Рішення № 59741742, 11.08.2016, Сосницький районний суд Чернігівської області

Справа № 745/362/16-ц

Провадження № 2/745/128/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2016 року Сосницький районний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Стельмаха А.П., із секретарем Петрикій І.Ю., з участю позивача, представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_6 про скасування дисциплінарних стягнень та поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

До Сосницького районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить:

-визнати незаконним і скасувати наказ №87 від 26 травня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 в частині оголошення позивачу догани за невиконання вимог наказу №70 від 19.05.2016 року про надання до ІАВ відповідних документів для проведення самоакредитації неврологічної служби за 2013-2015 p.p.;

-визнати незаконним і скасувати наказ №109 від 10 червня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 про звільнення позивача з роботи 10 червня 2016 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на позивача трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст.40 КЗпП України;

-поновити позивача на посаді лікаря-невропатолога ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради;

-стягнути з відповідача ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням з роботи, за період з дня незаконного звільнення і по день поновлення позивача на роботі;

-стягнути з відповідача ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на користь позивача середній заробіток за три місяці за незаконне звільнення з роботи відповідно до умов колективного договору;

-стягнути з відповідача ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. за незаконне накладення дисциплінарного стягнення та звільнення його з роботи та стягнути витрати на юридичну допомогу згідно квитанцій;

-допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення на користь позивача середнього заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до 01 квітня 2016 року він працював у відповідача ОСОБА_5 лікувально-профілактичному закладі «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на посаді завідуючого неврологічного відділення, був звільнений з даної посади за власним бажанням.

З 02 квітня 2016 року він працює на посаді заступника головного лікаря Первинної медико-санітарної допомоги, в той же час, у відповідача він залишився працювати за сумісництвом на посаді лікаря-невропатолога по 3 години щодня. В його службові обов'язки на посаді лікаря-невропатолога за сумісництвом, входить: лікування хворих відповідно до його фаху, ведення хворих у неврологічному відділенні, консультація хворих у інших відділеннях, ведення прийому хворих. Однак, при прийнятті позивача на роботу на посаду лікаря-невропатолога за сумісництвом адміністрація відповідача не знайомила позивача зі службовими обов'язками лікаря-невропатолога.

В травні місяці позивача ознайомили з наказом №70 від 19.05.2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6, в п.2 якого дана посадова особа наказала: «Лікарю-невропатологу ОСОБА_4 (до 01.04.2016 р. працював на посаді завідуючого неврологічним відділенням та лікарем невропатологом поліклінічного відділення) надати до ІАВ відповідні документи для проведення самоакредитації неврологічної служби за 2013-2015 p.p., 1 кв. 2016 p. Термін до 20.05.2016 p.».

З даним наказом позивач не погодився, бо в його службові обов'язки, як лікаря-невропатолога за сумісництвом, не входить надавати до ІАВ відповідні документи для проведення самоакредитації неврологічної служби, тому позивач не виконав наказ №70 від 19 травня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6

Наказом №87 від 26 травня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 за невиконання вимог наказу №70 від 19.05.2016 року позивачу було оголошено догану і вдруге наказано надати відповідну медичну документацію роботи неврологічної служби за період 2013-2015 p.p., 1 квартал 2016 р. до ІАВ лікарні для проведення самоакредитації неврологічної служби. Термін до 30.05.2016 p.».

Наказом №109 від 10 червня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 позивача було звільнено роботи 10 червня 2016 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст.40 КЗпП України. Зі змісту даного наказу, слідує, що позивач «з 20.00 06 червня 2016 року до 8.00 07 червня 2016 року був відсутній на чергуванні без поважних причин». Посадова особа відповідача розцінила подію як невиконання позивачем без поважних причин своїх обов'язків, так як до нього раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, то посадовець вважає за можливе звільнити позивача з посади за вказаними підставами.

