Постанова № 59724499, 15.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2016 року № 826/24093/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансолушнз СНГ», в особі представництва «ТОВ «Трансолушнз СНГ»

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м.Києві

про

визнання протиправним та скасування рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов представництва «ТОВ «Трансолушнз СНГ» (далі – позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені №0016671706 від 22.07.2015р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивачем не було допущено порушення строків сплати внеску, натомість нарахування були обумовлені помилковим зазначенням про наявність зобов’язань у звіті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві винесено 22 липня 2015 року рішення №0016671706, яким за порушення приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування застосовано до позивача штрафні санкції в сумі 21694,64грн.

Винесення зазначеного рішення мотивовано тим, що позивачем було допущено несвоєчасну оплату самостійно визначених зобов’язань.

Так, судом встановлено, що 13.01.2015 представництвом позивача було подано звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за грудень 2014 року. У вказаному звіті було помилково зазначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску, який фактично уже був сплачений та відображений в якості сплаченого у звіті.

На підставі зазначеного звіту по особовому рахунку позивача станом на 21.01.2015 року виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 16574,68грн., яка за рахунок сплати поточних зобов’язань в сумі 65420,51грн. була погашена 02.02.2015. Станом на 20.02.2015 виникла заборгованість позивача в сумі 573,15грн., з урахуванням оплати 15972,09грн., заборгованість погашена 03.03.2015.

Станом на 20.03.2015 заборгованість - 17573,15грн. з урахуванням оплати 24221,93грн., заборгованість погашена 31.03.2015. Станом на 20.04.2015 заборгованість – 17573,15грн. з рахуванням оплати 23285,42грн., заборгованість погашена 30.04.2015. Станом на 20.05.2015 заборгованість - 17573,15грн. з урахуванням оплати 29654,62грн., заборгованість погашена 28.05.2015. Станом на 22.06.2015 заборгованість – 17573,17грн, з урахуванням переплати 29938,09грн., заборгованість погашена 01.07.2015.

Недоїмка виникла на підставі зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначеного Представництвом ТОВ «Трансолушнз СНГ» у звіті №1500940139 від 13.01.2015, тому кошти, сплачені наступними платіжними дорученнями, були спрямовані на погашення недоїмки у порядку календарної черговості її виникнення.

Суд, вирішуючи справу, виходить з наступного.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно абзацом другим частини восьмої статті 9 вказаного Закону кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

При цьому відповідачем не заперечується обставина як відсутності виплат з боку позивача, так і погашення зобов’язань за рахунок інших оплат, здійснених позивачем.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вищезазначений розподіл обов'язку доведення встановлює презумпцію правомірності дій позивача та наявність протиправності в діях суб'єкта владних повноважень, яка має бути спростована відповідачем певними засобами доказування. Отже, для доведення правомірності своїх дій, відповідачем мало бути надано докази виплати позивачем коштів, натомість жодних доказів чи посилань на їх наявність відповідачем надано не було.

Також відповідачем не заперечувалася та обставина, що нарахування були обумовлені помилкою у звіті позивача - повторне зазначення нарахувань.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Податковий орган, приймаючи таке рішення, посилався на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які регламентують застосування санкцій та пені за несвоєчасну сплату зобов'язань. Разом з тим, суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідач посилався на те, що йому ще в січні 2015 р. стало відомо про несвоєчасну сплату позивачем зобов'язання. При цьому позивача не було повідомлено про наявність і розмір такого зобов'язання та застосування штрафу.

Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується обставина перерахування коштів позивачем та зарахування їх до Державного бюджету України, натомість зазначається про те, що формальна помилка в заповненні декларації є підставою для застосування санкцій.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд визнає, що у ситуації, яка склалася, податковий орган з січня 2015р. по липень 2015 року порушував вищевказані вимоги щодо «належного урядування», унаслідок чого застосував до позивача фінансові санкції, що вбачається судом підставою для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд доходить висновків, що у випадку належної та добросовісної поведінки податкового органу, позивача було б поінформовано про наявність помилок, що унеможливило притягнення його до відповідальності.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві №0016671706 від 22.07.2015р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Судові витрати в сумі 1218грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансолушнз СНГ», в особі представництва «ТОВ «Трансолушнз СНГ» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук