Рішення № 59738394, 10.08.2016, Тиврівський районний суд Вінницької області

РІШЕННЯ

іменем України

"10" серпня 2016 р. 145/1384/15-ц

2/145/57/2016

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого Мазурчака А. Г.

при секретарі Мигдальській Н.М.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Тиврів цивільну справу за позовом ПАТ "ПРАВАЕКС-БАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ПАТ КБ "Правекс-Банк" звернувся до суду з позовом, у якому вказує, що 26.12.2007р. між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 5829-034/07Р, за яким відповідачу наданий кредит у розмірі 9093 доларів США зі сплатою 11, 99 % річних.

Згідно з п.4.4,4.5. договору кредиту позичальник зобовязався сплачувати кредит та проценти за користування кредитом до 10 числа наступного місця.

Однак свої зобов'язання не виконав внаслідок чого на 09.06.2015 року виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 19900 доларів США.

Просить стягнути з відповідача вказану суму та судові витрати.

В судовому засіданні, що проводилось в режимі відео конференції, представник позивача ОСОБА_1О позов підтримав, просить його задоволити з підстав, викладених у заяві. Згідно з письмовими поясненнями представника позивача ОСОБА_1 (а.с. 50, 52) строки позовної давності позивачем не пропущено, оскільки строк повернення коштів за кредитним договором визначено до 26.12.2014р.; з 22.06.2012р. ( дати останнього платежу ) позивачу не могло бути відомо чи будуть сплачуватись відповідачем платежі, строк сплати яких ще настав; з метою реструктуризації боргу 09.01.2009р. сторони уклали договір про внесення змін до Кредитного договору; крім того, звернувшись 18.05.2009р. до позивача із заявою про сприяння реалізації придбаного за кредитні кошти автомобіля з метою погашення заборгованості за кредитним договором, відповідач визнав свій борг, а відтак , відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України, з 18.05.2015р. перебіг позовної давності розпочався заново.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 позов не визнали , вважають, що поданий він з пропуском строку позовної давності.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормоюст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннямумов,визначенихзмістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

26.12.2007р. між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 5829-034/07Р, за яким АКБ «Правекс-Банк» надав ОСОБА_3 на строк до 26.12.2014р. у кредит 9093 долари США із сплатою 11, 99 % річних для своєчасної оплати вартості автомобіля та сплату страхових платежів за договорами страхування автомобіля.

Згідно з п.п. 4.4 ,4.5 Кредитного договору кредиту позичальник зобовязався погашати проценти за користування кредитними коштами та заборгованість за кредитом рівними частинами в сумі 109 доларів США щомісяця до 10 числа наступного місяця.

09.01.2009р. сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, за яким визначили, що в період з 26.12.2007р. по 10.04.2008р. кредит надається зі сплатою 11,99 % річних; з 11.04.2008р. по 26.12.2014р. 12,99% річних; заборгованість по кредиту повинна була погашатись щомісячно до 10-го числа наступного місця згідно з графіком погашення кредиту, встановленого в додатку №2 до даного Договору.

Крім того, згідно п. 10.1. Кредитного договору за порушення термінів погашення за кредитом або внесення відсотків за користування кредитним коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки , зазначеної в п.1.2 даного Договору , що діяла в період прострочення від суми заборгованості за весь період прострочення.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись неустойкою. Згідно ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання, штрафом є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов»язання за кожень день прострочення виконання.

Утой самий час, згідно ізст. 536 ЦК Україниза користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які єплатою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Нарахування процентів, як плати за користування чужими коштами та пені за несвоєчасну їх сплату, здійснюється до повного повернення коштів їх власнику .

Свої зобов»язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого, за період з 11.03.2008р. по 31.05.2015р. виникла заборгованість в розмірі 19900,66 доларів США , в т.ч. сума заборгованість по тілу кредиту 7433, 93 долари США; проценти за користування кредитом 3941,60 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату тіла кредиту 5974,17 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами 2550,96 доларів США, що стверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст .ст. 256, 257 ,258 ,261 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом трьох років від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч.4 ст. 267 ЦК України).

