових загальної вартості кредиту та інше не є істотною умовою договору кредитування, а простим обов'язком повідомлення споживачів про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту і жодним чином не може створювати підстав для визнання недійсним такого договору. За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло. Доводи представника відповідачів про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків позивача є надуманими, а його посилання на положення ч.5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що у разі якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, є безпідставним.

Суд правильно вказав у оскаржуваному рішенні, що відповідачку ніхто не спонукав до укладення договору, ініціатива отримання кредиту виходила саме від неї, а умови договору є чіткими та зрозумілими Також не заслуговують на увагу і доводи представника апелянтів про те, що спірний договір укладений в результаті нечесної підприємницької практики зі сторони банку, яка відповідно до ч.1 , 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» включає вчинення дій, що кваліфікується як прояв недобросовісної конкуренції та будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підписуючи договір позичальник погоджувався з цими умовами. Кредитний договір відповідає вимогам, які встановлені для чинності правочину. З такими доводами погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

У зустрічному позові ОСОБА_4 просила визнати припиненими зобов'язання за договором поруки № 11-2 від 03 листопада 2011 року, який вона уклала із ПАТ «Державний ощадний банк України», в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 11 від 03.11.2011 року, мотивуючи тим, що банком пропущено шестимісячний строк звернення з вимогою про виконання основного зобов'язання до поручителя. Відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд першої інстанції зазначив, що порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-48цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-68цс11, від 23 травня 2012 р. у справі № 6-33цс12).

Із матеріалів справи, зокрема розрахунку заборгованості вбачається, що строк пред'явлення вимоги до поручителя повинен почати свій перебіг з березня 2015 року, тобто з місяця, коли боржник перестав вносити платежі визначені умовами кредитного договору.

Разом із встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.

Таким чином, виходячи з норм ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України суд у рішенні зазначив, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Оскільки пунктами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного щомісячного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу за процентами.

При цьому суд врахував також правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, які є обов'язковими для всіх судів відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителів 15 червня 2015 року, тобто зобов'язання за договором поруки не є припиненими.

Окрім того, банком 27 лютого 2015 року надсилались повідомлення відповідачам за первісним позовом з вимогою погашення кредитної заборгованості (а.с.35-38) у 30 денний строк, що додатково спростовує твердження представника ОСОБА_4 про припинення зобов'язань за договором поруки.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, а вимоги зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 такими що не ґрунтуються на законі та безпідставними.

Доводи апеляційних скарг не містять інших обґрунтувань, ніж зазначені у позовних вимогах апелянтів і суд першої інстанції цим доводам дав належну правову оцінку та визнав їх такими, що не заперечують суті позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України». З доводами суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції і вважає їх обґрунтованими і такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та судовій практиці. Факт отримання відповідачкою ОСОБА_2 кредитних коштів стверджується зібраними доказами у справі та частковим внесенням нею платежів на погашення кредитної заборгованості.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційних скаргах, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 24 травня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

П.І. Проскурніцький

М.Д. Горейко