Ухвала суду № 59754424, 16.08.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/2789/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шелєхова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/1416/16 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 5

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Собини О. І. , Околота Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 липня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, -

в с т а н о в и л а:

02 червня 2016 року ОСОБА_5 звернувся із вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що згідно договору дарування від 07.11.2002 року йому на праві власності належить 51/100 житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого в АДРЕСА_1. Відповідачці в цьому будинку на праві власності належить 49/100 частини. З 2002 року ОСОБА_4 грубо порушує його права як співвласника та позбавляє права обслуговувати свою частину будинку належним чином, не уклавши письмового договору про володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у спільній частковій власності. 26 квітня 2005 року відповідачка без його згоди збудувала стовп та хвіртку у дворі спільного користування. Стовп вмонтовано у його стіну, порушивши фундамент. У результаті таких дій частина його будинку почала осідати та давати тріщини. Просить зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкод в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою, зобов'язати укласти письмовий договір про користування, володіння та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності.

Рішенням Зарічного районного суду Сумської області від 18 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 в зв'язку з його необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на те, що рішення суду є необґрунтованим, порушує норми матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення у відповідності до чинного законодавства. Зазначає, що суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_4 з 2002 рок по сьогоднішній день категорично відмовляється укладати письмовий договір про користування земельною ділянкою, чим чинить йому перешкоди у користуванні власністю.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_5, який підтримав апеляційну скаргу, відповідачку ОСОБА_4, яка заперечує проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зобов'язаний продовжувати користуватися спільною земельною ділянкою відповідно до угоди, якої досягли попередні власники. Вимоги нині діючого законодавства щодо обов'язкової наявності нотаріально посвідченої угоди не розповсюджуються на правовідносини, які виникли в даному випадку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07 листопада 2002 року належить 51/100 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, загальною житловою площею 56,7 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 628 кв. м. (а. с. 11).

49/100 частин зазначеного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 травня 2001 року та договору купівлі-продажу 98/300 частин житлового будинку від 01 серпня 2001 року належить ОСОБА_4 (а. с. 63-64).

Рішенням нарсуду Зарічного району м. Суми від 21 жовтня 1987 року по справі № 2-996 проведено розподіл земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, між попередніми співвласниками будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Виділено ОСОБА_6 частину ділянки площею 208 кв.м. в тому числі: під будівлями 62 кв.м., під подвір'ям загального користування 39 кв.м., під городом 86 кв.м. під подвір'ям конкретного користування 20 кв.м, що складає 35/100 частки всієї ділянки. ОСОБА_7 виділено частину ділянки площею 420 кв.м. в тому числі: під будівлями 73 кв. м, під двором загального користування 39 кв. м., під подвір'ям конкретного користування 23 кв. м., під городом 285 кв.м., а всього 420 кв.м., що складає 65/100 частки всієї ділянки (а. с. 36).

Земельна ділянка під двором загального користування знаходиться з боку будинку позивача та використовується як позивачем так і родиною відповідачки для проходу на їх частину городу. Вказаний порядок склався на протязі багатьох років. Можливості іншого варіанту проходу на город у відповідачки немає.

07 листопада 2002 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 належну їй частину 51/100 частину жилого будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2. ОСОБА_4 успадкувала 1/3 частину 49/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_8 та придбала у інших спадкоємців 98/300 частин цього будинку.

В 2005 році позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про усунення перешкод правам власника житлового приміщення та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Зарічного районного суду від 23 березня 2005 року по справі № 2-78/2005 у задоволенні вимог позивача відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю. Цим же рішенням задоволено зустрічний позов та зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_4, а саме знести незаконно побудовану на ділянці, виділеній для входу в двір ОСОБА_4, ОСОБА_9 каналізаційну споруду, бетонний стовп та калитку. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди 600 грн., по 300 грн. кожному. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 на відшкодування витрат на проведення експертизи 200 грн. (а. с. 44-46).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 червня 2005 року, вищезазначене рішення змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_9 100 грн. відшкодування моральної шкоди по 50 грн. кожному, та 100 грн. витрат за проведення судово-технічної експертизи. В іншій частині рішення залишено без змін. (а. с. 47-48)

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 вересня 2007 року, як судом касаційної інстанції, рішення Зарічного районного суду м. суми від 23 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду сумської області від 22 червня 2005 року залишено без змін. (а. с. 50).

Згідно висновку № 426 судової будівельно-технічної експертизи від 17.11.2004 року, яка проводилася в рамках розгляду цивільної справи № 2-78/2005, виходячи з площі ділянки, розрахованої на підставі проведених замірів, користування земельною ділянкою, площа якої на даний час складає 586 кв.м., здійснюється наступним чином: ОСОБА_4 - 318, 7 кв.м. або 54/100 частки; ОСОБА_5 - 267, 3 кв.м. або 46/100 частки. (а.с.51-56)

Відповідно до ст. 88 ЗК України, на яку посилається ОСОБА_5 в обґрунтування свого позову, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Відповідно до п. 18 Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» з 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав";

при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

Як зазначалося вище право власності на 51/100 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого в АДРЕСА_1, позивач набув на підставі договору дарування від 07 листопада 2002 року.

Попередні співвласники будинку у встановленому порядку не набули право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на час набуття позивачем права власності на 51/100 частин будинку) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1, яке мала попередній співвласник будинку ОСОБА_6 відповідно до рішення нарсуда Зарічного району м. Суми від 21 жовтня 1987 року. В той же час положеннями ст. 88 ЗК України передбачено укладення в письмовій формі і нотаріальне посвідчення договору про спільну часткову власність на земельну ділянку.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_5 про зобов'язання ОСОБА_4 укласти письмовий договір про користування, володіння та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, так як обраний ним спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та діючому законодавству.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -