Ухвала суду № 59749079, 17.08.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/5956/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1616/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Гапонова А.В.

суддів Біляєвої О.М., Канурної О.Д.

за участю секретаря Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшкодування мо-ральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків, внаслі-док виробничої травми, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат», у якому просив стягнути з відповідача 30000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва при виконанні трудових обов'язків. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у зв'язку з виробничою травмою йому було встановлено ступінь втрати працездатності 40%, а згодом зменшене до 25%. Вказував, що моральна шкода полягає у фізичних та моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2016 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшко-дування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків, внаслідок виробничої травми задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Часіво-ярський вогнетривкий комбінат» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 7 250 грн. та судовий збір у розмірі 133,21 грн. на користь держави.

При ухваленні рішення суд керувався тим, що відповідно до акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1. 05.05.1997 року, вбачається вина роботодавця, і таким чином позивач має право на відшкодування моральної шкоди. Судом було застосовано положеннями ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ від 23 червня 1993 року № 472, відповідно до яких розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та не більше двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

На вказане рішення ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить задовольнити позовні вимоги позивача в повному обся-зі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначив, що при встановленні розміру відшкодування суд поклав відповідальність за нещасний випа-док лише на позивача, що не відповідає обставинам справи. Адже є лише рішення робото-давця про зменшення на 50 % одноразової допомоги, а це не є тотожнім встановленню саме 50% провини позивача у скоєному.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_2 став непрацездатним у моло-дому віці, у 43 роки, він був вимушений перейти на менш оплачувану роботу, втратив здоров'я, внаслідок чого зазнав душевних страждань. А тому сума в 7 250 грн., яку суд ви-знав справедливою компенсацією моральної шкоди позивачу, занадто мала і не відповідає справедливій сатисфакції за ушкодження здоров'я при виконанні трудових обов'язків.

Представник позивача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача Абдуліна М.Г. проти доводів апеляційної скарги запере-чувала, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив-ши ма¬теріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, а оска¬ржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 06.09.1996 року по 05.06.2004 року пози-вач, ОСОБА_2, працював на підприємстві відповідача на різних посадах (а.с.9-14).

05.05.1997 року під час роботи з ним стався нещасний випадок при наступних об-ставинах: майстер ОСОБА_5 надав завдання машиністу електролафету № 1 в транс-портування тунельних вагонеток з садочних місць цеху № 5 в сушила. При черговому різ-кому пересуванні вантажного напівфабрикатом тунельного вагона в сушку № 3 відбулося порушення садки. ОСОБА_2 піднявся на вагон для того, щоб підправити порушену садку, на вагоні оступився та, падаючи, травмував стопу правої ноги. В акті вказується вид події - падіння постраждалого з висоти (арк. с.15-17). З індивідуальної програми реа-білітації інваліда № 41 вбачається клініко - функіональний діагноз: наслідки виробничої травми 05.05.1997 року у виді перелому п'яточних кісток правої ноги, посттравматичний остеоартроз правого гомілковостопного суглоба (арк. с.18), інших документів на підтвер-дження діагнозу та проведеного лікування позивачем не надано.

За наслідками розслідування нещасного випадку роботодавцем (відповідачем) складено акт форми Н-1 від 06.05.1997 року, відповідно до якого було встановлено факт нещасного випадку на виробництві, який трапився з ОСОБА_2 Відповідно до зазна-ченого акту причинами даного нещасного випадку є: порушення трудової дисципліни, яке полягає у порушенні вимог інструкції для електролафетчика в частині плавкої подачі вагонів.

За висновком МСЕК від 05.01.1998 року ОСОБА_2 було встановлено 40% стійкої втрати професійної працездатності, що не оспорювалося сторонами.

З акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1, складеного 05 травня 1997 року, вбачається наявність вини роботодавця, що виразилися у порушенні Положен-ня про систему управління охороною праці. Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою 40% професійної працездатності виникло в у ОСОБА_2 з 01.05.1998 року (арк. с. 16, арк. с. 41 - наказ № 299 від 14.07.1998 року).

Згідно довідки № 041015 серія ДОН - 04 15.01.2007 року ОСОБА_2 встанов-лено 25% ступінь втрати професійної працездатності безстроково (арк. с. 20). Крім того, з копії трудової книжки вбачається, що після отримання виробничої травми ОСОБА_2 працював на підприємстві ще сім років, звільнений за власним бажанням, тобто позивач не був звільнений за станом здоров'я (арк. с.14).

Будь яких документів на підтвердження перебування у лікарнях, а також інших до-казів з приводу лікування травми, позивач не надав.

Відповідно до ч. 1ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізич-ною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією уго-дою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, устано-ви, організації або уповноваженого ним органу чи фізична особа зобов'язується виплачу-вати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав по-зивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з ура-хуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, доброві-льне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до ч. 1ст. 440 Цивільного кодексу УРСР(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Цією ж нормою було визначено, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій ма-теріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Водночас, на час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваже-ним ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі Правила), відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Судом першої інстанції правильно застосовані висновки, які містяться у постанові Верховного Суду України у справі № 6-156цс14, щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність під-став для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, та суд виходив з того, що з акту про нещасний випадок на виробництві від 05.05.1997 року вбачається вина ро-ботодавця, а тому доводи апеляційної скарги про те, що уся вина за виробничу травму по-кладена на ОСОБА_2 не відповідає обставинам справи та висновкам суду першої інстанції. Враховуючи, що позивач не був звільнений за станом здоров'я, працював на підприємстві ще сім років після нещасного випадку, не надав до суду медичних довідок на підтвердження свого лікування чи обстеження, суд приходить до висновку про оптимальний розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 7 250 грн.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої ін-станції.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розг¬ляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рі¬шення суду першої інста-нції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заяв¬лених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і за-лишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додер-жанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею закон-ної сили.

Судді: