Рішення № 59729371, 11.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2016Справа №910/9256/16

За позовом: Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

Кабінету Міністрів України

Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство»

до Київської обласної державної адміністрації

Приватного підприємства «Вест»

Приватного підприємства «Акорд»

про визнання недійсними розпоряджень, договорів та витребування земельних ділянок

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від прокуратури: Холоденко А.С. - по дов.;

від позивача - 1: не з'явився;

від позивача - 2: не з'явився;

від відповідача - 1: Іскоростенська С.Я. - по дов.;

від відповідача - 2: Сорока М.Є., Грамацький Е.М. - по дов.;

від відповідача - 3: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства "Вест", Приватного підприємства "Акорд" про визнання недійсними розпоряджень, договорів оренди та витребування земельних ділянок. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року порушено провадження у справі № 910/9256/16 та призначено розгляд справи на 10.06.2016 року.

07.06.2016 року відповідач-2 подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та клопотання про витребування доказів разом із відкладенням розгляду справи.

08.06.2016 року відповідач-3 подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує, у зв'язку із спливом строку позовної давності та клопотання про припинення провадження у справі.

Прокурор в судовому засіданні 10.06.2016 року надав суду для огляду оригінали документів та подав письмове клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

10.06.2016 року представник позивача-2 подав до канцелярії суду заяву, в якій просив суд долучити до матеріалів справи документи та в судовому засіданні підтримав дану заяву, яка судом розглянута та задоволена.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав раніше подане клопотання про витребування доказів та відкладення розгляду справи.

Суд розглянув та відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання у зв'язку із тим, що прокурор надав всі документи, зазначені в даному клопотанні.

Представники позивача-1, відповідача-1, 3 в судове засідання 10.06.2016 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Клопотання відповідача-3 про припинення провадження у справі буде розглянуто судом у наступному судовому засіданні.

У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників судового процесу, суд відклав розгляд справи на 22.06.2016 року.

22.06.2016 року в судовому засіданні учасники судового процесу надали усні пояснення по суті спору.

Представники позивача-1 та відповідача-3 в судове засідання 22.06.2016 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Клопотання відповідача-3, подане 08.06.2016 року до канцелярії суду, про припинення провадження у справі буде розглянуто судом у наступному судовому засіданні.

У зв'язку із неявкою учасників судового процесу та необхідністю витребування додаткових доказів по справі, суд відклав розгляд справи на 11.07.2016 року.

Представники позивача-1, 2 та відповідача-1, 3 в судове засідання 11.07.2016 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

11.07.2016 року в судовому засіданні прокурор подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке судом розглянуто та задоволено, та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні надав усні пояснення по справі, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував в повному обсязі.

Крім того, 11.07.2016 року в судовому засіданні учасники судового процесу подали спільне письмове клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, яке судом розглянуто та задоволено.

У зв'язку із неявкою учасників судового процесу та продовження строку вирішення спору, суд відклав розгляд справи на 05.08.2016 року.

15.07.2016 року відповідач-1 подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

05.08.2016 року представники позивача-1 та відповідача-3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Прокурор в судовому засіданні 05.08.2016 року подав письмове клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом роглянуто та задоволено, та надав усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В даному судовому засіданні суд розглянув та відмовив у задоволенні раніше поданого клопотання відповідача-3 про припинення провадження у справі, у зв'язку із тим, що підстави даного позову та позову у справі № 41/77-А є різними.

У судовому засіданні 08.08.2016 року судом оголошено перерву до 11.08.2016 року.

Представники позивачів 1 та 2, а також відповідача 3 у судове засідання 11.08.2016р. не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Прокурором під час розгляду справи 11.08.2016р. надано пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представники відповідачів 1 та 2 проти задоволення позовних надали заперечення.

В судовому засіданні 11.08.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2004р. Київською міською державною адміністрацією було прийнято розпорядження №746 «Про надання в оренду земельної ділянки», відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду під розміщення торгово-промислового комплексу Приватному підприємству «Вест» в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Широта» за договором №195 від 21.09.2004р.

Згідно п.2 розпорядження №746 від 20.10.2004р. вилучено з постійного користування Бориспільського держлісгоспу та надано в оренду на 49 років Приватному підприємству «Вест» земельну ділянку площею 9,9 га лісів на території Щасливської сільської ради Бориспільського району під розміщення торгово-промислового комплексу.

Відповідно до п.3 вказаного розпорядження Київської міської державної адміністрації віднесено земельну ділянку до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У п.5 розпорядження доручено Бориспільській районній державній адміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки з Приватним підприємством «Вест».

20.10.2004р. Київською міською державною адміністрацією також було прийнято розпорядження №747 «Про надання в оренду земельної ділянки», відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду під розміщення торгово-промислового комплексу Приватному підприємству «Акорд» в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Широта» за договором №193 від 21.09.2004р.

Вилучено з постійного користування Бориспільського держлісгоспу та надано в оренду на 49 років Приватному підприємству «Вест» земельну ділянку площею 9,8 га лісів на території Щасливської сільської ради Бориспільського району під розміщення торгово-промислового комплексу (п.2 розпорядження №747 від 20.10.2004р. Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п.3 вказаного розпорядження Київської міської державної адміністрації віднесено земельну ділянку до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У п.5 розпорядження доручено Бориспільській районній державній адміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки з Приватним підприємством «Акорд».

21.10.2004р. між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та Приватним підприємством «Вест» (орендар) було укладено договір, відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідно до плану викопіювання, що додається.

Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку (п.1.2 договору від 21.10.2004р.).

За умовами п.2.3.1 вказаного правочину договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

У п.1.3 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка для розміщення центру автосервісного та автозаправного обслуговування площею 9,9 га лісів за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, за межами населеного пункту.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 59 527,71 грн. (п.1.4 договору від 21.10.2004р.).

Одночасно, 21.10.2004р. Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та Приватним підприємством «Акорд» (орендар) було укладено договір, відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідно до плану викопіювання, що додається.

Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку (п.1.2 договору від 21.10.2004р.).

За умовами п.2.3.1 вказаного правочину договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

У п.1.3 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка для розміщення центру автосервісного та автозаправного обслуговування площею 9,8 га лісів за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, за межами населеного пункту.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 58 926, 42 грн. (п.1.4 договору від 21.10.2004р.).

Наразі, за твердженнями прокурора вказані вище розпорядження прийняті Київською міською державною адміністрацією з порушенням норм чинного на момент їх прийняття законодавства, зокрема, приписів ст.149 Земельного кодексу України, з перевищенням власних повноважень, що, на думку заявника, призвело до неправомірного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 10 га. Враховуючи наведене, прокурором наголошено на наявності підстав для визнання договорів оренди, укладених на підставі розпоряджень №747 від 20.10.2004р. та №746 від 20.10.2004р., недійсними та повернення земельних ділянок власнику.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором та позивачами при зверненні до суду з вимогами про визнання розпоряджень Київської обласної державної адміністрації недійсними повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного законодавства та порушення внаслідок їх прийняття прав позивачів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 5 ст. 116 названого Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 6 ст.149 вказаного Кодексу обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрації в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля належить, в тому числі, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Водночас, ч.9 ст.149 Земельного кодексу визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст.150 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Тобто, з системного аналізу наведених вище норм чинного на момент прийняття спірних розпоряджень законодавства вбачається, що вилучення для всіх потреб земельних ділянок лісів державної власності площею до 10 гектарів та зміна їх цільового призначення, які перебували у постійному користуванні, та знаходилися в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, належало до повноважень обласних державних адміністрацій. Аналогічну правову позицію підтримано Вищим господарським судом України у постанові від 28.04.2016р. по справі №910/12113/15.

Наразі, твердження прокурора про те, що земельні ділянки, вилучені згідно розпоряджень №747 від 20.10.2004р. та №746 від 20.10.2004р. Київської міської державної адміністрації, є єдиним лісовим масивом, площа якого значно перевищує 10 га, тобто, вилучення останніх могло бути здійснено лише Кабінетом Міністрів України, суд до уваги не приймає як такі, що позбавленні належного доказового обґрунтування. При цьому, суд виходить з наступного.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Наразі, жодних належних та допустимих доказів того, що земельні ділянки площею 9,9 га та 9,8 га, розташовані в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, належать до єдиного лісового масиву ані прокурором, ані позивачами представлено не було. Крім того, заявниками також не надано доказів направленості оспорюваних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації виключно на спільне розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею понад 10 га.

Слід зауважити, що ч.2 ст.3 Земельного кодексу України визначено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст.5 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

За приписами ч.1 ст.79 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Тобто, законодавством України чітко визначено обов'язкові критерії (ознаки) земельних ділянок, тоді як, такої категорії як єдиний масив земель на момент прийняття оспорюваних розпоряджень нормативно передбачено не було, що фактично вказує на відсутність підстав для застосування такої категорії до спірних правовідносин та визначення повноважень обласної державної адміністрації щодо вилучення земельної ділянки лісового фонду виходячи з сукупної площі ділянок, до того ж, переданих у користування двох окремих суб'єктів господарювання на підставі різних розпорядчих актів.

З огляду на наведене, судом не було прийнято до уваги лист №98 від 14.03.2016р. Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» про те, що земельні ділянки площею 9,9 га та 9,8 га, розташовані в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, які передано у користування Приватного підприємства «Вест» та Приватного підприємства «Акорд», складають єдиний масив, в якості належного доказу вилучення Київською обласною державною адміністрацію земельних ділянок лісів державної власності площею більш як 10 гектарів.

Вказане у сукупності свідчить, про відсутність підстав вважати розпорядження №747 від 20.10.2004р. та №746 від 20.10.2004р. Київської міської державної адміністрації такими, що були прийняті з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством України.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про відмову в задоовленні вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства «Вест», Приватного підприємства «Акорд» про визнання недійсними розпоряджень №747 від 20.10.2004р. та №746 від 20.10.2004р. Київської міської державної адміністрації.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору від 21.10.2004р., укладеного між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та Приватним підприємством «Вест», та договору, укладеного 21.10.2004р. між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та Приватним підприємством «Акорд». При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 2.1. Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішення, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи висновки суду стосовно того, що розпорядження №747 від 20.10.2004р. та №746 від 20.10.2004р. Київської міської державної адміністрації «Про надання в оренду земельної ділянки» не суперечать чинному законодавству, то відсутні підстави вважати договори оренди, укладені на підставі означених розпоряджень, недійсними.

Позовні вимоги про витребування на користь Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» земельних ділянок з незаконного володіння Приватного підприємства «Вест» та Приватного підприємства «Акорд» підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Твердження відповідача 3 про сплив строку позовної давності судом до уваги не прийнято з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за Прокуратурою Київської області.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 27, 43, 49, 75, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.08.2016

Суддя О.М. Спичак