Ухвала суду № 59753646, 22.06.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/416/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

22 червня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Ігнатюка Б.Ю. і Мацунича М.В., при секретарі: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду від 28 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог - Служба у справах дітей Свалявської районної державної адміністрації і приватний нотаріус Свалявського районного нотаріального округу Ляшенко Анжела Георгіївна, про визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 як законний представник неповнолітньої ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на рішення Свалявського районного суду від 28 квітня 2016 року.

Просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким:

-визнати недійсним нікчемний договір іпотеки № MKSWGA00000102, укладений 25.03.2008 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - Банк) і ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 26.03.2008 року приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області, зареєстрований у реєстрі за № 1958;

-застосувати наслідки недійсності іпотечного договору згідно зі ст. 216 ЦК України та зобов'язати Банк повернути ОСОБА_3 документи права власності на житловий будинок у АДРЕСА_1;

-зобов'язати нотаріуса Ляшенко А.Г. скасувати з реєстру заборону відчуження на будинок за вказаною адресою.

Рішенням Свалявського районного від 28 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_2 доводить про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права. Указує на неналежну оцінку доказів. Вважає, що рішення суду першої інстанції порушує речове право дитини (на користування житлом), оскільки договір іпотеки укладений без дозволу органу опіки та піклування.

Суд першої інстанції встановив, що 25.03.2008 р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і Банком був укладений договір іпотеки щодо житлового будинку АДРЕСА_1. Нотаріусу для укладення договору було надано довідки про склад осіб, у яких не вказано про прописку і реєстрацію в цьому будинку позивачки та її доньки - ОСОБА_6, а відтак згоди органів опіки та піклування не потрібно було. Доказів того, що зазначені довідки є підробленими, не надано.

Колегія суддів по суті погоджується із цим висновком, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що судом не було враховано положення Закону України «Про охорону дитинства» та ч.4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Згідно з ч.3 ст. 17 Закону України « Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Системний аналіз указаних норм закону дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при укладенні договору щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким у разі використання його як житла має дитина, надається лише в разі, коли власником відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Тобто, мова йде про порушення майнових прав малолітньої чи неповнолітньої дитини з саме боку батьків або осіб, що їх заміняють.

Установлено та не заперечується, що іпотекодавець ОСОБА_3 не є матір'ю або особою, що її заміняє, неповнолітньої ОСОБА_6, котра зареєстрована в будинку, а приходиться їй бабою.

Отже, посилання ОСОБА_2 на порушення судом першої інстанції ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» є необґрунтованим. Окрім того, на момент виникнення спірних правовідносин (укладення договору іпотеки від 25.03.2008 р.) діяв інший закон: "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" від 02.06.2005, № 2623-IV.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11.06.2014 р., яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року залишено без змін, у цивільній справі, зокрема, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 за позовом Банку до ОСОБА_7 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення установлено, що спірний правочин (договір іпотеки № MKSWGA00000102 від 25.03.2008 р.) не є нікчемним згідно з вимогами ст. 224 ЦК України (а.с.61-65).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати у цивільних справах від 27 січня 2016 року № 6-1055цс15) за змістом частин першої, другої, четвертої статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Для здійснення таких правочинів потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цього ж Закону в редакції Закону України від

21 грудня 2010 року № 2823-VI «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти на момент укладення оспорюваного договору наявність у дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначено й дитину) або на законі (стаття 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

Установлено, що власниками (на праві спільної сумісної власності) переданого в іпотеку будинку та іпотекодавцями є ОСОБА_8 і ОСОБА_3 (а.с.66). При цьому останній до участі в справі позивачем не залучений. Для укладення договору іпотеки ОСОБА_3 були надані довідки виконкому Дусинської сільської ради Свалявського району №№ 446 і 469 від 12.03.2008 р., згідно з якими в склад сім'ї ОСОБА_3 входить лише ОСОБА_8 (чоловік), а в житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровано четверо осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_4 (а.с.66-68). Указані документи як і добросовісність поведінки іпотекодавців позивачкою не спростовані.

Так, за приписами ч.3 ст. 6 Закону N 898-IV «Про іпотеку» обов'язок попередження про всі відомі права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, у тому числі про права дітей, лежить саме на іпотекодавцях.

Доказів недобросовісності іпотекодавців судом не встановлено.

Посилання ОСОБА_2 на довідку Дусинської сільради № 661 від 23.03.2005 р. (а.с.15 - зворот) і будинкову книгу (а.с.15-18) не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на дату видачі цієї довідки та наявності не спростованих у встановленому законом порядку вказаних довідок №№ 446 і 469 від 12.03.2008 р.

За правилами ст. 10 ч.1, ч.3, ст. 60 ч.1, ч.4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. 2. Рішення Свалявського районного суду від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: