Рішення № 59735474, 10.08.2016, Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Справа № 391/284/16-ц

Провадження № 2/391/141/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016р. селище Компаніївка

Компаніївський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Червонописького В.С.,

при секретарі - Степанової Л.Г.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_4, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 ОСОБА_6 ОСОБА_9, третя особа Компаніївська державна нотаріальна контора про визнання договорів дарування недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договорів дарування, посилаючись на те, що 21 червня 2000 року ОСОБА_4 подарував житловий будинок з надвірними спорудами в с.Полтавка, вул.Кірова, 21 та право на земельну частку (пай) розміром 7,71 га, яка розташована в КДСП «Степову» Компаніївського району та земельну ділянку розміром площею 0,62 га., розташовану в с.Полтавка, вул.Кірова, 31, своєму зятю ОСОБА_6 В свою чергу ОСОБА_8 подарувала право на земельну частку (пай) в КДСП «Степове» Компаніївського району розміром 7,71 га. своєму зятю ОСОБА_6

В обґрунтування позову зазначили, що є чоловіком та дружиною в шлюбі проживають з 22.11.1954р. мають шестеро дорослих дітей. В власності мали житловий будинок з надвірними спорудами в с.Полтавка, вул.Кірова, 31, який був ними побудований та зареєстрований за ОСОБА_4, земельну частку (пай) розміром 7,71 га, яка розташована в КДСП «Степову» Компаніївського району, земельну ділянку розміром площею 0,62 га., розташовану в с.Полтавка, вул.Кірова, 31, належних ОСОБА_4Г на підставі Державних актів, та земельну частку (пай) в КДСП «Степове» Компаніївського району розміром 7,71 га. належну ОСОБА_8 на підставі Державного акту. Їх донька ОСОБА_5 разом з чоловіком ОСОБА_6 та дітьми з 1995р. проживали разом з позивачами в їхньому будинку, інші діти проживають окремо та мають власне житло. Позивачі мали у власності земельні частки (паї), і за доводами відповідача ОСОБА_6 погодились разом з ним обробляти їхні паї, домовились, що на зароблені кошти придбають житло для доньки ОСОБА_5 та її сім»ї і допомагатимуть іншим дітям. Згодом відповідач наполягав, щоб позивачі дали йому в оренду належні їм земельні ділянки (паї) та оформили на його імя довіреності на право представляти їх інтереси в усіх установах, повідомив ввівши в оману, що ці дії потрібно зробити терміново на протязі місяця.

Влітку 2000р. позивач ОСОБА_4 поїхав разом зі своєю донькою ОСОБА_5 до Компаніївки на її вимогу зупинився біля державної нотаріальної контори. Після чого, ОСОБА_5 попрямувала до будівлі, через деякий час покликала позивача до кабінету нотаріуса і показала де потрібно розписатися, позивачу було повідомлено, що він передає в оренду земельні частки (пай) ОСОБА_6О, та підписує договір довічного утримання, за умовами якого, відповідачі мали доглянути позивачів до смерті. Вважає, що ОСОБА_5 скориставшись станом здоров'я позивачів та багаторічними умовляннями, спонукала позивача ОСОБА_4Г укласти договір довічного утримання, мотивуючи тим, що він разом з дружиною будуть перебувати на їх повному утриманні та під їх доглядом. Він був впевнений, що підписує договір довічного утримання, а не договір дарування. Нотаріус наслідки підписання даного договору не роз'яснив, а тому він уклав договір дарування внаслідок обману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме внаслідок того, що позивач був змушений укласти на вкрай не вигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, що вплинуло на його волевиявлення посилаючись на вимоги ст. 57 ЦК України (1963р).

Зазначають, що позивач ОСОБА_8 була категорично проти, щоб все їхнє майно після смерті залишилось лише ОСОБА_5 та її чоловікові, бажала, щоб майно було розподілено в рівних частках між всіма дітьми. Відносно нотаріальних дій вчинених позивачем ОСОБА_4 відносно будинку та земельної частки (пай) належної ОСОБА_8 на праві власності, останній нічого не розповідали, оскільки дружина була категорична проти вчиняти таємно від інших дітей будь-які нотаріальні дії. ОСОБА_4 власноручно підписав договір дарування на земельну частку (пай) в КДСП «Степове» Компаніївського району розміром 7,71га своєму зятю ОСОБА_6 від імені дружини ОСОБА_8, що є грубим порушенням законодавства нотаріусом Компаніївської ДНК ОСОБА_10 Під час слухання попередньої справи в 2013р. з цими ж вимогами, але з інших підстав, було проведено судово-почеркознавчу експертизу договору дарування від 21.06.2000р. зареєстрованого за № 897, де встановлено, що підпис від імені ОСОБА_8 виконаний не нею, а іншою особою.

24.02.2013р. під час святкового обіду в позивачів зібралися всі їх діти, де дізналися що все майно позивачів - будинок і земельні ділянки належать зятю ОСОБА_6 на підставі договорів дарування, який надав для ознайомлення правовстановлюючі документи на будинок і паї. Відповідачі на протязі останніх трьох років не спілкуються з позивачами, не допомагають у побуті, позивачі є особами похилого віку, часто хворіють і мають ряд хронічних захворювань, з доходу мають лише пенсію, якої не вистачає на ліки, весь час їм допомагають інші пятеро дітей. Просять визнати недійсними договори дарування від 21 червня 2000 року: житлового будинку з надвірними спорудами в с.Полтавка, вул.Кірова, 31, земельної частки (пай) розміром 7,71га, яка розташована в КДСП «Степову» Компаніївського району, земельної ділянки розміром площею 0,62 га., розташовану в с.Полтавка, вул.Кірова, 31, земельну частку (пай) в КДСП «Степове» Компаніївського району розміром 7,71га.

Позивач ОСОБА_4 та його представники в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, давши аналогічні пояснення, викладеним у позовній заяві. Просять позов задовільнити.

У судовому засіданні відповідачі та їх представник проти позову заперечили, ОСОБА_6 повідомив що з 1995 року він з дружиною і дітьми переїхав до с.Полтавка. Жили в позивачів, які приходяться йому тестьом та тещою, а його дружині ОСОБА_5 батьками. Останні обіцяли придбати їм житло так як всі інші їх діти мали власне житло, а вони з сімєю ні. Всі разом батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_4 він та його дружина ОСОБА_5 їздили до нотаріуса в смт. Компаніївка декілька разів оформляти договори дарування. Під час підписання договорів позивачі читали договори і розуміли їх значення. Після підписання договорів дарування він займався обробітком землі так як батько мав уже похилий вік. Після збору врожаю, позивачі запитували у нього коли давали зерно іншим дітям. Договорів на поставку електроенергії не переоформляв, рахунки за спожиту електроенергію сплачував до 2013 р, тобто до того часу, коли проживав в цьому будинку.В 2007 році в матері ОСОБА_8 стався інсульт і його дружина ОСОБА_5 доглядала за хворою матірю 24.02.2013р. всі діти зібрались у будинку батьків, де їм було повідомлено, що відповідач має договори дарування від батьків ОСОБА_8, та ОСОБА_4, після чого зчинився скандал, всі почали говорити, що вони повинні доглядати батьків, якщо отримали все їхнє майно, на що відповідач повідомив, що все віддасть. Після цього інциденту відповідач разом з сімєю перейшли жити в інший будинок, позивачі відмовляються спілкуватися з ними хоча і потребують сторонньої допомоги. Під час слухання попередньої справи, ОСОБА_4 говорив, що підписав договір дарування, так як не хотів щоб відповідачі пішли від них. Просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Аналогічні пояснення дала Відповідач ОСОБА_5 та добавила, що в 2000р. батько ОСОБА_4 подарував іншій особі свій будинок і пай взамін на те, що він його догляне. Зазначила, що про спірні договори дарування було відомо всім і батькам, і сестрам та братам, про договір довічного утримання ніколи не говорили з батьками. Чоловік ОСОБА_6 займався обробітком землі, збирали врожай, який частково продавали, кормили худобу, зерно, муку, олію, давали братам та сестрам, крім ОСОБА_2. З 2007р. мати хворіла, вона її доглядала, працювала в столовій, займалась господарством, готувала їжу для батьків. 24.02.2013, під час святкового обіду зайшла розмова про те, що вони погано доглядають батьків, вирішили розділити землю між всіма дітьми. Після чого відповідач повідомила, що мають договори дарування на будинок та земельні паї, виникла сварка. Вони переїхали з сімєю в інший будинок, зараз з батьками не спілкується, якби її не вигнали доглядала б батьків і до цього часу.

Представники третьої особи Компаніївської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі в звязку з робочою завантаженістю не зможе прибути в судове засідання.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що 21 червня 2000 року між позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_6 укладено договори дарування, згідно якого позивач ОСОБА_4 подарував відповідачу ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними спорудами в с.Полтавка, вул.Кірова, 21 та право на земельну частку (пай) розміром 7,71га, яка розташована в КДСП «Степова» Компаніївського району та земельну ділянку розміром площею 0,62га, розташовану в с.Полтавка, вул.Кірова, 31. Позивач ОСОБА_8 подарувала право на земельну частку (пай) в КДСП «Степове» Компаніївського району розміром 7,71га. Дані договори посвідчено державним нотаріусом Державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за № 896, 898, 897 відповідно.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_8 є подружжям з 22.11.1954р., що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-СР № 093436 від 21.06.2013р.

На момент вчинення договорів дарування спірні правовідносини між сторонами регулюються ЦК УРСР, ЗК України ( в редакції 1991р.), Кодексом про шлюб та сім»ю України.

Відповідно до ст. 243 ЦК України (в ред. 1963 року) чинного на час виникнення правовідносин (між ОСОБА_4 ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_11М.), визнається, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 57 ЦК України, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 21 червня 2000 року укладених між позивачами на користь відповідача ОСОБА_6 земельної частки (пай) розміром 7,71га, яка розташована в КДСП «Степове» Компаніївського району, земельної ділянки розміром площею 0,62га, розташовану в с.Полтавка, вул.Кірова, 31, земельну частку (пай) в КДСП «Степове» Компаніївського району розміром 7,71 га обґрунтовано обманом, але водночас в позові зазначено, що ОСОБА_4 під час підписання оспорюваних договорів вважав, що він підписує договори оренди паїв. Саме ці підстави позивачі називали помилкою під час розгляду попередньої справи, за якою рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 28.05.2014р., яке набрало законної сили з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет, в задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позовні вимоги стосовно визнання недійсним договору дарування будинку від 21 червня 2000 року не відповідають фактичним даним справи. Судом встановлено, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Полтавською сільською радою 01.03.1989р. В судовому засіданні сторони підтвердили, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5, проживали разом з позивачами з 1995р. ОСОБА_5 доглядала хвору матір, вели спільне господарство та спільно займались обробітком землі. Позивач зазначає, що при підписанні договору дарування, вважав, що він підписує договір довічного утримання, а отже він розумів, що його будинок залишиться лише ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Доводи про те, що зазначена обставина є обманом, не має правових підстав, оскільки суду не надано доказів існування між позивачами та відповідачами домовленостей про намір укладати договір довічного утримання, його форму укладення, строку, тощо, але водночас підтверджує, що на момент укладення договору дарування сторони мали добрі родинні відносини, турботу одне про одного, довіру, що не виключає підписання оспорюваних договорів дарування.

Крім того судом встановлено, що на момент розгляду справи ОСОБА_4 та ОСОБА_8 постійно проживали та проживають по даний час і є зареєстрованими за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою виданою виконкомом Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 25.07.2016.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог провизнанняправочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також, необхідно враховувати, що договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.

Окрім того в ході розгляду справи, представником позивачів не надано суду жодних належних та допустимих доказів, того, що на момент укладення вказаних договорів дарування 21 червня 2000 року вчинено позивачами під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року з наступними змінами, під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

На виконання вказаної норми закону, під час посвідчення оспорюваного договору дарування укладеного між сторонами, нотаріусом чітко зазначено про встановлення дієздатності сторін, особу сторін перевірено, що стверджується підписами сторін на договорах дарування від 21 червня 2000 року.

Відсутні і будь-які докази вчинення протиправних дій державним нотаріусом Компаніївської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, які встановлені чи зафіксовані правоохоронними органами.

Крім того, на переконання суду, визнання правочину недійсним, зокрема договору дарування, не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього, оскільки за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Окрім того, у судовому засіданні сам позивач ОСОБА_4 підтвердив, що він був присутній при його укладенні, нотаріусом йому не було розяснено права, що спростовується матеріалами справи та вбачається зі змісту самих договорів, а також позивач пояснив, що бажає визнати оспорюваний договір дарування недійсним, виключно через те, що відповідачі не відвідують його, не доглядають, та він має бажання розділити їх з дружиною майно в рівних частках між їх усіма дітьми, на переконання суду не є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Суд не бере до уваги показання свідків, оскільки дані пояснення не мають жодного відношення до оспорюваних договорів дарування та обставин їх укладення 21 червня 2000 року, а відтак і до предмету спору, а саме визнання недійсним договору дарування в порядку ст. 57 ЦК України (1963р.).

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене суд вважає, що, в судовому засіданні, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, представником позивача не подано належних та допустимих доказів і судом не отримано таких доказів на підтвердження факту того, що договори дарування, які вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах,, обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням позивача укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах та на момент укладення спірних договорів дарування існували обставини передбачені нормами ст. 57 ЦК України (1963р.), внаслідок яких оспорювані договори дарування можуть бути визнані недійсними.

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об'єктивності.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, оскільки представником позивача не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60 , 88, 209, 212 - 215, ЦПК України,суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Компаніївський районний суд Кіровоградської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 17.08.2016.

Суддя В.С.Червонописький