Позивач не згоден з наказами відповідача: №87 від 26 травня 2016 року про оголошення йому догани за невиконання вимог наказу №70 від 19.05.2016 року та №109 від 10 червня 2016 року про звільнення його з роботи 10 червня 2016 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Оскільки в його службові обов'язки, як лікаря-невропатолога-сумісника, не входить обов'язок надавати до ІАВ відповідні документи для проведення самоакредитації неврологічної служби відповідача за 2013-2015 p.p. Такі обов'язки має виконувати завідуючий неврологічним відділенням за відповідну надбавку до окладу, або службова особа, на яку наказом за її згодою покладено виконання таких службових обов'язків. Як лікар-невропатолог-сумісник позивач не має доступу до документації, яку необхідно надавати до ІАВ для проведення самоакредитації неврологічної служби, такий доступ до документів має завідуючий неврологічним відділенням, проте дана посада на той час у відповідача була вакантна, але обов'язки завідуючого неврологічним відділення хтось виконував, бо підписувались табеля на заробітну плату медичному персоналу відділення, підписувати графіки та табеля чергувань, тощо. Мабуть ця службова особа і мала б надавати до ІАВ відповідні документи для проведення самоакредитації неврологічної служби відповідача.

Також, при прийнятті позивача на роботу на посаду лікаря-невропатолога за сумісництвом, адміністрація відповідача не попередила позивача, що працюючи на даній посаді за сумісництвом він зобов'язаний ще й ходити на нічні чергування, при прийнятті його на роботу такого не оговорювалось. Наскільки позивачу відомо, лікарів-сумісників взагалі не можливо ставити на нічні чергування, бо у них є основна робота, а нічне чергування буде шкодити основній роботі, тому такі нічні чергування можливі тільки за добровільною згодою лікаря-сумісника. Після прийняття позивача на роботу до відповідача лікарем-невропатологом-сумісником, він протягом місяця працював без чергувань, його не ставили в графік чергувань, але потім адміністрація відповідача ознайомила позивача з новим графіком роботи, в якому були зазначені чергування позивача. Даний графік позивач підписав, але попередив, що такий графік роботи суттєво змінює умови праці, при такій зміні необхідно попереджувати працівника не пізніше ніж за два місяця. Але адміністрація відповідача на його заяви не відреагувала, та порушила вимоги ст. 32 КЗпП України.

Відповідно до ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Згоди на звільнення позивача первинна профспілкова організація не давала.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Колективним договором, укладеним між профспілковим органом та адміністрацією відповідача, передбачена виплата на користь незаконно звільненого працівника тримісячного середнього заробітку.

У разі задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, необхідно вирішити питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до ст. 235 КЗпП України та у відповідності з колективним договором.

Звільненням позивача з роботи відповідач спричинив позивачу моральну шкоду, яка полягає в тому, що його трудові та конституційні права грубо порушені відповідачем, на позивача незаконно наклали дисциплінарне стягнення, звільнили з роботи за систематичне невиконання своїх обов'язків, а такі підстави звільнення викликають у позивача суттєвий дискомфорт та моральні страждання, він проживаю в невеликому місті, займається лікуванням громадян, чутки про звільнення його за дисциплінарні порушення швидко розійшлись містом, при спілкуванні із знайомими та пацієнтами він відчуває насторогу з їх боку, йому задають не дуже приємні питання щодо звільнення, а тому вважає, що накладенням на нього необґрунтованого дисциплінарного стягнення та необґрунтованого звільнення за такими обставинами відповідач підірвав честь, гідність та ділову репутацію позивача; після звільнення позивач залишився без додаткової роботи та без додаткового заробітку, дане звільнення призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, поновлення авторитету та репутації; взнавши про його звільнення позивач дуже розхвилювався, у зв'язку з чим у позивача погіршився стан здоров'я, він вимушений був лікуватись, погіршення стану свого

здоров'я він пов'язує з негативною інформацією про накладення дисциплінарного

стягнення та про звільнення позивача з роботи; відповідач умисно ігнорує законні трудові права позивача, на заперечення позивача щодо незаконного дисциплінарного стягнення та незаконного звільнення не реагує, добровільно спір не вирішує, незаконні накази не скасовує, така поведінка відповідача змушує позивача звертатись до юристів та суду, тепер позивач вимушений переживати судову тяганину.

Отже, порушення законних прав позивача з вини відповідача внаслідок незаконного звільнення з роботи призвели до моральних страждань, погіршенню матеріального стану, нервових переживань, позивачу була заподіяна моральна шкода, а тому з врахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, тривалості негативних наслідків морального характеру, ступеню вини відповідача та обставин справи, а також виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, позивач вважає, що розмір морального відшкодування має становити 10 000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили повністю їх задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача та третя особа заперечили проти позовних вимог, просили повністю відмовити у їх задоволенні. Пояснювали, що позивач при звільненні його з посади завідувача неврологічного відділення не передав відповідачу медичну документацію роботи неврологічної служби за період 2013-2015 роки, 1 квартал 2016 року, через що неможливо здійснити самоакредитацію неврологічної служби, та займаючи посаду лікаря-невропатолога позивач відмовився її передавати. Окрім цього, з 06.06.2016 року по 07.06.2016 року позивач був відсутній на чергуванні без поважних причин, через що хворі не отримали медичну допомогу, хоча був ознайомлений з наказом, і погодився на чергування, підписавши цей наказ.

Заслухавши присутніх осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач до 31 березня 2016 року працював в ОСОБА_5 лікувально-профілактичному закладі «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на посаді завідувача неврологічного відділення, та був звільнений з даної посади за власним бажанням у звязку з переходом на іншу роботу (а.с. 68 - копія наказу про прийняття на роботу №51 від 31.03.2016 року).

З 01 квітня 2016 року позивач працює на посаді заступника головного лікаря ОСОБА_5 закладу охорони здоровя «Сосницький районний центр первинної медико-санітарної допомоги ім. Б.Л. Смирнова» Сосницької районної ради (а.с. 144 витяг з від 30.03.2016 року), також він працював за сумісництвом у відповідача на посаді лікаря-невропатолога (а.с. 67 копія наказу про прийняття на роботу №53 від 01.04.2016 року).

В травні позивача ознайомлено з наказом №70 від 19.05.2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 (а.с. 65), пунктом 2 якого позивачу наказано надати до ІАВ відповідні документи для проведення самоакредитації неврологічної служби за 2013-2015 p.p., 1 кв. 2016 p. у термін до 20.05.2016 p.

Наказом №87 від 26 травня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 (а.с. 63) за невиконання вимог наказу №70 від 19.05.2016 року позивачу було оголошено догану і вдруге наказано надати відповідну медичну документацію роботи неврологічної служби за період 2013-2015 p.p., 1 квартал 2016 р. до ІАВ лікарні для проведення самоакредитації неврологічної служби у термін до 30.05.2016 p.

Наказом №109 від 10 червня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 (а.с. 69), у звязку з тим, що позивач «з 20.00 06 червня 2016 року до 8.00 07 червня 2016 року був відсутній на чергуванні без поважних причин», та враховуючи, що позивач раніше порушував трудову дисципліну, має дисциплінарне стягнення у вигляді догани, позивача було звільнено з роботи 10 червня 2016 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Вирішуючи про законність оспорюваних наказів суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 31 КЗпП власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Посадові обовязки позивача як лікаря-невропатолога визначені та конкретизовані в посадовій інструкції, однак при прийнятті на роботу позивач не був ознайомлений із своїми обовязками, про що свідчить відсутність його підпису на посадовій інструкції (а.с. 71-73), а тому суд приходить до висновку про порушення відповідачем ст. 31 КЗпП і незаконність наказу №87 від 26 травня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6

Також, при прийнятті позивача на роботу на посаду лікаря-невропатолога за сумісництвом, трудовим договором не обумовлювалось, що працюючи на даній посаді за сумісництвом він зобов'язаний ходити на нічні чергування.

Згідно ч. 3 ст. 32 КЗпП у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Змінюючи режим роботи (встановлення нічних чергувань) позивача, наказом № 90 від 27.05.2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 (а.с. 78), відповідачем порушено обовязок попередження позивача про зміни в організації праці та режиму праці за два місяці, що встановлений ч. 3 ст. 32 КЗпП.

Отже, оспорювані накази відповідача, які є незаконними, слід скасувати, та поновити позивача на посаді лікаря-невропатолога.