Слід також зазначити, що умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконанняцього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, тобто за даним договором кредиту з 16 числа кожного місця по кожному черговому платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 11 ЦК). В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу.

Позов до суду направлено поштою 31.08..2015р., що стверджується штемпелем на поштовому конверті ( ч.6 ст..70 ЦПК України) (а.с. .25).

Із змісту поданої 18.05.2015р. відповідачем заяви про сприяння реалізації придбаного за кредитні кошти автомобіля з метою погашення заборгованості за кредитним договором відповідач визнав наявність боргу за вказаним кредитним договором. Попереднє визнання боргу відповідачем мало місце 22.06.2012року, коли відповідачем було здійснено останній платіж заборгованості за кредитним договором, тобто, строк, в межах якого позивач вправі був звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права в частині стягнення тіла кредиту та процентів, в зв»язку з цим, обчислюється з 22.06.2009року. Вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання строку позовної давності. Разом з тим, заяву від 18.05.2015року відповідач подав до 22.06.2015року, тобто до закінчення трьохрічного строку позовної давності, перерваного визнанням боргу 22.06.2012року.

Крім того, оскільки строк сплати щомісячного платежу по кредиту до 10 числа наступного за розрахунковим ( п. 4.4, 4.5 Кредитного Договору ) відповідачем було визнано борг 22.06.2012року, а відтак захисту підлягають вимоги в частині стягнення тіла кредиту та процентів за період з 01.06.2009р.

Враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення пені підлягає задоволенню за період по 01.05.2014року (так як заява про визнання боргу подана відповідачем 18.05.2016р.).

Питання про поновлення строку позовної давності позивач не ставить.

Враховуючи викладене, до стягнення підлягають несплачені за період з 01.06.2009р. по 31.05.2015р. платежі: по тілу кредиту 7299,93 доларів США;

по процентах 3941,60 доларів США.

пеня за несвоєчасне виконання зобов»язань за період з 01.05.2014року по 31.05.2015р. за несвоєчасну сплату тіла кредиту - 2048,40 доларів США ; за несвоєчасну сплату процентів - 1105,54 доларів США.

Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 14 постанови від 18 грудня 2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК, Декрет № 15-93).

Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_4 держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

ОСОБА_4 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМУ від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Позивач 03.12.2001р. отримав Банківську ліцензію №7, що зареєстрована в НБУ 29.12.1992р. за №139 та письмовий Дозвіл , що зареєстрований в НБУ 03.12.2001р., на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с. 22,23).

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином,за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Отже, не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

З огляду на те, що виконання договірних зобовязань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором (статті 1054ЦК) в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Разом з тим, суд зауважує, що згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін ( ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Виходячи із того, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов"язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової для іноземної валюти, тому суд вважає, що пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України гривні.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 01.04.2015р.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 18.12.2009 N 14 « Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Отже, до стягнення підлягає заборгованість за кредитним договором по тілу кредиту - 7299,93 доларів США; по процентах 3941,60 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов»язань 3153,94 доларів США х 24,818 курс НБУ( на день постановлення рішення).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином , до стягнення підлягають 2643,30 грн. сплаченого позивачем судового збору (3654грн. х 72,34 ( 14395,47 х 100: 19900,66) : 100).

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 70, 88, 212- 215 ЦПК України,ст.. 99 Конституції України, ст.ст.192, 256,257, 258, 259,260, 261,264, 267 , 526, 533, 536, 549, 550, 610, 611, 629, 1048 1050, 1054 ЦК України, -

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПРАВАЕКС-БАНК" заборгованість за кредитним договором в розмірі 11241 Одинадцять тисяч двісті сорок один) долар 53 центи, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 10.08.2016 року 278992 (Двісті сімдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 29 копійок та пеню в розмірі 78274 (сімдесят вісім тисяч двісті сімдесят чотири) гривні 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПРАВАЕКС-БАНК" судовий збір в розмірі 2643 (Дві тисячі шістсот сорок три) гривні 30 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Мазурчак А. Г.