Ухвала суду № 59749680, 17.08.2016, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/3934/16-к

Провадження № 1-кп/314/170/2016

У Х В А Л А

іменем України

17.08.16 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.,

за участю прокурора Мяснікової-Максаніної І.І.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_1 стосовно зміни обвинуваченому запобіжного заходу,

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2016 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження внесеного до ЄРДС за №12016080210000272 від 01.03.2016 відносно ОСОБА_2 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України.

В судовому засіданні адвокатом обвинуваченого було заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики які були вказані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме вплинути на свідків, відпали так як всі свідки по справі допитані.

Обвинувачений підтримав свого захисника.

Прокурор заперечував про клопотання захисника.

Суд, заслухавши клопотання, доводи учасників судового провадження, щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід, щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2ст. 177 КПК Українипідставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідност.183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст.177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно дост.8 КПК Україникримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обовязковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також зясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобовязані переглядати правомірність попереднього увязнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_3 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобовязані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями зявитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), " особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймі протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

У звязку з тим, що прокурором не доведено доцільність тримання обвинуваченого під вартою, свідки всі допитані, на думку суду можливо змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, пов'язаний із забороною обвинуваченому залишати житло цілодобово.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого згідно ч.5ст. 194 КПК Українинаступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі с. Славгород Дніпропетровської області без дозволу суду.

На підставіст.9, 29 Конституції України, ст.5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст.176-178,181,186,193,194,196,201,331,372,395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Клопотання адвоката ОСОБА_1 щодо зміни запобіжного заходу - задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносноОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - змінити на цілодобовий домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченого залишати житло за адресою: Дніпропетровська область, Синельніківський район, с. Славгород, вул. Транспортна, буд. 177.

Покласти на ОСОБА_2 наступні обовязки:

1)прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

Розяснити підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право зявлятися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, повязаних із виконанням покладених на нього зобовязань, використовувати електронні засоби контролю.

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 17 жовтня 2016 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення, звільнити з під варти в залі суду.

Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченому, захиснику та направити:

-Начальнику Вільнянського ВП Пологівського відділу ГУНП в Запорізькій області для негайного виконання і постановки обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на облік, про що необхідно повідомити слідчого.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : В. О. Кіяшко

17.08.2016