Посилання позивача на порушення відповідачем ст. 43 КЗпП, зокрема розірвання трудового договору без попередньої згоди первинної профспілкової організації не знайшло підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що з 24.04.2016 року позивач не являвся членом первинної профспілкової організації ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради (а.с. 94 заява позивача про виключення з членів профспілки, а.с. 174 - 177 копія протоколу первинної профспілкової організації ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради), а отже попередня згода цієї первинної профспілкової організації на звільнення позивача за ч. 3 ст. 40 КЗпП не потрібна.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вирішуючи вимогу про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує довідку про середню заробітну плату позивача (а.с. 171), яка була надана відповідачем на вимогу суду з вказівкою про необхідність формування довідки із врахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (зі змінами). Згідно цієї довідки середній заробіток позивача за останні два місяці роботи становить 2963,20 грн., а отже суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.06.2016 року (часу звільнення) по 11.08.2016 року (час прийняття рішення у справі) в розмірі 5926,40 грн. (2963,20 грн.* 2 місяці = 5926,40 грн.)

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги, суд приходить враховує наступне.

Згідно ст. 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Пунктом 3.3 колективного договору, укладеного між профспілкою та адміністрацією КЛПЗ «Сосницька ЦРЛ» Сосницької районної ради передбачено, що при звільненні у звязку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, про охорону праці, колективного чи трудового договору слід виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП).

Суд має відмовити у позовній вимозі про стягнення з відповідача на користь позивача тримісячного середнього заробітку вихідної допомоги, оскільки трудовий договір не розривався на підставі ст.ст. 38, 39 КЗпП, позивач поновлюється судом на роботі, трудовий договір не припиняється.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої порушенням законних прав позивача, суд виходить з того, що порядок її відшкодування у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Окрім того, в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачеві, у зв'язку зі звільненням, було завдано моральної школи, оскільки, було порушено його нормальні життєві зв'язки та стосунки з оточуючими людьми, наслідки звільнення відобразилися на здоров'ї позивача (а.с. 37 довідка лікаря). Про звільнення позивача в газеті Вісті Сосниччини (а.с. 41) надрукована стаття, де третя особа ОСОБА_6 надавав коментарі щодо обставин звільнення позивач, однак і позивач також висловлював свою позицію з приводу звільнення. Тому, з урахуванням ступеню та глибини моральних страждань позивача, характеру протиправних дій роботодавця, керуючись принципом розумності та доцільності, суд вважає, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню і в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2000 грн.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, повязаних з розглядом справи.

Виходячи із змісту ст. ст. 56, 84 ЦПК України ці витрати мають бути повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допущені до участі в розгляді справи в якості осіб, які надають правову допомогу, ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

Особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в частині другій статті 56 ЦПК (п. 11 постанови Пленуму ВС України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції")

З матеріалів справи вбачається, що 13 липня 2015 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_7 укладено договір про надання юридичних послуг.

Ухвала про допущення ОСОБА_7 у справі як особи, що надає правову допомогу судом не виносилася.

ОСОБА_8 брав участь у справі як представникпозивача, а не особа, яка надає правову допомогу.

За таких обставин у суду немає підстав стягувати з відповідача на користь позивач 7000 грн. витрат на правову допомогу (зазначені висновки суду спираються на практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).

З відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір (сплачений позивачем за позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди) в сумі 551 грн. 20 коп., та судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. на користь держави.

На підставі ч. 1 ст. 21, ст. 31, ч. 3 ст. 32,ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю, ст.ст. 54, 79, 84, 208, 209, 212-215, 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Визнати незаконним і скасувати наказ №87 від 26 травня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 в частині оголошення ОСОБА_4 догани за невиконання вимог наказу №70 від 19.05.2016 року про надання до ІАВ відповідних документів для проведення самоакредитації неврологічної служби за 2013-2015 роки.

Визнати незаконним і скасувати наказ №109 від 10 червня 2016 року виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_4 з роботи 10 червня 2016 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_4 на посаді лікаря-невропатолога ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради.

Стягнути з ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.06.2016 року по 11.08.2016 року в сумі 5926,40 грн., моральну шкоду у розмірі 2 000 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради на користь ОСОБА_4 551,20 грн. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_5 лікувально-профілактичного закладу «Сосницька центральна районна лікарня» Сосницької районної ради в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Сосницький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А.П. Стельмах