Постанова № 59724225, 15.08.2016, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 серпня 2016 р.Р і в н е 817/1193/16

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру у Рівненському районі у Рівненській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області про визнання протиправною відмови щодо погодження проектів землеустрою по зміні цільового призначення земельних ділянок, та зобов'язання повторно розглянути проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок «для ведення особистого селянського господарства» з кадастровими номерами №5624681500:08:001:0159 площею 0,9176га, №5624681500:08:001:0158 площею 0,9177га, №5624681500:08:001:0157 площею 0,9819га, які належать ОСОБА_1 на праві власності, у разі зміни цільового призначення таких земельних ділянок «для ведення садівництва», що розташовані на території Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розробник документації із землеустрою, ПП «Колорит-Сервіс», звернулося звернулася в інтересах позивача до Управління Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області із клопотанням про погодження проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок (в межах однієї категорії земельних ділянок), які належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Проте, подані на погодження проекти землеустрою повернуті відповідачем без вирішення по суті листом від 02.08.2016 №19-1715-0.7-1298/2-16, на підставі пп. «б» п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Вважає, що не погодження проектів землеустрою позбавляє позивача можливості реалізувати своє право, як власника земельних ділянок.

У судовому засіданні представником відповідача позов не визнано повністю з підстав, викладених у листі від 02.08.2016 №19-1715-0.7-1298/2-16.

В ході судового розгляду, судом, за згодою сторін, було прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що розробник документації із землеустрою ПП «Колорит-Сервіс» звернулося до Управління Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області з клопотанням про погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок «для ведення особистого селянського господарства» з кадастровими номерами №5624681500:08:001:0159 площею 0,9176га, №5624681500:08:001:0158 площею 0,9177га, №5624681500:08:001:0157 площею 0,9819га, у разі зміни цільового призначення таких земельних ділянок «для ведення садівництва» громадянину ОСОБА_1, які розташовані на території Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області (а.а.с.34-87).

Листом від 02.08.2016 №19-1715-0.7-1298/2-16 відповідач повернув дане клопотання заявнику без прийняття відповідного рішення по суті, оскільки згідно з підпунктом «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства (а.а.с.15-16).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.131 Земельного кодексу України, набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються (ст.132 Земельного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 4 договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами №5624681500:08:001:0159 площею 0,9176га, №5624681500:08:001:0158 площею 0,9177га, №5624681500:08:001:0157 площею 0,9819га, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», які розташовані на території Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області (а.а.с.42-44, 55-57, 68-70, 82-84). Дані правочини є нотаріально посвідченими та зареєстровані в реєстрі за №966, №964, №962, №960.

Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з ч.2 ст.22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Пункт а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачає, що громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, землі сільськогосподарського призначення (секція А, розділ 01) поділяються на види за їх використанням серед яких, зокрема, визначене цільове призначення таких земель як: «для ведення особистого селянського господарства» (секція А, розділ 01, підрозділ 01.03); «для індивідуального садівництва» (секція А, розділ 01, підрозділ 01.05).

Тобто, землі з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» та «для індивідуального садівництва» є видами категорії земель сільськогосподарського призначення.

Положеннями статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 №742-IV визначено, що земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст.1 Закону України Про землеустрій від 22.05.2003 №858-IV (далі Закон №858-IV), цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, а тому аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

За таких обставин, суд вважає, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Згідно з ч.1 ст.20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 3 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

В силу вимог ст.22 Закону №858-IV, землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Згідно зі ст.25 Закону №858-IV, документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.

Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих обєктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідно до ч.6 ст.186 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обовязкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обовязковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В силу вимог п.1 та п.4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, органом виконавчої влади, який наділений повноваженнями розгляду питань щодо здійснення, створення, формування та погодження землеустрою є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), що здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, таким територіальним органом Держгеокадастру у Рівненській області є Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області.

Згідно з ч.4 ст.186-1 Земельного кодексу України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обовязкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобовязані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обовязковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (абз.1 ч.6 ст. 186-1 Земельного кодексу України).

Як вбачається з листа відповідача від 02.08.2016 №19-1715-0.7-1298/2-16, підставою для повернення клопотання щодо погодження проектів землеустрою без вирішення по суті слугував підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Відповідно до підпункту «б» пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Викладене свідчить про те, що коли земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства надана за рахунок земельного паю, цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися. Якщо ж дана земельна ділянка набута з інших підстав її цільове призначення може бути змінено.

Крім того, згідно з Указом Президента України від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Таким чином, при укладенні цивільно-правових угод щодо відчуження земельних ділянок особам, які не є члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, і набули право власності на таку земельну ділянку на підставі цивільно-правової угоди, що була укладена з числа тих осіб, що вказані вище, припиняється статус цієї земельної ділянки як такої, що одержана внаслідок розпаювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, оскільки такий статус земельної ділянки можливий лише щодо осіб, визначених у пункті другому Указу Президента України від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного порядком, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, відмова Управління Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області щодо погодження проектів землеустрою по зміні цільового призначення земельних ділянок, оформлена листом від 02.08.2016 №19-1715-0.7-1298/2-16, прийнята відповідачем не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підлягає скасуванню.

Разом з тим, з метою відновлення порушеного права позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання щодо погодження проектів землеустрою.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду жодних доказів щодо обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, суд присуджує на користь позивача понесені судові витрати.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області, оформленої листом від 02.08.2016 №19-1715-0.7-1298/2-16, щодо погодження проектів землеустрою по зміні цільового призначення земельних ділянок.

Зобов'язати Управління Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області повторно розглянути клопотання про погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни їх цільового призначення «для ведення садівництва» громадянину ОСОБА_1, за рахунок земель з кадастровими номерами №5624681500:08:001:0159 площею 0,9176га, №5624681500:08:001:0158 площею 0,9177га, №5624681500:08:001:0157 площею 0,9819га, що належать йому на праві власності "для ведення особистого селянського господарства, та які розташовані на території Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Держгеокадастру у Рівненському районі у Рівненській області судовий збір в сумі 551,21грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять одна копійка).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гломб Ю.О.